Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Що означає статус корінного народу?

Корінними (або споконвічними) називають народи, які жили на своїх землях до приходу переселенців з інших районів; або є нащадками тих, хто населяв ту чи іншу країну або географічний район, коли туди почали переселятися представники інших культур і етнічного походження, причому в подальшому останні посіли панівні позиції шляхом завоювань, окупації, колонізації тощо.

Ініціаторами руху корінних народів були американські індіанці, які в 20-і рр. ХХ ст. відрядили делегацію до Ліги Націй аби привернути увагу до своїх проблем. Майже півсторіччя знадобилося на те, щоби питання постало на порядку денному світового співтовариства. В 1970 р. підкомісія з дискримінації і захисту меншин рекомендувала провести широке дослідження проблеми дискримінації корінного населення. У 1977 р. в Женеві відбулася перша міжнародна конференція неурядових організацій з проблем корінного населення, в 1981 р. — конференція неурядових організацій з проблем корінних народів і землеволодіння. Конференції, а також спеціальне дослідження ООН, привели до створення в 1982 р. Робочої групи по корінному населенню Організації Об'єднаних Націй. З того часу ООН і Міжнародна Організація праці декларують, що закріплення і захист прав корінних народів є найважливішим аспектом проблеми прав людини і послідовно опрацьовують правові гарантії існування корінних народів.

З грудня 1989 р. в Економічній і Соціальній Раді (ЕКОСОР) ООН беруть участь одинадцять організацій корінного населення. Це: Рада чотирьох напрямів, Велика рада крисів (Квебек), Рада індіанців Південної Америки, Центр з правового захисту індіанців, Всесвітня асоціація корінного населення, Міжнародна рада по договорах індіанців, Міжнародна організація освоєння ресурсів корінного населення, Приполярна конференція ескімосів, Національний секретаріат з юридичного обслуговування аборигенів і жителів островів, Національна рада індіанської молоді і Всесвітня рада корінних народностей. Сотні представників інших народів та їх організацій беруть участь у нарадах, що проводяться у межах ООН, зокрема у тих, що здійснюються в межах Робочої групи по корінному населенню.

Засідання Робочої групи проводяться у Женеві (Швейцарія) протягом тижня безпосередньо перед початком щорічної сесії Підкомісії. Робоча група відкрита для представників усіх корінних народів, їх общин та організацій. Відкритість сесій Групи для всіх зацікавлених сторін зміцнила її становище як основного центру міжнародної діяльності в галузі захисту прав корінних народів. У сесіях 1988 і 1989 рр. брали участь 380-400 осіб. Серед них спостерігачі від більше ніж 30 урядів і сотень організацій корінного населення, неурядових організацій, вчені та громадські діячі. Робоча група сталачи не найбільшим з форумів ООН у галузі прав людини. У 1985 р. Робоча група ухвалила рішення підготувати проект декларації прав корінного населення, а також заснувала Добровільний фонд Організації Об'єднаних Націй, який надає фінансову допомогу представникам общин і організацій корінного населення.

13 вересня 2007 р. Генеральна асамблея ООН прийняла декларацію про права корінних народів. Декларацію, яку готували 22 роки, підтримали 143 держави з 192. США, Канада, Нова Зеландія й Австралія проголосували проти цього документа, Росія й ще десять країн утрималися. Водночас ст. 69 Конституції РФ «гарантує права корінних нечисленних народів відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних угод Російської Федерації». Зі змісту статті зрозуміло, що Росія відносить до корінних народів малочисельні народи, зокрема народи Півночі. Представники малих народів Півночі наділені низкою пільг у галузі оподаткування, соціального забезпечення, освіти, підтримки традиційного господарства, зокрема оленярства. Росіяни ж, як і татари та українці (що є найбільшими національностями в Російській Федерації), відповідно до чинного законодавства РФ, до корінних народів не належать.

Україна задекларувала курс на збереження та розвиток разом із титульною українською нацією, усього розмаїття та різнобарв'я великих і малих етносів, груп, народів. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України 283-ма голосами визнала кримських татар корінним народом і тим самим розпочала процес законодавчого приєднання України до декларації ООН «Про права корінних народів».

Це означає суттєве розширення колективних та індивідуальних прав представників кримськотатарського народу в межах України та актуалізацію їхніх проблем на міжнародному рівні. Базовим підґрунтям позиції ООН щодо забезпечення прав корінних народів є визнання необхідності поважати невід'ємні права, ґрунтовані на їх політичних, економічних і соціальних структурах, а також на їх культурі, духовних традиціях, історії та філософії, зокрема, прав на землі, території та ресурси. Основоположним правом корінного народу, згідно з Конвенцією ООН, є вільне встановлення ним свого політичного статусу та здійснення свого економічного, соціального і культурного розвитку. Передусім, ідеться про право на самовизначення та автономне самоуправління у внутрішніх і місцевих справах, збереження і зміцнення своїх особливих політичних, правових, економічних, соціальних і культурних інститутів (тобто — легітимацію Курултаю та Меджлісу), право на повноцінну участь за власним вибором у політичному, економічному, соціальному і культурному житті держави на території проживання. На території проживання корінного народу без його згоди чи прохання про це не може здійснюватися військова діяльність, отож загалом у міжнародному контексті йдеться про демілітаризацію територій, на яких мешкають корінні народи. У ст. 7 п.2. йдеться про те, що «корінні народи мають колективне право на життя в умовах свободи, миру та безпеки в якості самобутніх народів і не повинні піддаватися жодним актам геноциду чи будь-яким іншим актам насильства...» Логічним продовженням попереднього положення є ст.10, в якій проголошується, що корінні народи не підлягають примусовому переміщенню зі своїх земель чи територій. Корінні народи мають право створювати і контролювати свої системи освіти та навчальні заклади відповідно до властивих культурних традицій та методик викладання (ст. 14), власні ЗМІ (ст. 16), політичні, економічні й соціальні системи та інститути (ст.20). ст.46 наголошує, що ніщо в декларації не може тлумачитися як таке, що санкціонує чи заохочує дії, спрямовані на розчленування чи повне порушення територіальної цілісності суверенних і незалежних держав.

Таким чином, визнання кримських татар корінним народом не лише значно зміцнює правові гарантії розвитку кримськотатарської спільноти в Україні, розширює механізми впливу останньої в суспільно-політичному житті на півострові, але й вимагає подальшої роботи держави та інститутів громадянського суспільства щодо узгодження положень декларації з існуючою правовою системою та створення соціально-економічних підвалин їхнього запровадження в життя.