Крим: шлях крізь віки

У чому полягали причини тривалого існування Кримського ханату?

Історія Кримського ханату ростягнулася на триста сорок два роки, що є незвично тривалий час для степової імперії. Безперечно, перебування у складі Османської імперії у період її найвищої могутності виправдано розцінювати як воєнний захист Кримського ханату.

Справді, османське військо здійснило декілька воєнних кампаній далеко за межами ханських володінь, зокрема численні кампанії у Молдавії, що, зокрема, відзначилися перемогами над польським військом при Цецорі 1620 та над росіянами 1711 р., похід на Астрахань 1569 р., завоювання Поділля 1672 р., походи на Чигирин 1677 та 1678 рр. Османський флот у XVII ст. все-таки поклав край морським походам запорозьких та донських козаків, що завдавали значної шкоди Криму. Османські фортеці Ак-Керман, Хотин, Бендери, Очаків, Іслам-Кермен, Гази-Кермен, Арабат та Азак перекривали підходи до Кримського півострова з півночі.

Утім османську воєнну протекцію Криму не слід перебільшувати. Центральні володіння держави, що знаходилися на Кримському півострові, були надійно захищені від зовнішніх загроз з боку осілих держав перш за все широкою степовою смугою. Природні умови (відкритість простору, літня спека, посушливість, рослинність) та брак осілого населення перетворювали степ на незручний театр бойових дій для усіх сусідів Кримського ханату. Турки теж уникали активних бойових дій на степу, віддаючи перевагу пасивній обороні шляхом спорудження фортець. До цього слід додати тактичні переваги татарського війська, яке майже виключно складалося з традиційної степової кінноти. Тому, якщо не брати до уваги походи українських козаків у Крим, уперше військо сусідньої держави змогло досягнути Кримського півострова лише 1689 р., а вдертися на його територію лише 1736 р.

Саме переконання у неушкоджуваності Кримського ханату давало підстави османським султанам легковажити обороною північних кордонів. Взагалі відповідальність за це разом з дипломатичними зносинами з сусідніми державами на півночі покладалася на кримських ханів, що, між іншим, цілком улягало степовій державній традиції. Тому політика ханів на півночі була досить самостійною. Османи також не боялися направляти військо Кримського ханату на віддалені театри бойових дій навіть після проявів серйозної загрози з боку Російської імперії у XVIII ст. Таким чином, держава три століття перебувала у відносній безпеці від зовнішніх загроз.

Однак Османска зверхність все-таки відіграла свою роль, і то, схоже, вирішальну, у тривалому існуванні Кримського ханату. Основними причинами розпаду степових держав були внутрішні усобиці, особливо всередині правлячої династії, та економічна скрута. Перебування у складі Османської імперії, хоч і не усунуло ці виклики, але суттєво зменшило їхній вплив на державу Кримських ханів.

По-перше, перебрання османськими султанами права на заміщення кримських ханів не позбавило потенційних претендентів приводу змагатися за престол, але докорінно змінило методи досягнення мети. За степовою традицією престол успадковувався внаслідок відкритої боротьби на знищення між представниками правлячої династії, чим у такий спосіб демонструвалася харизма правителя. Під владою Османів цей метод змагання розцінювався як державний заколот, тим більше, коли протест спрямовувався проти османського ставленика, що спирався на османське військо. Характерний приклад — це виступи Мегмеда Ґерея III з братом Шагіном Ґереєм 16241628 рр. проти Джанібека Ґерея, якого у Крим доправляв османський флот з яничарським десантом. Проте, як правило, збройний конвой претендента та інші політичні заходи забезпечували передачу влади без повстань, звичних для степових держав (як і Османської імперії також!).

В умовах османської зверхності ефективна боротьба за престол потребувала інтриг проти конкурентів, хабарів для патронів, знайомства з членами уряду та султанського оточення, нарешті, треба було викликати особисту симпатію в султана.

Інша річ, що втручання османських можновладців часом бували необережні, а то й нерішучі, що призводило до безглуздої загибелі представників роду Ґереїв. Проте на загал збройні повстання при заміні ханів перестали бути правилом, і Кримський ханат не потерпав від них.

По-друге, саме османський ринок забезпечив значний і стабільний попит на рабів, а також доставку рабів на ринки. Цей попит штовхав підданців кримського хана на людоловство, і у свою чергу, забезпечував багатьом стале джерело прибутків. Людоловство і грабунок фактично виступали головними заняттями для кримського війська у воєнних кампаніях османців.

Таким чином, тривале існування Кримського ханату виступало своєрідною компенсацією з боку Османів за жорстке втручання у його політичне життя. Проте османське правління по суті капсулювало архаїчні політичні традиції степу у Кримському ханаті, чим зумовило порівняно легке завоювання Криму 1771 р. Російською імперією.