Крим: шлях крізь віки

Яким був державний устрій Кримського ханату?

Оскільки Кримський ханат фактично перебував у залежності від іншої держави (Османської імперії) протягом майже усієї своєї історії, то його державний устрій можна охарактеризувати лише формально.

За державним устроєм Кримський ханат належав до типових степових імперій з властивими для останніх трьома щаблями ієрархії (правителів, союзників та підлеглих-рабів).

Держава належала правлячому ханові й управлялася ним на власний розсуд. Але також хан належав до династії Ґереїв, яка вважалася колективним власником держави, тож їй належала функція визначення спадкоємця престолу. Правлячий хан делегував частину повноважень своїм заступникам — калзі або калга-султану, який вважався спадкоємцем престолу і зазвичай був братом хана, та нуреддину або нуреддин-султану.

При хані скликалася нарада — гьорюнюш/корниш або діван, що виконувала функції центрального уряду. До цього органу входили заступники хана, призначені ханом везіри, а також представники племінної знаті.

Оточення хана включало також служилих аристократів (мурзи, ічкібеги) та невільницьку гвардію (капи кулу).

Жіночі представники правлячої династії — дружини, наложниці, доньки правлячого хана та принців — виконували у державі хіба що ритуальні функції. Зокрема, вони листувалися з іноземними володарями.

Фактично владу з ханом ділили найважніші племена з-поміж таких, як Ширін, Барин, Аргин, Кипчак, Сулеш/ Яшлав, Сіджевут, Кунграт. Чотири з них вважалися головними, і їхні вожді мали титул карачу-бегів. Головним з них завжди був бег племені Ширін. Племена зберігали внутрішню автономію. Племінне ополчення складало основу збройних сил держави. Ці племена санкціонували владу правлячого хана шляхом складання присяги йому на з'їзді племінних вождів, який називався курултай або кенгеш. Крім того, карачу-беги брали участь у засіданнях ханського дівану. Ці племена — ханські союзники,мешкали на території Кримського півострова, хоча мали звичай влітку відкочовувати на материкову частину ханату та навіть у сусідні османські провінції.

За межами Кримського півострова владу кримського хана визнавали ногайські племена (орди) Мансур, Мангит, що прикочували з-над Волги на початку XVI ст., а у XVIII ст. також племена Єдисан, Єдичкуль та Джамбойлук. Вони не раз ставали об'єктом визиску з боку ханів та кримських племен. Однак, прагнучи зменшити політичну вагу карачу-бегів, дехто з ханів епізодично більше покладався на ногайські племена, а то й нацьковував їх на племена з Криму. Принижене положення ногайців підкреслювало їх підпорядкування беєві Перекопа у XVII ст., а у наступному столітті хани призначали у кожну ногайську орду командувача (сераскер) з принців роду Ґереїв та податкового адміністратора (каймакам).

Найнижче положення займали черкеські племена Північного Кавказу. Їх було підкорено силою ще наприкінці XV ст. Вони перебували на положенні справжніх рабів. Вони платили кримським ханам щорічну данину, що складалася з кількох сотень невільників та невільниць.

Немусульмани Кримського ханату, в основному греки та вірмени, що зокрема мешкали у містах, за нормами ісламського права відносилися до категорії протегованих (зиммі) і не мали політичних прав, а існували як етноконфесійні громади, що мали внутрішню автономію.

Невільники, яких у державі перебувало сотні тисяч, прав, звісно, не мали, за винятком, однак, права звернення до суду у ролі позивачів та свідків.

Сувора ієрархічність державної будови Кримського ханату, не кажучи про збереження племінної організації, були архаїчними рисами, що зумовлювали нетривкість суспільного миру і відкривали можливість для зовнішнього втручання у внутрішні справи передусім з боку Османів, але також й іноземних сил.