Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Крим: шлях крізь віки

Що нам відомо про участь у завоюванні та колонізації Криму полковника й адміністратора Опанаса Ковпака?

Ролі окремої постаті у справі колонізації тієї чи іншої територій приділяється досить значна увага в сучасних дослідженнях по історії Степової України. Відхід від класової та ідеологічної упередженості дозволило вітчизняним дослідникам повернути з мороку забуття сотні імен, чий внесок у справу залюднення та розвитку окремих територій, є вагомим. До числа таких можемо сміливо зарахувати полковника Війська Запорозького Опанаса Федоровича Ковпака, постать якого до зруйнування Січі в 1775 р. була відома як видатного військового тактика і стратега, а після, як поважного адміністратора і колоніста.

Інформація про походження та рік народження полковника Ковпака практично відсутня. За висновками окремих дослідників, О. Ковпак мав шляхетне походження і родом був із Конотопа. За одними даними Опанас Федорович потрапляє на Січ у 1742 р., а за іншими в 1745 р. Від 1756 р. ім'я його в січовому реєстрі записано серед простих козаків Шкуринського куреня. Відомо, що за часів існування Війська Запорозького Опанас Федорович пройшов шлях від отамана Шкуринського куреня до полковника Орільської паланки. Наступного разу О. Ковпак згадується серед числа знатних запорозьких старшин, які прибули на коронацію імператриці Катерини ІІ. Відомо, що під час особистої аудієнції полковника О. Ковпака було рекомендовано цариці як знавця Криму, дана обставина залишила свій слід у подальшій долі запорозького полковника. Під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. О. Ковпак отримав завдання очолити передовий загін запорожців у 700 шабель, який в авангарді головних сил російської армії мав проводити розвідку і прикривати перехід війська до Перекопу. Після підходу головних російських сил на чолі з генералом В. Довгоруким до Перекопу, на військовій раді обговорювалося питання про підготовку штурму фортеці. За порадою Опанаса Ковпака, князь Довгорукий з військами обійшов татарські укріплення зі сторони Сиваша і блокував ворожі комунікації. Без тилового забезпечення татари швидко здали перекопські укріплення без бою. Таким чином російські війська уникнули неминучих втрат. За відвагу, проявлену в боротьбі з татарами, полковник Ковпак отримав прізвисько «Лицар». Іншим яскравим епізодом, в якому брав участь Опанас Федорович, була генеральна битва з ханським військом, що налічувало до 30 тис. чол. Запорозький полковник, вміло маневруючи авангардом, зміг заманити ханське військо під вогонь російської артилерії. Після артилерійського удару російська кавалерія та козацька кіннота почали переслідувати відступаючу деморалізовану ханську армію. З0 верст козаки Ковпака переслідували залишки ханського війська, під час чого загинуло до однієї тисячі татар. Унаслідок дорога до Криму була відкрита. За проявлену хоробрість та командирський талант Опанас Федорович Ковпак був нагороджений Катериною II іменною великою золотою медаллю «За Крим».

Не менш вражаючих успіхів Опанас Федорович добився і в мирний час, проявивши себе як видатний адміністратор і порядний землевласник. О. Ковпак у 1771 р. перебував у складі делегації, яка в Петербурзі на вищому рівні намагалася зупинити захоплення російськими чиновниками і поміщиками земель Війська Запорозького. В тому ж таки 1771 р. татари спалили зимівник орільського полковника. Після цього інциденту О. Ковпак подав до січової адміністрації відомість про збитки від татарського набігу, за її даними татари захопили велику здобич — 1200 овець та 300 коней. Вартість самих лише коней та худоби, не рахуючи будинків і спаленого хліба, Ковпак оцінив у 6230 крб. Дана відомість яскраво змальовує статки полковника, судячи з усього, вони були досить значними. Для порівняння зазначимо, що у зимівнику полковника Гараджи було 43 коня, 167 голів худоби, 2700 овець і кіз; загальна ціна цього майна визначалась у 5830 крб.

Після ліквідації Нової Січі в 1775 р. верхівка старшини була репресована. Інша частина січового керівництва зуміла залишити за собою у власності свої землі та господарства. А дехто, разом з отриманням офіцерського чину та дворянства, придбав ще й землю. Такий підхід мав запобігти переходу старшини до турецького підданства і мав гарантувати лояльне ставлення до нової влади тому Г. Потьомкін активно роздавав колишнім старшинам армійські чини, які зрівнювали б їх з російським дворянством і земельні ділянки. Так, полковник Стрець отримав 14 636 дес. землі, осавул Пишмич — 12 490 дес., отаман Кирпан — 11 912 дес., С. Білий — 9000 дес., отаман Вершацький — 7950 дес. тощо. До таких старшин належав і полковник Опанас Ковпак. Після ліквідації Січі він був репресований: його зимівник, майно, худобу було конфісковано і продано. Скоріш за все, царська адміністрація мстилася Опанасу Ковпаку за його участь у делегації до Петербурга для врегулювання територіальних конфліктів з російськими поміщиками. Згодом «Справу» Опанаса Федоровича переглянули, мабуть, пригадавши про його героїчну участь у справі завоювання Криму. Ковпак отримав чин підполковника, пізніше став полковником Полтавського пікінерського полку російської армії, патент на дворянство та 4950 дес. (5408 га) землі на лівому березі р. Орелі і в гирлі р. Богатої, згодом йому також повернули конфіскований зимівник.

У 1780 р. полковник Ковпак засновує на місці свого зимівника рангову дачу — слободу Опанасівку (нині село Новомосковського району Дніпропетровської області). За даними М. Мурзакевича, у слободі нараховувалося 65 дворів, в яких проживало 189 чоловіків та 312 жінок. Опанас Федорович збудував в Опанасівці церкву для православного люду своєї слободи та навколишніх поселень. Для майбутнього храму він зібрав кошти, будівельний матеріал і зі своїх земель виділив 120 десятин для церковного причту. Згодом Ковпак дав письмове зобов'язання, за себе та своїх нащадків з обіцянкою забезпечувати церковний причт усім необхідним та не претендувати на майно майбутньої церкви. У квітні 1782 р. Опанас Федорович подав в Азовську губернську канцелярію рапорт з проханням побудувати церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Прохання було задоволено 18 травня 1782 р. Опанас Ковпак отримав грамоту на закладку дерев'яного храму. 3 липня 1782 р. катеринославський протопіп Олексій Хандалєєв освятив місце будівництва. Будівництво церкви тривало 2 роки і 30 січня 1784 р. храм було урочисто освячено.

Через деякий час Опанас Федорович на місці ще одного зимівника заснував слободу Ковпаківка, в якій за господаря був призначений управитель Сергій Лот. Він, за відсутності О. Ковпака, активно розвивав господарство поселення, що вже нараховувало 50 дворів сімейних козаків. За даними архівних матеріалів, у Ковпаківці мешкало 233 чоловіків та 181 жінка. У 1778 р. у цьому поселенні О.Ф. Ковпак заклав церкву в ім'я сходження Святого Духа. Загальне населення Ковпаківки на 1793 р. уже складало 764 чол. Відомо також, що в тому ж році у слободі почала працювати суконна фабрика.Існують відомості про поселення [Примельнаці], де мешкало 11 чоловіків і 5 жінок. За документами воно також належало полковнику Колпакову (Прізвище змінено на російський лад — К. С.).

Активна громадянська позиція й авторитет полковника Ковпака були помічені й оцінені російською владою, з 1784 р. він стає головою повітового дворянства в Алексополі. Варто зазначити, що дана посада була досить впливовою і почесною, оскільки предводитель повітового дворянства був центральною фігурою в адміністративно-територіальній системі управління і важливою ланкою у зв'язку між центром і місцевими чиновниками. Перебуваючи на вибірній службі, Опанас Ковпак також активно допомагав у кар'єрному просуванні та нобілітації інших запорозьких старшин через написання позитивних атестатів, рекомендацій, характеристик і т. д. За свою цивільну службу Опанаса Ковпака згодом нагородили золотою табакеркою. Будучи вже в похилому віці, запорозький полковник активно займався благодійністю, не забуваючи козацьких звичаїв, він став тиктором в одній із церков, яку побудував за власний кошт.

Час смерті та місце поховання Опанаса Федоровича невідомі. Нащадки його, за словами Д.І. Яворницького, носили вже прізвища Магденків, Ільяшенкових та Булюбашів. У Опанаса Федоровича був один син та 2 доньки. За іншими даними, він мав чотири доньки: Марія Опанасівна, Анастасія Опанасівна, Надія Опанасівна, ім'я останньої доньки невідоме. Син загинув ще у молодому віці, перервавши тим рід Ковпаків. Частково відома і доля доньок Опанаса Федоровича. Марія Опанасівна вийшла заміж за Якова Васильовича Парпуру. Інша донька (ім'я, на жаль, невідоме) одружилася з Семеном Скаловським — військовим товаришем, засідателем Конотопського земського суду. Надія Опанасівна мала чоловіка з роду Булюбашів. Анастасія Опанасівна одружилася з Адріаном Михайловичем Магденком (Ільяшенком) (штабс-капітан). Ще до одруження вона володіла слободою Опанасівка. Після одруження до її володінь додалися села Олександрівка, Яризовка, Кироносовка, Грушівка.

Таким чином, після знищення Нової Січі запорізька старшина змогла пристосуватися до нових реалій існування, нав'язаних російським урядом. Одним із старшин, який переніс репресії, а згодом був «реабілітований» став Опанас Федорович Ковпак, який залишив досить помітний слід у справі освоєння земель Степової України.