Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Крим: шлях крізь віки

Які наслідки принесла османська работоргівля для Кримського півострова?

Работоргівля, попри її законність в Османській імперії, все ж таки дуже мало відбилася в історичних джерелах, особливо статистичних. Тому оцінювати наслідки работоргівлі можна лише за вкрай уривчастими та опосередкованими даними. А вони засвідчують збільшення продажу невільників у Кефе (Кафі) — головному невільницькому ринку Криму та цілого Причорномор'я. Якщо судити з вартості щорічних відкупів на оподаткування невільників, що продавалися у Кефе за 1577-1581 р., та максимальної вартості ввізного мита, що сплачувалося за кожну людину, то кількість проданих становитиме від 12 тис. до 17,5 тис. осіб. Це занадто приблизні дані. Але вони у кілька разів більші, ніж оцінки у 2-4 тис. проданих у місті в генуезький час.

Зазначені дані не відображають повної картини. Зокрема, вони не враховують бранців, які залишилися у Криму, а також з них не можна дізнатися про країну походження бранців. Так само вони не враховують кількість бранців, які залишилися на території Кримського ханату. Невідомі також дані про продаж невільників у Гьозлеві (сучасна Євпаторія), де знаходився єдиний порт Кримського ханату. Нарешті, слід враховувати, що частину невільників можна було завозити контрабандою. Для цього існувала зручна можливість на стихійних ринках, що відбувалися на материковій частині Кримського ханату. Один з таких ринків проводився при збірному пункті на початку Муравського шляху. Цей базар навіть дав назву пагорбу, біля якого він збирався — Кара-Сук, себто «базар на землі» або «чорний/великий/ головний базар» (правдоподібно, йдеться про Бельмак Могилу у Запорізькій області). На таких ринках відбувалися продажі гуртом та у роздріб.

Та попри неповноту даних, наведені свідчення підтверджують те, що работоргівля добре збагачувала османську скарбницю та, скоріше за все, невідомих відкупників, які, звісно, діставали прибуток, що перевищував суму заплаченого відкупу. А от питання про те, наскільки работоргівля збагачувала самих людоловів, залишається відкритим. З існуючих відомостей зрозуміло, що бранець міг змінити декілька власників-перекупників, допоки він потрапляв на базар у Кефе чи десь інде. Враховуючи, що з кожним перепродажем номінальна вартість невільника зростала, виходить, що основний прибуток одержували ті, хто продавав невільника вже безпосередньо споживачеві, а не перекупникові. Це вповні збігається із наочним фактом, що работоргівля, навіть настільки великого обсягу, не принесла багатства ані Кефе, ані Кримському ханату. Інакше кажучи, вона ані одягнула, ані взула «голих та босих» (як вони себе називали) людоловів. Відповідно, вони залишались залежними від занять оцим промислом.

Правдоподібно, нікчемний заробіток від продажу невільників налаштовував людоловів на те, що вигіднішим було самим скористатися невільниками. В усякому разі османський мандрівник та оповідач Евлія Челебі повідомив дані за 1666-1667 рр. про сотні тисяч невільників у підданців кримського хана, яких було переписано для стягнення податку. Порівняно з громадою мусульман, яка нараховувала 187 тис. осіб, перепис виявив 600 тис. рабів чоловіків (власне, «козаків»), 122 тис. невільниць жінок, 200 тис. неповнолітніх хлопців та 100 тис. дівчат («девке»). Виходило разом мільйон невільників. Одержані відомості вражали самих сучасників, і вони лише раділи, що ці невільники не піднімались на повстання.

Дані, повідомлені Евлією Челебі, попри цілком можливі перебільшення, все-таки підтверджують, що кількість невільників, вивезених зі Східної Європи, а передусім з України, безпечно рахувати на мільйони. Другим важливим аспектом повідомлення Евлії Челебі є опосередкована вказівка на асиміляцію невільників у мусульманській громаді ханату. З одного боку, це спостереження дозволяє зрозуміти, чому насильна міграція українців не призвела до утворення української діаспори у тодішньому Криму. Але з іншого, воно прямо засвідчує про кровну спорідненість українців та кримських татар.

У податковому реєстрі османської провінції Кефе сер. XVI ст. є також свідчення про інтеграцію невільників у місцеву спільноту. Так, серед занесених мусульман-чоловіків знаходилося 62 особи, позначені як відпущеники, себто колишні раби, які стали членами мусульманських громад. До реєстру було навіть занесено близько сотні «руських» (рус) удів та невільниць, причому вони значилися серед членів громад православних греків, вірмен та іудеїв. Настільки виразні сліди присутності вихідців зі Східної Європи серед населення Кримського півострова змушують задатися пошуком слов'янського/ українського впливу у Криму.