Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Крим: шлях крізь віки

Яким було становище Кримського ханату в Османській імперії?

Невідомо, чи османська експедиція у Крим під проводом Гедюка Агмеда Паши 1475 р. мала на меті завоювання Кримського ханату. В усякому разі османці не захоплювали на півострові нічого, окрім генуезьких колоній та князівства Феодоро. Османський султан Мегмед ІІ у такий спосіб, можливо, втрутився у конфлікт між Менглі Ґереєм та Емінеком, карачу-бегом Ширінів, що серед іншого стосувався розпорядження прибутками Кафи. Однак у захопленій Кафі османці знайшли ув'язненого кримського хана Менглі Ґерея. Його визволили, але відправили у Стамбул, щоби через три роки повернути назад на прохання того самого Емінека. От цей випадок османські султани й використали на доказ свого суверенітету і як прецедент для присвоєння собі права призначати кримських ханів й надалі.

Завдяки вразливості державного ладу Кримського ханату, османці легко знаходили незадоволених у державі, тож або інтригами інсценізували потребу усунути неугодного хана, або робили це прямим воєнним втручанням.

Османський уряд дуже вміло маскував підлегле ставлення кримських ханів. Ті визнавалися нащадками Чингіз-хана, і їм надавалися виняткові як матеріальні пожалування, так і ритуальні почесті, наприклад, річне утримання (сальяне), грошові субвенції та подарунки у вигляді коштовних халатів, зброї та сосудів з нагоди кожного запрошення у похід, подарунки при кожній зустрічі з османським посадовцем, аудієнція в султана при кожній зустрічі, облаштування особистого шатра в османській ставці під час походів, спеціальне прийняття-учта у шатрі головнокомандувача під час приєднання до війська, вживання спеціальніх формул ввічливості у присутності хана. Османські султани дозволяли ханам користування вищими ісламськими атрибутами суверенітету на території Кримського ханату — карбуванням монети та правом на заздравиці на честь правлячих ханів під час соборних молитов по п'ятницях. Нарешті, кримські хани мали право на самостійні дипломатичні зносини. Збереглися документи їхніх посольств до Данії, Швеції, Пруссії, Австрії, Речі Посполитої та Московії. При цьому з двох останніх країн Кримський ханат одержував грошову данину.

Однак ці атрибути суверенітету, як емблематичні, так і матеріально вагомі, надавалися лише правлячим ханам, тоді як право довічного користування ними не гарантувалося. Насправді, воля султана вважалася вищою за усі династичні привілеї чингізідів. Власне, кримським ханам не гарантувалося навіть право на життя. Отже, Кримський ханат перебував на приниженішому положенні, аніж підлегле плем'я на нижчому щаблі ієрархії у степовій імперії, адже навіть у таких племенах залишалися правити власні династи, і їм лише приставлялися наглядачі-співправителі.

Османські султани також мали право на власний розсуд вимагати участі кримських ханів з військом у своїх воєнних кампаніях. Прецедент був заданий запрошенням хана Менглі Ґерея у похід на завоювання Ак-Кермана 1484 р. У подальшому кримські війська залучалися до походів османського війська в Угорщину та Персію (з 1578 р.), причому в останньому випадку татарську кінноту перевозили на кораблях Чорним морем. Відмова від запрошення наражалася на небезпеку бути усунутим з кримського трону, отже, насправді запрошення до кампанії означало наказ. Примус до участі у воєнних діях був характерною рисою підлеглого становища Кримського ханату Османській імперії.

Ще одним аспектом залежності була відсутність власної судової системи у Кримському ханаті. Суддівство разом з кадровими призначеннями на території Кримського ханату перебувало у віданні кадіаскера Румелії. Не випадково один з ханів, а саме Мурад Ґерей III (1678-1683), який мав незалежницькі амбіції, прагнув повернутися до страдиційного степового права (тьоре) на заміну ісламському праву (шаріат).

Маючи в розпорядженні настільки важливі права щодо Кримського ханату, права, що випливали з норм степової та ісламської політичної культури, не має сенсу припущення про існування якоїсь угоди між кримськими ханами та османськими султанами, що з'являлося у деяких кримських історичних літописах. До всього, залежність кримських ханів із часом мала тенденцію до зростання. Ця залежність помітно посилилася у другій половині XVII ст., в епоху османських везірів родини Кьопрюлю. Від того часу кримські хани фактично виступали в ролі османських високопосадових чиновників. Більшість із них протягом життя посідали ханський престол по декілька разів.