Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Хто населяв Крим в античну добу?

Протягом майже всієї античної доби, тобто ціле тисячоліття — з кінця VII ст. до н.е. до IV ст. н.е. у Криму виразно виділялися три етнокультурні зони, три окремі «світи».

Перший «світ» — це світ аборигенного населення Криму, який знаходився головним чином у гірському Криму. Другий «світ» — землі кочовиків у степу та північних передгір'ях; третій належав грецьким переселенцям, на західному та східному узбережжях Криму. Власне кажучи, процес появи нових племен і народів та різного роду контакти між ними як-от: асиміляція, витіснення, винищення тощо і визначали зміни етнічного складу населення півострова.

Одним з найдавніших народів Криму, назва якого нам відома, були таври. Проблема походження цього етносу лишається дискусійною. Одні науковці вважають таврів нащадками давніх кіммерійців, які населяли степи Надчорномор'я, інші вбачають у них переселенців з Північного Кавказу, треті твердять, що таври — нащадки племен, які населяли передгір'я Кримських гір у добу пізньої бронзи. Але майже всі вважають таврів носіями Кизил-Кобинської археологічної культури, що сформувалася у VIII ст. до н.е. у передгір'ях Кримських гір. З передгір'їв таври поступово стали просуватися південніше — у гори та на південне узбережжя. З появою скіфів, таври змушені були залишити передгірний лісостеп, відступаючи вище в гори. Там вони займалися доволі примітивним землеробством і скотарством. Ще одним «промислом», який уславив таврів в античній літературі, було піратство.

Із невідомих нині достеменно причин дві групи таврів згодом переселилися у степовий Крим. Перша, десь на рубежі VI-V ст. до н.е. — у Керченське Приазов'я; друга, у IV ст. до н.е. — район озера Донузлав на Тарханкутському півострові. Прикметно, що в обох регіонах таври з'явилися невдовзі після появи тут грецьких поселенців.

Північними сусідами таврів, принаймні з другої половини VII ст. до н.е., були скіфи. Скіфські кочові племена, заселивши степовий Крим, згодом проникли й у лісостеп передгір'їв Кримських гір, відтіснивши звідти таврів (і, очевидно, асимілювавши якусь їх частину).

На околицях античних поселень на Керченському та Тарханкутському півостровах, а з IV ст. до н.е., можливо, й у передгір'ях, мало місце осідання скіфів на землю.

Скіфське племінне угруповання, яке оселилось у Криму, було доволі потужним, якщо судити з величини Білогірського могильника скіфської аристократії — одного з найбільших курганних могильників Надчорномор'я, в якому ховали племінну верхівку кримських скіфів.

Майже одночасно зі скіфами у Криму з'явилися і греки. Їх появу на півострові можна датувати кінцем VII ст. до н.е. — часом існування Таганрозького поселення у Подонні. Очевидно, що дістатися до Таганрога, оминувши кримські береги, принаймні у Керченській протоці, було неможливим. Одначе, поселення тут з'явилися лише у першій половині VI ст. до н.е., тобто значно пізніше, ніж у Подонні.

На перших етапах колонізації найбільш інтенсивно заселялося узбережжя Керченського півострова та Феодосійської затоки. Поступово грецькі колоністи заселили майже все узбережжя Керченського півострова, крім його південно-західної частини, де розташовані неродючі землі. Мешканці Феодосії просунулись на північ аж до Присивашшя, заселивши крайній схід Центральнокримського степу. Пізніше, коли всі грецькі поліси були об'єднані в єдину потужну Боспорську державу, почалося заселення і внутрішніх частин півострова.

У цей період відбувалася і колонізація греками західного узбережжя Криму, однак вона була менш інтенсивною: тут було засновано лише кілька невеликих поселень. Статус більшості з них (тобто чи були це невеличкі незалежні поліси) лишається достеменно невідомим. Єдине поселення — Керкінітіда на місці сучасної Євпаторії — без сумніву мало статус незалежної, хоча і дуже маленької, держави. До сьогоднішнього дня лишається також невідомим час заснування найбільшого полісу західного узбережжя Криму — Херсонеса. Найраніші археологічні матеріали з його території датуються кінцем VI ст. до н.е., однак вони є надто фрагментарними і не дозволяють впевнено говорити про існування тут у цей час саме стаціонарного поселення, а не сезонної якірної стоянки. Тому більшість дослідників вважає, що грецьке поселення тут було засновано століттям пізніше. Інтенсивна ж колонізація західних берегів півострова херсонеситами почалася ближче до кінця IV ст. до н.е., коли греки заселили майже весь західний берег Криму — від Гераклейського півострова на півдні до північного узбережжя Тарханкуту включно.

Різкі зміни в етнічному складі населення Криму розпочалися у першій третині III ст. до н.е., ставши наслідком падіння Причорноморської Скіфії. Очевидно, до Криму прибули нові скіфські племена які чинили різкий силовий тиск на грецькі поселення західного узбережжя півострова. Там поступово були зруйновані всі грецькі форпости, після чого Північно-Західний Крим позбувся грецького населення назавжди.

Подальші мастабніші зміни відбулися у зв'язку з навалою сарматів. Під тиском сарматів скіфське населення відступило у гори, поступово асимілюючи таврів. Античні джерела називали мешканців гірського Криму «тавро-скіфами». При цьому у скіфському суспільстві відбулися корінні зміни, пов'язані з процесом осідання на землю і наступної зміни системи господарювання. Наявні дані дозволяють припускати участь у цьому процесі і представників грецького населення, яке, вірогідно, проживало у найбільших містах пізньоскіфського царства, таких як Неаполь Скіфський чи Усть-Альминське городище.

Одночасно з цим почався процес притоку сарматського населення до передгір'їв, де вони змішувались із місцевими скіфами, накладаючи певний відбиток на їхню культуру (т.зв. «сарматизація»). Цікаво, що у степовому Криму в той час кочовиків-сарматів було небагато.

Чимало сарматів проникало і на територію Боспору, а представники сарматської знаті активно інкорпорувалися до складу місцевої верхівки. Про рівень сармато-грецьких міжетнічних контактів свідчить той факт, що низка боспорських царів носила ім'я Савромат, а сарматські тамгоподібні знаки використовувались як царські емблеми. Втім, основою населення Керченського півострова протягом усього «сарматського» періоду лишалися греки.

До певної міри, етнічні процеси сарматської доби нагадують ті, що відбувалися раніше, лише за участі інших етнічних груп. Так, місце таврів у Гірському Криму зайняли скіфи (тавроскіфи), на місце степових скіфів приходять сармати, і лише греки, хоча і втратили певні території (у Західному Криму та на колишній хорі Феодосії), в цілому лишались на попередніх місцях проживання. Втім, ця подібність була викликана переважно специфікою фізичної географії Кримського півострова, куди зі степу проникали все нові й нові групи кочовиків, змушуючи своїх попередників шукати прихистку у Кримських горах.

Наступні радикальні зміни в етнічному складі півострова відбулися вже під час Великого переселення народів у IV ст. до н.е.