Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Яким був українсько-татарський союз за гетьманування Петра Суховієнка?

«Ашпат-мурза» — так поважно зверталися до одного з українських володарів гетьманської булави татарські хани та мурзи. Хто був цим гетьманом та чому він уклав союз з Кримським ханством? Відразу ж скажемо, що цим козацьким правителем був Петро Суховієнко або ж Суховій. На арені політичного життя України майбутній козацький мурза з'явився у 1667 р., коли виконував важливі обов'язки кошового писаря Запорозької Січі.

На початку серпня 1668 р. кошова рада вирішує відправити до татарської столиці Бахчисарая посольство на чолі з Петром Суховієнком. Кошовому писарю вдалося укласти військово-політичний договір з кримським ханом Аділ Ґереєм. Згідно з його статтями, в обмін на зобов'язання запорожців не руйнувати татарських улусів, хан обіцяв надати військову допомогу січовикам. У процесі спілкування козацького посольства з татарським урядом молодий запорозький писар так сподобався Аділ Ґерею, що той запропонував стати йому гетьманом всієї України під протекторатом Кримського ханства, а також дав Суховієнку дублікат власної печатки, де були зображені «лук з двома стрілами».

Відразу ж після повернення в Україну рада Запорозького Коша обрала Суховієнка гетьманом від свого імені, а також частини правобережних і лівобережних полків. Це обрання підтримали близько 6000 запорожців, козаки Переяславського, Полтавського, Миргородського, Лубенського і Прилуцького полків. Однак слід відзначити, що підтримка лівобережних козаків стала можливою лише з огляду на присутність в Україні (згідно запорозько-татарської угоди) багатотисячної татарської орди.

Відразу після обрання Петро Суховієнко направив своїх послів до турецького султана Мегмеда IV. Вони мали запевнити його, що новообраний гетьман буде дотримуватися всіх тих домовленостей, які були укладені між ним і гетьманом Петром Дорошенком. Мегмед IV підтримав Суховієнка на гетьманстві та пообіцяв йому допомогу хана, а також надання навесні війська для походу на Кодацьку фортецю.

7 жовтня 1668 р. гетьман Петро Суховієнко видав універсал до всього українського народу, який став одним з найвизначніших документів тогочасної національної суспільно-політичної думки. Він переконливо засвідчив патріотичні наміри козацької старшини втримати здобуту у ході визвольних змагань державність. Універсал засвідчував розуміння українською елітою проблеми міжнародного розділу своєї молодої країни між більш сильнішими сусідніми державами у результаті Андрусівського перемир'я 1667 року: «... в спокоение бедные Украины, одна сторона Днепра от Москвы до царского величества, а другая от стороны Польской к его милости пределенного вовсе отдана, что ей теми мирами, сиречь разделение, по малу малу в крепкие той своей стороны взявши руки, а потом и всеми силами напустивши, тако ее уязвите... мечем или вечным в тяжкую, подобно египецкую, работу Московскую взятием снести и искоренить плетением вместе.».

А тому, «видя таковы милой своей отчизны уготовленной и тако лютой нестерпимой внутрь болезни», Петро Суховієнко закликав як правобережних, так і лівобережних українців до єднання проти зовнішніх ворогів: «. и всему единоутробному братству моему посполитому Украинскому, по сем и том боку Днепра обретаему христианскому народу, объявляю и известую и остерегаю, чтоб вы в союзе и собою милой любви и милости братерской связанные крепко, твердо и неподвижно пребываючи (виділ. — Авт.)».

Однак, незважаючи на переконливі аргументи Суховієнка, його заклики до єднання були проігноровані більшою частиною козацької старшини — вже наступного року на Правобережній Україні з'явився ще один гетьман. Ним став уманський полковник Михайло Ханенко, якого проголосили гетьманом від імені польського короля.

У другій половині листопада 1668 р. Петро Суховієнко разом з татарськими загонами діє на Полтавщині. Зокрема, він веде переговори зі старшиною міста Лубен з питання розміщення в місті на зиму чотирьох тисяч татар. Але йому в цьому було відмовлено. У цей же час у Гадячі був арештований рідний брат гетьмана, Петро, який через деякий час був відпущений у зв'язку з клопотанням отамана містечка Зінькова.

Саме наприкінці осені в Україні поширюється чутка, не без допомоги московських представників, про «обусурманення» Петра Суховієнка. Рейтарський поручик Крижановський свідчив про те, що Суховієнко прийняв мусульманську віру під іменем Ашпат-мурзи. Інший москаль Я. Хопчинський повідомляв до Посольського приказу, що татари дали йому ім'я Шамай. Крім того, він свідчив: «отзываетсяСуховеенко хановым сыном». І справді, татари неофіційно, на свій лад, називали Петра Суховієнка Шамаєм, а під час протокольних зустрічей — Ашпат-мурза, однак свідчення про його перехід в іслам є вигадкою.

З початком 1669 р. Суховієнко разом з вірними йому полками і татарськими загонами переправився з Лівобережної України на Правобережжя, де намагався захопити столицю козацької України і резиденцію гетьмана П. Дорошенка — Чигирин. Однак, дійшовши до околиць Чигирина і зваживши на неприступність його мурів, Суховієнко уклав договір з Дорошенком, головною метою якого був спільний наступ проти поляків. Однак незабаром він отримав поразку під Вільшанкою, де його розбили підрозділи полковника С. Корсунця. Через деякий час у сутичці з полками П. Дорошенка, які поверталися з Лівобережжя, загинуло ще чимало козаків Суховієнка. Коли ж 16 січня загони Івана Сірка розбили під Ольховцем татарські війська Батирчі-мурзи, то більшість прихильників Петра Суховієнка перейшли на бік Сірка. Крім того, козаки Дорошенка захопили канцелярію Суховієнка разом з архівом, печаткою, прапорами, литаврами і бубнами, які були привезені до Чигирина.

Але Петро Суховієнко й не збирався здаватися на милість переможцю. Навпаки, 25 квітня 1669 р. він зібрав раду на Січі, де його проголосили запорозьким гетьманом. Отже, він знову розпочав готуватися до боротьби з Дорошенком. Кримське ханство також продовжувало підтримувати свого ставленика. Хан Аділ Ґерей прислав йому на допомогу орду під проводом солтана Мурата. Також хан звернувся з листом до окремих лівобережних полковників, переконуючи їх, що не варто «заради єдиного гетьмана (Дорошенка) бути в неприязні з Кримом».

Після невдалого походу на Лівобережну Україну Петро Суховієнко вирішив поширити свою владу на Правобережжя. У першій половині червня направлений ним на козацьких чайках полк запорожців під керівництвом Стефана Сулими оволодів Переволочною. Але вже 15 червня він був вибитий звідти підрозділами Дорошенка. Незважаючи на це, в кінці місяця у результаті військових дій та дипломатичних заходів на бік Суховієнка перейшли Корсунський, Уманський, Кальницький і Тарговицький полки. Невдовзі, внаслідок битви під Смілою до нього прилучилися частини Білоцерківського й Паволоцького полків.

Після цього він разом з Юрієм Хмельницьким та уманським полковником Михайлом Ханенком подався до Умані. Саме тут 23 липня 1669 р. відбулася рада козацьких полків Правобережної України, на якій П. Суховієнку запропонували відмовитися від булави на користь Михайла Ханенка. Зважаючи на конфлікт з турками і татарами, він погоджується передати булаву Ханенку, в уряді якого отримує посаду генерального писаря.

Отже, з одного боку, гетьман Війська Запорозького Петро Суховієнко став заручником політики татарських ханів, яка полягала у підтримці слабшого козацького провідника на противагу сильнішому, з іншого — його універсали й листи переконливо засвідчили продовження курсу Богдана Хмельницького на утвердження більшої незалежності Української козацької держави. «Короля не слухається вся Україна і нічого йому не дає, також його царської пресвітлої величності силам оборонимося і давати їм нічого не будемо», — проголошував Петро Суховієнко під час свого короткочасного гетьманства та заради досягнення цієї мети уклав у 1668 р. військово-політичну угоду з Кримським ханством.