Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Крим: шлях крізь віки

Чому таким нетривалим був протекторат Кримського ханства над гетьманом Степаном Опарою?

Окремо в когорті керманичів козацької України, що підтримували тісні стосунки з кримськими татарами, слід відзначити діяльність гетьмана Степана Опари. Після втечі Павла Тетері до Польщі Правобережна Україна опинилася в досить складній ситуації. Як з внутрішньополітичних причин, так і з огляду на зовнішні подразники, ця частина колись єдиного державного організму перетворилася на «поле бою» не лише між місцевими старшинськими угрупованнями, але й між сусідніми монархами. Головними претендентами на гетьманську булаву в цей час стають брацлавський полковник Василь Дрозденко (Дрозд), овруцький полковник Децик (Дацько Васильович) та генеральний старшина Війська Запорозького Степан Опара.

Десь у листопаді — грудні 1664 р. Опара налагодив тісні стосунки з ханом Мегмет-Гіреєм IV. На початку наступного року розіслав універсали до правобережних міст та містечок, де обіцяв українцям такі самі вольності, які вона мала за доби правління Богдана Хмельницького. А вже 11 червня 1665 р. на чолі двох полків Степан Опара оволодів важливим у стратегічному відношенні полковим містом Уманню, звідки була вибита московська залога. Історичне джерело засвідчувало, що при цьому «сказал де Опара уманцам, что идут к нему на помочь два салтана, и естли они не сдадутца, то он будет с татары стоять под городом, а хлеб весь потравит и их выморит».

Очевидно, саме перебуваючи в Умані, Степан Опара і проголосив себе гетьманом Правобережної України. Комендант польського гарнізону Білоцерківської фортеці Я. Стахурський у листі від 7 липня 1665 р. повідомляв короля Яна ІІ Казимира: «Опара стягує своє військо над річкою Росавою, хоче там обрати гетьмана, де й на орду сподівається». У цей час Опара розіслав свої листи правобережним полковникам, закликаючи їх на козацьку раду й обіцяючи всім ханську протекцію.

Розуміючи, що кримський хан, хоч і є монархом й володарем потужної військової держави, але, разом з тим, має і свого сюзерена — султана Османської імперії Мегмеда IV, Опара висилає до Стамбула козацьке посольство. Головним завданням українських дипломатів, які прибули до турецької столиці в середині червня 1665 р., було добитися прихильності могутнього володаря імперії, а також заручитися його військовою підтримкою й монаршим дозволом татарському хану посилати свою орду на допомогу Степану Опарі проти московських залог. Історики припускають, що козацькі посли також просили в султана допомоги в унезалежненні від Речі Посполитої.

Мегмед IV пішов назустріч проханням козаків і наприкінці липня вислав на допомогу Опарі елітний яничарський підрозділ на чолі з мурзою Кан-Мегмедом. Висока Порта також не заперечувала проти участі татар у спільних діях з козаками Опари. Невдовзі до гетьмана прилучилися загони татар і ногайців на чолі з мурзами Камаметом, Батурши, Батиром і Тенешом, яких було близько 22 тисяч.

А вже наприкінці липня 1665 р. під булавою новообраного гетьмана зголосилися бути майже всі полки та міста Правобережної України. Разом з татарами Степан Опара планував захопити Канів, аби перетворити його на плацдарм для прихилення на свій бік лівобережної частини Українського гетьманату.

Однак спочатку Опара вирішив оволодіти містечком Мотовилівкою, куди 16 серпня підійшов разом з турками й татарами. Після численні чисельних штурмів Мотовилівки (татари також атакували Фастів і Васильків), де оборонялися прихильники Дрозденка й Децика, війська Опари змушені були відійти від мурів містечка. Тим паче, що до канцелярії гетьмана надійшли відомості про об'єднання основних сил брацлавського та овруцького полковників. Щоб не допустити цього, Опара вислав у район можливого сполучення своїх противників Кальницький і Уманський полки разом з п'ятитисячним татарським загоном. Цей наказ гетьман віддав 17 серпня 1665 р., а вже наступного дня він був раптово ув'язнений татарами, коли прибув до них на військову нараду в районі Богуслава.

Що ж спричинило до такого ув'язнення гетьмана Степана Опари його вчорашніми спільниками? На нашу думку, тут зіграв свою роль збіг багатьох чинників. Насамперед Опарою був незадоволений кримський хан Мегмед Ґерей ІV та його оточення, яких гетьман сприймав не як протекторів, а лише як рівних союзників і часто-густо не прислухався до настанов представників хана. Окрім того, кримський правитель не міг вибачити гетьманові його звернення до султана в обхід Бахчисарая. А безпосереднім поштовхом до арешту Опари стали перехоплені татарами листи гетьмана до брацлавського полковника В. Дрозденка, в яких останній намовлявся до спільного виступу не лише проти короля, але й кримчаків: «І ті мурзи ті слова йому виговорювали: ти де королю і нам присягав, а тепер де хочеш воювати».

Певну роль в усуненні Степана Опари з гетьманської посади зіграв також Я. Стахурський, який постійно підштовхував Кан-Мегмеда і татарських мурз до цього. Очевидно, свою руку до скинення гетьмана приклав і його генеральний обозний П. Дорошенко. Адже вже наступного дня після арешту Опари татари вчинили декілька невдалих спроб захопити козацький табір та звернулися до його оборонців: « якщо де візьмете Дорошенка, що мурзи поставили гетьманом і приймете до себе за гетьмана, то вас не станемо добувати».

З цих висловлювань можна зробити висновок, що перед цим генеральний обозний П. Дорошенко вже мав якісь розмови з ханськими воєначальниками щодо перебування С. Опари на гетьманській посаді й, можливо, сам (або через своїх представників) запропонував татарам підтримати свою кандидатуру на володіння булавою замість невдалого, як на його думку, попередника. Очевидним також є і той факт, що в момент роззброєння Опари «з усіма дорадниками в т.ч. й бунчужним Жилкою» Дорошенка не було затримано — він перебував у татарському таборі не в статусі полоненого, як його нещодавні соратники.

Разом з найближчими старшинами Степана Опару відправили до Бахчисараю. Але тут знову в події втрутився П. Дорошенко (що, до речі, є ще одним доказом його активної участі в змові проти гетьмана), який «усім мурзам і старшим татарам великі подарунки давав, і бив чолом, щоб Опару повернули; і тільки для його прохання посилали і з дороги вернули (С. Опару) і з ним проклятим його суддя Радочинський». Як причину повернення опального гетьмана в джерелі називається те, що його «Дорошенко для своєї присяги і досконалої дружби до короля хоче відіслати».

Отож, 10 жовтня 1665 р. посли Дорошенка В. Донець і Д. Пиляй під Равою-Мазовецькою передали колишнього гетьмана королю Речі Посполитої Яну II Казимиру. Польський історик XVII ст. Веспасіан Коховський відзначив, що Степана Опару деякий час тримали ув'язненим у фортеці Мальборк, де він і зустрів свою смерть. Однак француз Бончі, який у момент передачі Опари був при королівському дворі, повідомляв у Францію про намір Яна II Казимира стратити козацького гетьмана. Можливо, що його стратили десь між 10-м і 15-м жовтнем 1665 р. Однак є й інша інформація сучасників: король мав намір звільнити Степана Опару з умовою подальшого виступу останнього проти опозиційної йому шляхти, а отже, Ян ІІ Казимир міг і не страчувати гетьмана.

«Опара ішов і проти царя, і проти короля, адже тим самим наче стояв за незалежність України в союзі з татарами і під протекцією Порти», — так підсумовував короткочасну діяльність гетьмана Степана Опари відомий історик Дмитро Дорошенко. Хочемо наголосити на тому, що саме гетьман Опара, після відмови свого попередника Павла Тетері від задумів Богдана Хмельницького, намагався відродити багато чого з політики великого гетьмана. Одним з перших кроків в економічній сфері стало відбирання млинів і хуторів у польської шляхти, яка вже була поверталася в Україну з військами Яна II Казимира. На одній з козацьких рад Опара виступив із закликом «одміряти ляхам границю по Случ». Гетьман практично реанімував татарсько-турецький напрям в українській зовнішній політиці. Саме шляхом Опари пішов його наступник Петро Дорошенко, який добивався незалежності України від Московської держави й Речі Посполитої за допомоги Стамбула та Бахчисарая. Але відвертий радикалізм яку внутрішній, так і зовнішній політиці, очевидно, не дозволив Степану Опарі довше втримати гетьманську булаву.