Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Яке місце займав Крим в науковому ландшафті України?

Наприкінці XIX — початку XX ст. в Криму велися досить інтенсивні дослідження, хоча організаційні їх структури носили переважно громадський характер (наприклад, Кримський гірський клуб). Крим перебував у полі дослідницьких інтересів Новоросійського університету (заснований в Одесі в 1865 р., багато чого для його заснування і становлення зробив знаменитий хірург М.І. Пирогов, тоді попечитель Одеського навчального округу). Для вивчення Природу Криму вивчали професори М.О. Головкинський, І.Ф. Сінцов, М.І. Андрусов, які відкрили його як специфічну геологічну область, а також Р.О. Прендель і В.І. Вернадський з учнями, які багато зробили для розуміння Криму як особливої мінералогічної провінції.

В 1871 р. за ініціативою М.М. Миклухо-Маклая була заснована Севастопольська біологічна станція. Першим її директором був академік О.О. Ковалевський.

Важливий етап наукових досліджень в Криму пов'язаний із заснуванням Таврійського університету. Таврійський університет виник як філія Київського університету в 1918 р. Першим ректором університету був лікар Р.І. Гельвіг, другий ректор університету — академік В.І. Вернадський (19201921). Таврійський університет, що виник за буремних часів Української революції та громадянської війни в Росії, у перший період свого існування зібрав багатьох значних російських і українських учених. У 1920 р. в Таврійському університеті працювали: сім академіків (М.І. Андрусов, М.М. Богословський, В.І. Вернадський, К.Г. Воблий, Д.О. Граве, О.Е. Кесслер, В.О. Обручев), чотири члена-кореспондента (Д.В. Айналов, М.К. Гудзій, І.А. Лінниченко, Є.В. Петухов), понад 100 професорів (деякі з них потім стали академіками та членами-кореспондентами Російської та Української академій наук: В.І. Лучицкий, Г.М. Висоцького, В.М. Гордон, М.С. Кошляков, Є.М. Павловський, М.І. Палієнко, О.Л. Струве, Ф.В. Тарановський, Ф.Г. Яновський, Д.В. Синицин, О.М. Деревіцькій, Б.В. Чобан-Заде та ін.)

У лютому 1921 р. Таврійський університет був перейменований в Кримський університет ім. М.В. Фрунзе. У 1925 р. на базі університету був створений Кримський державний педагогічний інститут. У лютому 1972 р. він був перетворений на Сімферопольський державний університет імені М.В. Фрунзе, а серпні 1999 р. дістав статус національного і відновив первісну назву.

В 1963 р. на базі Севастопольської біологічної станції був створений Інститут біології південних морів імені О.О. Ковалевського НАН України. Основні наукові напрями інституту: біорізноманіття екосистем Світового океану; комплексні дослідження структури і функціонування морських екосистем і їхніх компонентів; вивчення антропогенного впливу на морські екосистеми з метою створення наукових основ моніторингу і прогнозування їхнього стану; розробка нових інформаційних технологій і систем накопичення, обробки й аналізу даних, а також підвищення наукових знань у галузі біології та екології моря; створення наукових основ біотехнології, раціональної експлуатації й охорони живих ресурсів моря. В інституті сформувалися наукові школи: морська радіохемоекологія (керівник академік НАН України Г.Г. Полікарпов); екологічна біоенергетика (керівник член-кореспондент НАН України Г.Є. Шульман); морфологія і динаміка екосистем шельфу (керівник член-кореспондент НАН України В.Є. Заїка); морська санітарна гідробіологія (керівник д.б.н., професор О.Г. Миронов); морська екологічна паразитологія (керівник д.б.н., професор А.В. Гаєвська).

Протягом останніх років в інституті здійснювалися такаі дослідження: вивчення структурно-функціональних основ біорізноманіття морських угруповань; вивчення структурно-функціональних основ продукційних процесів у гідробіонтів; вивчення структури і функціонування паразитарного компонента екосистеми Чорного моря з метою збереження видового різноманіття й забезпечення екологічної безпеки; дослідження та кількісна оцінка екологічної ємності чорноморських акваторій України по відношенню до забруднень ядерного і неядерного походження; розробка наукових основ біотехнологій відтворення та використання морських ресурсів.

Інститут має такі наукові досягнення: оцінено сучасний стан біорізноманіття угруповань Чорного моря залежно від чинників середовища, запропоновано нову концепцію про зональність життя в Чорному морі, що ґрунтується на знахідках унікальної фауни в глибинній анаеробній зоні; сформульовано концепцію про альтернативні метаболічні стратегії, що забезпечують біологічний прогрес тварин; створено оригінальну концепцію екологічного метаболізму у водних екосистемах; сформовано нову галузь науки — морська радіоекологія; створено новий напрям морської мікробіології — дослідження нафтоокиснювальних мікроорганізмів і процесів самоочищення моря від нафтового забруднення.

Серед наукових розробок, що пропонуються для доробки або впровадження є такі: проекти «Устрицевництво на Чорному морі»; «Розробка тест-системи для діагностики екологічного стану природних водойм в умовах антропогенного навантаження»; «Електронний інформаційний ресурс для оцінки впливу природних катаклізмів на біорізноманіття Понто-Каспійського басейну. Розроблено технологію з виробництва біологічно активних домішок до їжі «Спіруліна кримська, що містить йод», «Спіруліна, що містить селен» та спіруліна «Екстра»; полівітамінна кормова домішка «Фітомікс» для сільськогосподарських тварин.

В одній будівлі з Інститутом південних морів розташований Севастопольський акваріум Це один з найстаріших публічних акваріумів в Європі. Він був заснований у 1897 г при Севастопольській біологічній станції, є п'ятим у світі з часу його створення. У 1965 р. будівлю Інституту було розширено, і водночас був побудований новий акваріум. Весною 1966 р. Акваріум-музей ІнБПМ АН УРСР відкрив двері для перших відвідувачів. Його експозиція була розміщена у 3-х залах. Зараз в Акваріумі працюють 4 зали.

У першому залі демонструються характерні представники коралових рифів. Невеликі розміри виставлених тут акваріумів дають змогу відвідувачам докладно розглянути дрібних риб, креветок і безхребетних. Другий зал становлять 2 самостійні секції: чорноморську і тропічну. Тут побудовані 12 пристінних басейнів об'ємом до 7 кубічних метрів кожен і круглий басейн діаметром 9 метрів, глибиною 2,5 метра. Кожен акваріум тропічної секції має самостійну замкнену систему для підготовки та очищення води. Такі системи дозволяють утримувати в штучних умовах навіть тропічних акул. У третьому залі музею зібрано велику колекцію тропічних екзотичних тварин — мешканців Індійського й Атлантичного океанів. У четвертому залі мешкають представники прісноводних риб і рептилій. Тут же знаходиться дуже цікавий акваріум з оранжереєю, що імітує руїни стародавнього Камбоджійського храму.

До структури інституту входять 13 наукових відділів, філія в м. Одеса, науково-дослідне судно «Професор Водяницький», малий флот, океанариум-музей. Історія інституту пов'язана з іменами видатних науковців: М.М. Миклуха-Маклаєм, академіком О.О. Ковалевським, академіком С.О. Зерновим, професором В.О. Водяницьким, членами-корреспондентами НАН України В.М. Грезе, Т.С. Петипа. В інституті працювало 360 співробітників. Директор інституту академік НАН України В.М. Єремєєв. Інститут має добру репутацію в світі науки.

Весною 1929 р. за ініціативою академіка В.В. Шулейкіна на Південному березі Криму в пос. Кацивелі була створена Чорноморська гідрофізична станція для проведення комплексних досліджень процесів в прибережній зоні моря. В 1948 р. в Москві на базі Чорноморської гідрофізичної станції АН СРСР і Морської гідрофізичної лабораторії (раніше відділ Інституту теоретичної геофізики АН СРСР) був створений Морський гідрофізичний інститут АН СРСР. Його директором став відомий учений-океанолог В.В. Шулейкін. Перші наукові досягнення Морського гідрофізичного інституту пов'язані з дослідженнями теплових явищ в океані, теплової взаємодії між океанами, атмосферою і материками, впливу Світового океану на клімат і погоду. Безпосередні спостереження штормових хвиль на Чорноморській гідрофізичній станції і їх моделювання в штормовому басейні заклали фізичні основи теорії морського хвилювання. Була опублікована велика кількість експериментальних і теоретичних праць у області оптики і біофізики морського середовища. Результати досліджень узагальнені В.В. Шулейкіним в унікальній по широті обхвату проблем монографії «Фізика моря», відміченою Державною премією СРСР (1942 р.).

У серпні 1961 р. Морський гідрофізичний інститут (МГІ) був переданий в систему Академії наук УРСР, а в 1963 р. перебазований до Севастополя. Його директором став академік АН УССР А.Г.Колєсніков.

У Севастополі інститут був фактично створений наново. Він стрімко увійшов до радянської і світової океанологічної науки, ставши визнаним авторитетом у галузі вивчення фізичних процесів в Світовому океані, автоматизації океанографічних досліджень і морського приладобудування. Найзначущішим результатом цього періоду з'явилося відкриття, експериментальне і теоретичне дослідження екваторіальної протитечії в Тропічній Атлантиці, названого ім'ям М.В. Ломоносова. За це відкриття в 1970 р. групі вчених МГІ (С.Г. Богуславський, Г.Н. Григорьєв, А.Г. Колєсніков, Г.П. Пономаренко, А.С. Саркісян, А.І. Фельзенбаум, М.К. Ханайченко) була присуджена Державна премія СРСР.

У 1974-1985 рр. МГІ очолював академік АН УССР Б.О. Нєлєпо. За цей період ученими інституту були вивчені закономірності формування клімату океану і його взаємодії з атмосферою, циркуляції вод тропічних регіонів, мезомасштабної і синоптичної мінливості гідрофізичних полів, їх тонкої структури, динаміки поверхневих і внутрішніх гравітаційних хвиль, а також проведені дослідження у галузі гідрооптики, ядерної і фізичної хімії моря. За цикл робіт «Системні дослідження Тропічної Атлантики» співробітники МГІ А.Г. Колєсніков, Б.О. Нєлєпо, О.О. Новосьолов, І.Є. Тімченко, М.З. Хлистов були відмічені Державною премією УРСР (1979 р.). Інтенсивно розвивалися роботи фізико-технічного профілю з метою створення нових вимірювальних комплексів для досліджень Світового океану. Б.О. Нєлєпо був засновником нового наукового напряму досліджень МГІ — супутникової гідрофізики, яке по теперішній час є одним з основних в інституті. У ці роки з використанням океанографічних ІСЗ були виконані перші великомасштабні довгострокові експерименти в Світовому океані, які і стали основою унікального з інформаційних можливостей наукового напряму. За цикл досліджень у галузі супутникової гідрофізики Б.О. Нєлєпо та Ю.В. Терьохіну була присуджена Державна премія СРСР (1989).

У 1985 р. директором МГІ став академік НАН України В.М. Єремеєв, в останній час генеральний директор Океанологічного центру НАН України та Інституту біології південних морів НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, представник України у Виконавчий раді МОК ЮНЕСКО, голова Чорноморського регіонального комітету МОК ЮНЕСКО.

У ці роки в МГІ суттєво посилилися роботи эколого-океанологічноі' спрямованості, дослідження з динаміки складних морських систем, супутникової гідрофізики, чисельного моделювання динаміки морського середовища, інформаційного супроводу досліджень Світового океану. Були інтенсифіковані дослідження з вивчення фізичної і фізико-хімічної взаємодії водного середовища з атмосферою і донними відкладеннями, біогеохімічної динаміки сірководневої зони. За цикл праць цього напряму О.О. Безбородову, В.М. Єремеєву, Л.М. Іванову була присуджена премія В.І. Вернадського АН УРСР у галузі геології, геохімії, геофізики і гідрофізики (1989).

Розширилися міжнародні наукові зв'язки інституту. Відповідно до Міжурядової угоди Національною академією наук України, яка була представлена МГІ, в м. Конакрі Гвінейської Республіки був створений сумісний науковий центр для проведення досліджень у галузі океанографії, геліофізики і випробувань конструкційних матеріалів в умовах тропічного клімату. Він успішно функціонував з 1983 по 1993 р. і був переданий в дар Гвінейській Республіці.

Наукові досягнення МГІ цих років у галузі фізичної і хімічної океанографії, геофізичної гідродинаміки, теорії хвильових процесів, супутникової океанології, морських інформаційних систем і технологій здобули популярність і були затребувані в Україні і далеко за її межами. Це, зокрема, знайшло віддзеркалення в нагородженні в 1998 р. золотою медаллю Асоціації американських бібліотек за лазерний диск «Геоінформаційна система для Чорного моря» міжнародного колективу фахівців, в який входили й вчені МГІ, а також в присудженні премії В.І. Вернадського НАН України М.П. Булгакову і С.М. Булгакову за цикл робіт «Формування і взаємодія великомасштабної циркуляції і стратифікації вод Чорного моря» (1998).

У 2000 р. учені інституту В.І. Бєляєв, М.П. Булгаков, В.М. Єремеєв, В.О. Іванов у складі авторського колективу були удостоєні Державної премії України у галузі науки і техніки за цикл праць «Регіональна океанологія: стан середовища і мінерально-сировинні ресурси Атлантичного, Індійського, Південного океанів і їх морів».

З 2000 р. обов'язки директора МГІ виконував академік НАН України В.О. Іванов, заслужений діяч науки і техніки України. Під керівництвом В.О. Іванова в МГІ отримали розвиток дослідження морських шельфових зон в умовах антропогенного і техногенного навантажень для вирішення задач оптимального планування розвитку конкретного природного регіону і здійснення максимально економічно обгрунтованого використовування всіх видів ресурсів шельфу одночасно з оздоровленням екологічного стану морського середовища.

Останніми роками дослідження колективу інституту були зосереджені на комплексному вивченні Азово-Чорноморського басейну і окремих стратегічно важливих для України районів Світового океану. Метою цих робіт є створення наукових і технічних основ міждисциплінарного моніторингу, діагнозу і прогнозу стану морського середовища, глобальних і регіональних варіацій клімату, рішення проблем раціонального використовування природних ресурсів, зниження негативних наслідків природних катастроф, запобігання негативним наслідкам антропогенного впливу на прибережні акваторії.

Учені МГІ HAH України в рамках міжнародної наукової співпраці беруть активну участь в розробці теорії, технологічних модулів і вимірювальних технічних засобів для формування глобальної універсальної системи спостережень за станом Чорного моря. Створені нові морські прилади, інформаційно-вимірювальні комплекси, сформовані бази і банки даних океанографічних параметрів Чорного моря і Світового океану, технологічні компоненти супутникового контролю океанографічних і геофізичних об'єктів. На базі МГІ працюють Комісія з проблем Світового океану при Президії НАН України, яказдійснює координацію всіх фундаментальних океанологічних досліджень в Україні, і Координаційна рада зі створення національного

компоненту глобальної системи спостережень за станом Чорного моря. В останнє десятиліття інститут був ініціатором, учасником і головним виконавцем більше 22 національних, відомчих і міжнародних програм і проектів, зокрема по лінії ООН, ЮНЕСКО, Глобального фонду навколишнього середовища, ЄС, НАТО, Фонду цивільних досліджень США, Українського науково-технологічного центру та інших організацій.

Результати фундаментальних і прикладних досліджень МГІ впроваджені у виробничих організаціях і наукових установах Міністерства екології і природних ресурсів, Міністерства освіти і науки, Державної геологічної служби, Департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики, Державної гідрометеорологічної служби, Національного космічного агентства і Державної гідрографії Міністерства транспорту і зв'язку України.

Морський гідрофізичній інститут — один з провідних океанологічних центрів у світі, у складі якого 14 наукових відділів і чотири відділення, спеціальне конструкторсько-технологічне бюро, видавничо-поліграфічне підприємство «НВЦ ЕКОСІ-Гідрофізика» та експериментальне відділення НАН України (смт Кацивелі). Інститут укомплектований висококваліфікованими науковими кадрами, серед якихдва академіки НАН України, чотири члени-кореспонденти НАН України, двадцять сім докторів наук і сімдесят кандидатів наук.

В наступні роки в Криму засновані деякі інші академічні установи: Відділ сейсмології Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України, Кримські відділення Інституту сходознавства ім. О.Ю. Кримського НАН України та Інституту археології НАН України.

Академія наук України завжди вважала одним із своїх постійних завдань активну участь у розв'язанні проблем, що мають актуальне значення для соціально-економічного й культурного розвитку регіонів України. Для ширшого залучення наукового потенціалу регіонів до цієї діяльності у структурі Академії на початку 70-х рр. минулого століття за ухвалою найвищих органів влади України створено мережу наукових центрів АН УРСР (міжвідомчих регіональних науково-координаційних органів): Донецький, Західний, Xарківський, Дніпропетровський та Південний. Окрім подальшого розвитку в регіонах фундаментальних досліджень у галузі природничих і суспільних наук, основним завданням центрів як органів координації було розроблення наукових проблем, що мають важливе значення для пришвидшеного розвитку економіки відповідних регіонів, організація комплексних досліджень силами вчених установ різного відомчого підпорядкування, сприяння зміцненню зв'язків науки з виробництвом. До керівних органів наукових центрів із самого початку були залучені провідні науковці та фахівці регіонів, незалежно від відомчого підпорядкування організацій, у яких вони працювали. Очолили центри найавторитетніші в регіонах учені, члени Академії наук УРСР та її Президії. Після створення наукових центрів регіональна структура АН УРСР набула конкретної форми і, отримавши організаційну підтримку від органів державної влади, стала осередком міжвідомчої наукової та науково-технічної координації в регіонах України.

Сьогодні основу регіональної структури НАН України становлять шість наукових центрів з базовими установами в областях України, що мають найбільш розвинений науковий потенціал. Сфера діяльності наукових центрів не обмежується областю, у якій вони розташовані, а поширюється на конкретний природно економічний район України. Відповідно діяльність центрів охоплює такі області: Донецький науковий центр — Донецька та Луганська області; Західний науковий центр — Львівська, Івано Франківська, Волинська, Закарпатська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області; Південний науковий центр — Одеська, Миколаївська, Херсонська області; Північно-східний науковий центр — Харківська, Сумська, Полтавська області; Придніпровський науковий центр — Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області; Кримський науковий центр — АР Крим та Севастополь.

Основним завданням наукових центрів нині є взаємодія з регіональними органами управління для наукового забезпечення розв'язання актуальних проблем соціально економічного розвитку відповідних областей чи регіонів України. Пріоритет належить комплексним проблемам, опрацювання яких потребує об'єднання зусиль учених і фахівців різної спеціалізації, незалежно від їхнього відомчого підпорядкування. Це насамперед проблеми ефективно го функціонування характерних для регіону галузей господарського комплек су, енерго та ресурсозбереження, екології, інформатизації, культурного та духовного розвитку. Важливими напрямами діяльності наукових центрів є також сприяння розвитку наукового потенціалу відповідних регіонів, подальшій інтеграції науки й освіти, переведенню економіки на інноваційний шлях роз витку, просвітницька діяльність.

Міжвідомчий характер діяльності регіональних наукових центрів НАН України юридично був зафіксований 1997 р. через надання їм статусу подвійного підпорядкування (НАН України і Міннауки України), а від 2001 р. — НАН України і МОН України. Пріоритетні напрями діяльності наукових центрів затверджують спільно МОН України і НАН України за погодженням з місцевими органами влади.

Кримський науковий центр виник пізніше інших наукових центрів України — у 1997 р. за ініціативою академіка П.П. Толочка, який став його першим головою. До Кримського наукового центру увійшло багато науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів: Відділ сейсмології Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України, Карадагська науково-дослідницька геофізична обсерваторія, Карадагський природний заповідник, Керченський державний морський технологічний університет, Кримська лазерна обсерваторія при Головної астрономічної обсерваторії, Кримське відділення Інституту сходознавства ім. О.Ю. Кримського НАН України, Кримське відділення Українського державного геолого-розвідувального інституту, Кримський державний медичний університет ім. В.І. Георгіївського, Кримський республіканська установа «Сімферопольський художній музей», Кримський республіканська установа «Центральний музей Тавриди», Кримський республіканський НДІ фізичних методів лікування і медичної кліматології ім. І.М. Сеченова, Кримський філіал Інституту археології НАН України, Науково-дослідний інститут «Кримська астрофізична обсерваторія», Національна академія природоохоронного і курортного будівництва, Національний інститут вінограда і віна «Магарач», Національний науковий центр «Никитський ботанічний сад», Південна дослідна станція Інституту сільськогосподарської мікробіології, Південний науково-дослідний інститут морського рибного господарства і океанографії, Південний філіал «Кримський агротехнологічний університет» Національного університету біоресурсів і природокористування України, Республіканський вищий навчальний заклад «Кримський гуманітарний університет», Республіканський вищий учбовий заклад «Кримський інженерно-педагогічний університет», Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, Український інститут спелеології і карстології, Український науково-дослідний інститут дитячої курортології і фізіотерапії, а також Інститут біології південних морів ім. О.О. Ковалевського НАН України, Кримський національний заповідник «Херсонес Таврійський», Морський гідрофізичний інститут НАН України, Океанологічний центр НАН України в Севастополі.

Специфіка Кримського наукового центру в тому, що він приділяв розвитку інноваційної діяльності, адаптації виробництва науково-технічної, інноваційної продукції регіону до умов функціонування в ринковому середовищі, розробці конкретних сценаріїв комерціалізації відповідних видів діяльності, створенню організаційно-економічних механізмів внесення інтелектуальної продукції до сучасних ринків та реалізації принципів партнерських відносин бізнесу, науки, освіти і влади у процесі формування в регіоні економіки інноваційного типу. Кримський науковий центр успішно працював над інноваційною стратегією розвитку регіону на базі відновлювальних джерел енергії, ресурсо- та енергозбереження, спрямованою на розв'язання актуальних проблем Криму, насамперед у галузі екології та оптимізації ресурсоспоживання. У 2013 р. в Криму відбулася XVIII Міждународна науково-практична конференція «Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економики». Такі конференції проводяться вже багато років і є дуже авторитетними.

Кримським науковим центром було започатковано декілька наукових журналів, наприклад, «Культура народів Причорномор'я», який видається російською, українською, кримськотатарською та англійською мовами. У підготовці журналу беруть участь поряд з українськими вченими науковці з Болгарії та Туреччини. Було також розгорнуто роботи з комп'ютеризації бібліотек Криму.

2014 рік кардинально змінив ситуацію у сфері наукового потенціалу півострова. Порушення Російською Федерацією міжнародних правових норм і зобов'язань, військова агресія проти України та протизаконна анексія Криму створили, окрім політичних й економічних, також безліч майнових і кадрових проблем, що потребують нагального розв'язання.