Крим: шлях крізь віки

Скільки референдумів відбулося на території Криму у ХХ-ХХІ ст.?

Автономна Республіка Крим є територіальною автономією у складі України, невід'ємною частиною України, складовою системи адміністративно-територіального устрою нашої держави. Отримання статусу автономної республіки має довгу історію.

Статус автономії Крим отримав 18 жовтня 1921 р. згідно декрету ЦВК та РНК про утворення Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки у складі РСФРР. На Першому Всекримському установчому з'їзді Рад було проголошено створення Кримської АСРР, обрано ЦВК (голова Ю. Гавен) і РНК (голова — М. Саїд-Галіїв) республіки, ухвалено Конституцію Кримської АСРР, складену на основі Конституції РСФРР. У першому складі Кримського ЦВКа із 50 його членів 18 були кримські татари (36%), РНК — із 15 членів 4 були кримськими татарами (26,6%). Кримськотатарські атрибути використовувалися в державній символіці республіки. В основу адміністративного поділу автономії був покладений національний принцип — в 1923 р. було утворено 15 районів, у складі яких функціонували 345 сільських рад. До 1930 р. на півострові було утворено 145 кримськотатарських сільрад і п'ять кримськотатарських районів, 102 російських, 29 німецьких, 7 болгарських, 5 грецьких, одна вірменська, одна естонська і 54 змішані сільські ради. Державними мовами Кримської АСРР, згідно Конституції, проголошувалися російська і татарська.

У серпні 1941 р. Й. Сталін наказав депортувати із Криму німців як потенційну «п'яту колону». Після звільнення Криму за надуманими звинуваченнями у колабораціонізмі був депортований у травні 1944 р. кримськотатарський народ, згодом — тисячі вірмен, болгар і греків. 30 червня 1945 р. Президія Верховної Ради СРСР ухвалила Указ про перетворення Кримської АСРР у Кримську область у складі РРФСР. Вже 25 червня 1946 р. Верховна Рада СРСР ухвалила Закон про перетворення Кримської АСРР у Кримську область у складі РРФСР і про внесення відповідних змін і доповнень у ст. 14 Конституції РРФСР.

Відродження ідеї Кримської автономії виникло на тлі проголошеної М. Горбачовим «перебудови». Одним з елементів цього процесу стало засудження злочинів сталінського режиму, яке знайшло відображення у Декларації Верховної Ради СРСР «Про визнання незаконними та злочинними репресивні акти проти народів, підданих насильницькому переселенню, та про забезпечення їх прав» від 14 листопада 1989 р. Ухвалення політичного рішення відкрило можливість повернення представників кримськотатарського та інших народів, незаконно позбавлених місць постійного проживання, до Криму. У 1990 р. до Криму повернулося понад 83 тис. татар. Партійно-радянське керівництво СРСР та, зокрема Криму, цілком логічно прогнозувало вимоги щодо створення кримськотатарської автономії у Криму.

Іншим чинником щодо створення Кримської автономії стало ухвалення 16 липня 1990 р. Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України засвідчило віддалення України від союзного центру. Тому у Кремлі розглядали «Кримську автономію» як можливий важіль впливу на українське керівництво у майбутньому.

Рішення про підготовку референдуму щодо утворення адміністративно-територіальної автономії на основі Кримської області та йього було ухвалено 12 листопада 1990 р. на позачерговій сесії Кримської обласної ради народних депутатів. Єдиною політичною силою на півострові, що категорично виступила проти проведення кримського референдуму, виявилася Організація кримськотатарського національного руху (ОКНР). У спеціальній заяві ОКНР від 8 листопада 1990 р. підкреслювалося: «Визначення державного статусу Криму або сесією Кримської обласної Ради народних депутатів, склад якої не може представляти інтереси кримськотатарського народу, або референдумом російськомовного населення, переселеного в Крим після депортації кримських татар, буде грубим зневаженням прав кримськотатарського народу і розглядатиметься як таке, що не має юридичної сили».

На референдумі на питання «Ви за відновлення Кримської автономної радянської соціалістичної республіки як суб'єкта Союзу РСР й учасника Союзного договору?» позитивно відповіли 1 343 855 осіб (93,26%) із 1,441 млн осіб, що брали участь у референдумі. У референдумі також брали участь жителі м. Севастополь. Верховна Рада Української РСР 12 лютого 1991 р. ухвалила Закон «Про відновлення Кримської АРСР». Відповідні зміни були внесенні у Конституцію УРСР.

На початку 1990-х рр. у контексті «параду суверенітетів» 5 травня 1992 р. Кримський парламент ухвалив Акт про проголошення державної самостійності Республіки Крим, який мав вступити в силу після проведення відповідного референдуму. Його призначили рішенням парламенту на 2 серпня 1992 р. На ньому пропонувалося два запитання: «Ви за незалежну республіку Крим у союзі з іншими державами?» та «Ви підтверджуєте Акт про проголошення державної самостійності Республіки Крим?». Але 13 травня 1992 р. Верховна Рада України призупинила дію постанов Кримського парламенту через протиріччя їх Конституції України. 21 травня 1992 р. Верховна Рада Криму ухвалила постанову: «Вважати реалізованим Акт проголошення державної самостійності Республіки Крим у зв'язку з ухваленням Конституції Республіки Крим і відмінити постанову Верховної Ради Крим від 5 травня 1992 р. «Про Акт проголошення державної самостійності Республіки Крим». Відповідно необхідність у проведенні референдуму відпала.

Наступний загальнокримський референдум був ініційований Верховною Радою Криму 25 квітня 1995 р. через скасування 17 березня 1995 р. Верховною Радою України Конституції Республіки Крим та посади Президента Республіки Крим. Населенню Криму 25 червня 1995 р. пропонувалося відповісти на питання: «Підтверджуєте Ви Конституцію Республіки Крим, що відмінена Верховною Радою України в односторонньому порядку 17 березня 1995 року?» та «Чи підтримуєте Ви Закон України «Про Автономну Республіку Крим» від 17 березня 1995 року?». Але після протесту Генерального прокурора України від 27 квітня 1995 р. із бюлетеня було викреслено питання про Закон України «Про Автономну Республіку Крим» від 17 березня 1995 року. 31 травня 1995 р. парламент Криму відмінив проведення референдуму, погодившись із пропозицією Верховної Ради України ухвалити Конституцію Автономної Республіки Крим на основі Закону України від 30 червня 1992 р. «Про розмежування повноважень між органами державної влади України і Республікою Крим».

Двічі, у 1998 р. та 2006 р., планувався кримський референдум про надання російській мові статусу державної. Однак у 1998 р. депутати так і не змогли ухвалити рішення й обмежилися ухваленням постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15 квітня 1998 р. «Про забезпечення функціонування державної, російської та інших національних мов у Автономній Республіці Крим». 22 лютого 2006 р. за ініціативи депутатів із Партії регіонів Верховна Рада Автономної Республіки Крим ухвалила постанову «Про призначення республіканського (місцевого) консультаційного референдуму по ініціативі громадян України, що постійно проживають в Автономній Республіці Крим». Кримчанам 26 березня 2006 р. пропонувалося відповісти на питання: «Ви за надання статусу російської мови другої державної мови?». За ухвалення постанови проголосувало 53 із 62 присутніх на засіданні депутатів. Але Центральна виборча комісія заборонила його проведення. У жовтні 2008 р. парламент Криму направив звернення до Президента України В. Ющенка, голови Верховної Ради України О. Морозу, прем'єр-міністру України В. Януковичу із пропозицією провести референдум про статус російської мови в Україні і запропонував закріпити за російською мовою статус регіональної мови у регіонах із переважною більшістю російського населення. Однак ці ініціативи Партії регіонів залишилися у межах передвиборчих технологій.

Наступний референдум у Автономній республіці Крим був призначений 27 лютого 2014 р. згідно постанови Верховної Ради Криму і був запланований на 25 травня 2014 р. Згодом дату проведення перенесли на 30 березня, а потім на 16 березня 2014 р. На референдумі пропонувалося визначитися по двом питанням: «Ви за возз'єднання Криму із Росією на правах суб'єкта Російської Федерації» та «Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим і за статус Криму як частини України?». Згідно діючої Конституції України та законодавства України референдум немає легітимності. Процес голосування відбувався в умовах воєнної інтервенції з боку Російської Федерації. За оголошеними результатами за приєднання Криму до Російської Федерації начебто проголосувало 96,77% учасників голосування. Україна не визнала легітимність та результати «Кримського референдуму». На 68 сесії Генеральної асамблеї ООН 27 березня 2014 р. була ухвалена резолюція про територіальну цілісність України, невизнання результатів «Кримського референдуму» та анексії Російською Федерацією Криму. За постанову проголосувало 100 країн членів ООН, 58 — утрималось, 11 — проти (Росія, Вірменія, Білорусь, Болівія, Куба, КНДР, Нікарагуа, Судан, Сирія, Зімбабве, Венесуела) із 193 країн — членів ООН.