Крим: шлях крізь віки

Чим цікава давня історія «Артеку»?

Як свідчать археологічні відомості, на вершині та у підніжжі гори Аю-Даг людські поселення з'явилися ще за часів мезоліту та неоліту. У бронзовому віці з IV ст. до н. е. по IV ст. н. е. на Аю-Дагу були зафіксовані поселення таврів. Пізніше ця територія підпала під контроль Боспорського царства. У VIII ст. на горі виник великий укріплений монастир святих Апостолів Петра і Павла, а його фундатором вважали святого Іоанна, єпископа Готського. За переказами та деякими письмовими згадками головний храм обителі (базиліка освячена іменами обох святих) був розташований у нижній частині східного схилу гори, що пізніше було підтверджено результатами археологічних досліджень. Монастир і поселення навколо нього проіснували до кінця XV — початку XVI ст., поки не занепали наслідок встановлення у 1478 р. турецького протекторату над Кримським ханством. Також є припущення, що люди почали залишати свої поселення на схилах гори ще раніше — після землетрусу 1423 р.

Західний схил Аю-Дагу спускався в урочище «Артек», де протікала річка з такою ж назвою. Кримські дослідники не дійшли одностайної думки щодо походження цього слова. Найбільш обґрунтовані версії пов'язували його з грецькими словами «арктос» — ведмідь (за розташуванням біля «Ведмідь-гори»), або «ортйкіа» — перепілка.

Історія заселення та використання території урочища за часів існування Кримського ханства залишається мало відомою. Цілком очевидно, що тут проживало християнське населення — греки, вірмени, грузини, які були власниками цих земель до того часу, поки наприкінці XVIII ст. їх не виселили до Азовської губернії Російської імперії.

У грудні 1824 р. ці землі купив виходець з Коростишева, поляк з походження та римо-католик з віровизнання, волинський губернський маршалок, член «Південного товариства» та кількох інших таємних організацій — Густав-Генрик-Атаназі Олізар (Густав Пилипович Олізар). Оскільки причиною, яка спонукала Г. Олізара придбати землі у далекому Криму, стало бажання утекти від нещасного кохання, від образи, нанесеної йому Марією Раєвською (у пізнішому заміжжі — Волконською), яка відмовила графові у шлюбі, новий власник назвав свій маєток «Кардіатрикон» — «ліки серця», а себе — «усамітненим анахоретом». Деякий час Г. Олізар був зайнятий розбудовою кримського маєтку, розводив виноградники, насаджував оливкові дерева, а також приймав поодиноких гостей, зокрема, А. Мицкевича та О. Грибоєдова. Однак, у 1832 р. Густав Пилипович продав свої «ліки серця» та переїхав до Дрездена. Одну частину маєтку придбала родина Олександра Михайловича та Тетяни Борисівни Потьомкіних, які провели в ньому три роки, приймаючи почесних гостей, зокрема, імператорську родину. У 1872 р. це володіння за заповітом власника перейшла до онука дружини — князя Олександра Борисовича Голіцина. Але через неповноліття останнього, у 1875 р. його опікуни уступили ці землі Івану Первушину, який розпочав тут розводити виноградники та виробляти високоякісне вино, яке зберігалося у винних льохах «Артеку». У 1878 р. І. Первушин залишив свою нерухомість та бізнес синам, які й залишалися власниками цієї частини маєтку до початку ХХ ст.

Іншу частину колишніх земель Густава Олізара придбав Микола Ернст Бартоломій Ангорн фон Гартвіс, який був фахівцем у галузі садівництва й акліматизації рослин, а також другим директоромІмператорського Нікітського Ботанічного саду. Він і його родина проживали в «Артеку» з 1825 р. по 1860 р. Із 1860 р. по 1920 р. у маєтку мешкали нащадки М. Гратмана: Б. Винер, Є. Винер(Метальникова), С. Метальников. Від часів Гартвісів та Винерів ще й до сьогодні дещо позалишалося на території сучасного «Артеку», а легенди про родинний склеп та «білу жінку» пам'ятають усі покоління «артеківців». Однак, у 1920 р. історія маєтку «Кардіатрикон» закінчилася. Після розгрому більшовиками Добровольчої армії П. Врангеля, протягом 1921-1922 рр. усі землі у Криму були націоналізовані, у тому числі й маєтки в урочищі «Артек».