Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Ким і коли були засновані перші держави на території Криму і якими були особливості їх розвитку?

Перші держави на території Криму були засновані грецькими переселенцями у VI ст. до н.е. Добре відомо, що грецькі колонії від самого початку мали всі ознаки незалежної держави античного, полісного типу. І не мало принципового значення, скільки саме колоністів відправлялося на нові землі: навіть невеличкі колективи поселенців могли заснувати, нехай і мікроскопічну, але цілком незалежну державу з усіма полісними інституціями. Яскравим прикладом такої держави є поліс Керкінітіда у Західному Криму, на території сучасної Євпаторії.

Набагато складніше визначити, скільки саме полісів було засновано греками. Зрозуміло, що деякі з них загинули невдовзі після заснування, і про них у писемних джерелах не лишилось жодної згадки. З іншого боку, у нас немає підстав уважати кожне грецьке поселення незалежним полісом: чимало колоній починали засновувати сільські поселення та укріплені форпости для опанування території вже невдовзі після заснування.

Найбільша кількість грецьких поселень розташовувалось на Керченському півострові. Тут існувало щонайменше два поліси. Першим із них, найдавнішим і найпотужнішим, був Пантікапей, що знаходився на території сучасної Керчі. Місто було засноване вихідцями з Мілету — метрополії більшості грецьких колоній Причорномор'я у першій половині VI ст. до н.е. Другим полісом був Німфей, розташований південніше, на околиці сучасної Героївки. Його метрополія залишається достеменно невідомою. Кілька невеличких поселень у Керченському Приазов'ї, імовірно, були засновані мешканцями Пантікапею. А от який статус мали поселення південно-східної частини узбережжя Керченського півострова — Кітей та Кіммерік — достеменно не зрозуміло.

Трохи західніше Керченського півострова розташовувалась ще одна колонія Мілету — Феодосія. Сільська округа Феодосійського полісу на півночі сягала берегів Сивашу.

Іншою зоною, де активно селилися греки, був Західний Крим. Потік переселенців у цей регіон не був настільки інтенсивним, як на східне узбережжя півострова. Спочатку, у другій половині VI ст. до н.е., греки заснували кілька невеличких поселень у Північно-Західному Криму — у районі сучасної Євпаторії та на Тарханкутському півострові. Окремі дослідники припускають можливість існування тут двох-трьох невеличких полісів, однак сьогодні з достовірністю можна говорити лише про один — Керкінітіду.

У Південно-Західному Криму греками (мешканцями Гераклеї Понтійської на південному березі Чорного моря) було засновано лише одну колонію — Xерсонес. Час його заснування лишається невідомим. Найраніші археологічні матеріали з його території датуються кінцем VI ст. до н.е., однак вони є надто фрагментарними і не дозволяють впевнено говорити про існування тут у цей час саме поселення, а не тимчасової якірної стоянки. Тому більшість дослідників вважає, що грецьке поселення тут було засновано століттям пізніше, тобто у кінці V ст. до н.е. Одначе саме цей поліс згодом зміг поставити під контроль весь Західний Крим.

У подальшому греки західного та східного узбережжя Криму обрали принципово різні типи державного розвитку: якщо перші, розбудовуючи територіальну державу, діяли у рамках традиційної полісної системи, то другі створили державне утворення принципово іншого типу.

Територіальна Херсонеська держава, яка утворилася в останній чверті IV — на початку III ст. до н.е., займала практично все узбережжя Західного Криму. До її складу увійшла і Керкінітіда, й інші поселення Північно-Західного Криму, такі як Калос Лімен (Прекрасна Гавань) на північному березі Тарханкутського півострова. Попри складну територіальну структуру, Херсонес завжди лишався типовим античним полісом, із властивими полісу державними інститутами, найвищим з яких було Народне зібрання.

На берегах Керченської протоки виникло Боспорське царство — держава абсолютно нового для античного суспільства типу. Держава ця, як вважають, утворилась на базі оборонного союзу грецьких полісів обох боків Боспору Кіммерійського (Керченської протоки). З почату V ст. до н.е. і до 438 року до н.е. цей союз очолювала династія Археанактідів, згодом — від 438 до 109 р. до н.е. — династія Спартокідів.

Яким чином відбувалося формування Боспорської держави на ранніх етапах достеменно невідомо. Очевидно, що першопочаткове об'єднання було в основному добровільним. Спираючись на досвід аналогічних процесів в інших освоєних колоністами регіонах грецького світу, припускають, що воно відбувалось під тиском зовнішньої загрози (імовірно, скіфської). Згодом, принаймні вже за правління перших Спартокідів, приєднання нових територій відбувалось збройним шляхом. Так, з писемних джерел нам відомо про запеклу війну між Боспором та Феодосією, яку активно підтримувала Гераклея Понтійська — метрополія Херсонеса.

Боспорське царство часто називають «протоелліністичною державою», наголошуючи на тому, що в його соціально-політичному устрої та культурі тісно переплелися еллінські та «варварські» (тобто негрецькі, за античною термінологією) елементи. Правителі Боспорського царства титулували себе «архонтами (правителями) Боспору та Феодосії» та, одночасно, царями сіндо-меотських племен (аборигени Таманського півострова та Прикубання). При цьому в грецьких містах продовжували існувати органи самоуправління, хоча, звісно, це самоуправління було обмежене владою архонта. По відношенню ж до місцевих племен правитель Боспорського царства виступав у ролі повноцінного монарха. Такий тип правління був характерним для елліністичних держав, які утворилися після розпаду держави Олександра Македонського після його смерті у 323 році до н.е. Ось тільки самі елліністичні держави виникли в останній чверті IV ст. до н.е., тоді як Боспорське царство мало риси елліністичної держави ще з початку цього століття.

Першою ж негрецькою державою, заснованою в Криму, стало так зване Пізньоскіфське царство (назва не надто вдала, оскільки Ранньоскіфське царство, чи просто Скіфське, є радше історіографічним фантомом, ніж історичною реальністю). Точний час його заснування також невідомий. Найбільш вірогідно, що воно виникло на межі III-II ст. до н.е. у передгір'ях Кримських гір і проіснувало близько чотирьохсот років — до II ст. н.е. Під час війни з Херсонесом скіфи захопили майже всі його володіння у Західному Криму. Цей регіон контролювався Пізньоскіфським царством до кінця I — початку II ст. н.е.

Пізньоскіфське царство сформувалося під сильним грецьким впливом, економічним та культурним. Грецьке населення проживало у двох найбільших центрах держави — у Неаполі Скіфському та Усть-Альминському городищі у південно-західному Криму. Скіфи запозичили у греків окремі елементи техніки будівництва, зокрема фортифікаційного. Запозичені були і технології землеробства: зернового господарства, виноградарства, садівництва. Значним був вплив греків у сфері культури. У цьому відношенні можна спостерегти певні паралелі з іншими «варварськими» державами, які виникли на периферії античного світу.