Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Як кримські хани впливали на політику Української козацької держави в 1670 — на початку 1680-х рр.?

Від середини XVII ст. представники Кримського ханства виступали посередниками або ж були присутніми на всіх переговорах, які проводила Османська імперія з Річчю Посполитою та Московською державою щодо здобуття права зверхності над Українською козацькою державою. Кримські хани також здійснювали власну дипломатію у напрямку послаблення як Москви, так і Варшави задля підкорення всієї України, або ж якоїсь її частини.

У 1675 р. хан Селім Ґерей І запропонував Речі Посполитій розірвати Андрусівське перемир'я з Росією й укласти мир з Кримом, щоб об'єднаними турецько-татарсько-польськими силами відібрати у московського царя всю територію України. Відомо, що кримський хан був дуже невдоволений тим, що під час турецько-польських переговорів у Журавне посередницькі функції перейшли до молдавського господаря Георге Дуки. Така політика ханату, що посилювалася його постійними нападами на українські землі, протягом 1670-х років не давала змоги нормалізуватись соціальній, економічній та політичній ситуації в Україні, а також була однією із зовнішньополітичних причин її розколу.

Поразка Речі Посполитої у боротьбі з Туреччиною була невигідна татарам, для яких українські правобережні землі були постійним об'єктом для економічного збагачення. Кримські хани після Бучацького 1672 р. і, особливо, Журавненського 1676 р. договорів уже не могли вільно посилати свої орди на Правобережжя, більша частина якого за турецько-польськими угодами ставала володінням султана. Хоча хан Селім Ґерей І, а згодом Мюрад Ґерей змушені були допомагати турецьким військам завойовувати козацьку Україну, вони не бажали безпосереднього сусідства зі своїми покровителями у цьому східноєвропейському регіоні. Мюрад Ґерей звертався у 1678 р. до кошового отамана Запорозької Січі І. Сірка: «...Навіщо шукаєте іншого господаря, є у вас государ Московський і є гетьман; одну сторону Дніпра спустошили, хочете розорити і другу. Якщо турки заволодіють і цією стороною Дніпра (Лівобережжям), то не лише вам, але і Криму буде погано». Однак, на рівні міжнародних офіційних зносин Кримське ханство діяло все ж таки у руслі зовнішньополітичних планів Османської імперії.

На переговорах з польським послом Яном Гнінським у лютому 1678 року кримський хан від імені султана Мегмеда IV заявляв, що не поступиться жодною частиною Правобережної України, а Туреччина піде війною на Польщу як тільки укладе союз з Москвою. Разом з тим хани хотіли бачити в особі правобережних гетьманів, що призначалися турецьким султаном, більш незалежних від Стамбула володарів. Допомагаючи Юрію Хмельницькому утвердитись на Правобережжі, татарський солтан-калга звертався до її населення: «...Нашим словом схиляю до покори ясноосвічченому князю його милості Малої Росії Георгію Гедеону Венжикові Хмельницькому, як дідичу і отцю цієї держави». Наступного року кримський хан, незважаючи на заборону султана, підтримував Хмельницького у його прагненні оволодіти Білою Церквою. Проте багатотисячні війська Кримського ханства були найдієздатнішою частиною турецької армії великого візира Кари-Мустафи під походів на Чигирин у 1677 і 1678 рр.

Починаючи з 1677 р., за дорученням султана кримський хан листовно вимагав у московського царя і лівобережного гетьмана видати йому «зрадника» П. Дорошенка. Через два роки, весною 1679 р., татарський посол у Москві Садиш-Ага вимагав цього на переговорах з російським монархом. Однак важливішими були інші дипломатичні заяви Бахчисарая — 17 квітня того ж року ханський посол Асан-Ага прибув до князя Черкаського з листами, в яких відзначалося, що Крим хоче укласти мир з Росією на умовах віддачі ханові Києва і всієї України.

Взимку 1680-1681 рр. хан Мюрад Ґерей проводив переговори з московським посольством В. Тяпкіна. У березні 1681 року кримський володар від імені Туреччини уклав мирний договір з Московською державою. Крім того, у Бахчисараї було домовлено, що обидві сторони не будуть підтримувати правобережних козаків і «під державу свою не призивати». Є відомості про те, що після 1681 року кизи-керменський бей, скориставшись відсутністю реальної влади над південними районами Правобережжя, встановив тут великі податки за користування лісами, добування солі та зайняття рибальством.

«Багато їх (лівобережних козаків) прагне на той бік Дніпра шукати собі життя, а запорожці поширюють чутки, що татар нема чого боятися, бо татари нам не вороги, і хан наказав звільнити всіх козаків, котрих татари нещодавно захопили на тому березі Дніпра», — писав генеральний суддя Михайло Вуяхевич до лівобережного гетьмана Івана Мазепи у 1689 році.