Крим: шлях крізь віки

Що спричиняло людоловські набіги Кримського ханату на сусідні території?

Організація Кримським ханатом масового людоловства та вивезення невільників, передусім слов'ян Східної Європи, справедливо обтяжує історичну пам'ять постраждалих про кримських татар, але так само є предметом спекуляцій з метою приписування Російській імперії визвольної місії.

Східна Європа з античних часів була одним з головних ареалів постачання невільників для міжнародної работоргівлі, а порти Північного Причорномор'я включно з кримськими забезпечували їх морське сполучення з країнами Середземномор'я, що виступали одним з основних ареалів споживання. Основними постачальниками невільників виступали степовики, господарі тих місць, а головне — професійні мисливці та вояки, що робило їх професійно придатними і для людоловства. Населення прилеглих до степу лісів поступалося у воєнній вправності та рухливості степовикам. Та степова анархія створювала поживний грунт для обернення на рабів також полонених степовиків. Тому залучення Кримського ханату до людоловства насправді спирається на тривалу історичну традицію степів Північного Причорномор'я.

Работоргівля, якою займалися генуезькі та венеціанські колонії у Північному Причорномор'ї від часу їх появи у ХІІІ ст., безпосередньо втягнула Кримський ханат до цього промислу в ролі постачальника живого товару з Русі. Продаж італійцями руських невільників у Єгипет засвідчено 1246 р., а на перший відомий контракт на продаж русина у Генуї датовано 1275 р. Партнерами італійців виступали татари, тому під час анархії у Золотій Орді 1359-1380 рр. на середземноморські ринки Європи потрапила велика кількість саме татар, які стали жертвами власних співплемінників.

В роки утворення Кримського ханату севільський мандрівник Перо Тафур бл. 1438 р. засвідчив, відвідуючи ще генуезьку Кафу, що внаслідок участі татар в усобиці, що спалахнула у Литві по смерті Вітовта, постачання невільників на місцевий ринок значно зросло. Тому у 1430-1440-х рр. саме русини складають мало не половину проданих генуезцями рабів. Один набіг на Україну 1474 р. приніс, за оцінками сучасників, 50 тис. полонених. Ще більші можливості для набирання полону на Русі створив політичний союз між кримським ханом Менглі Ґереєм та московським князем Іваном III, що був спрямований проти Золотої Орди та її союзника Литви наприкінці XV ст. Походи на Україну відбувалися великими силами війська під проводом самого хана. Водночас, людоловські набіги проводилися невеликими загонами. Саме з цього часу походять перші засвідчені заяви татар про те, що цей промисел був для них основним засобом заробляння на життя. Звичайно, аргумент татар у дусі «Як вижити, якщо не продажем полону?» може виглядати лукавством, але насправді він є наївним зізнанням у залежності від прибутків, створених цим промислом.

Османське завоювання 1475 р., яке часто вважається головною причиною залучення кримців до людоловства, насправді лише стимулювало його.

Цей вплив полягав у тому, що в Османській імперії вже на той час розвинувся широкий попит на невільників у ролі як джерела робочої сили, так і приналежності дозвілля. Ісламська доброчинність, що заохочувала рабовласників до звільнення рабів, утримувала попит османського ринку на високому рівні.

Водночас захоплення полону серед немусульман вважалося неодмінним подвигом на «священній війні», а отже, ще однією ісламською чеснотою, ба навіть доблестю. Зрозуміло, що ця ідеологема заохочувала бажаючих на відповідні подвиги.