Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Який міжнародно-правовий потенціал має Україна для боротьби за повернення контролю над Кримом?

Принципи міжнародного права формуються у процесі функціонування міжнародних відносин та договірним шляхом. Усі вони взаємопов'язані й закріплені Гельсинським заключним актом від 1 серпня 1975 р. Серед найважливіших принципів міжнародного права, які порушила Росія, анексувавши Крим, назвемо принцип суверенної рівності держав (кожна держава зобов'язана поважати суверенітет інших учасників міжнародних відносин), принцип незастосування сили і погрози силою (пункт 4 статті 2 Статуту ООН), принцип непорушності державних кордонів і відмови від територіальних претензій, принцип мирного розв'язання міждержавних конфліктів (пункт 3 статті 2 Статуту ООН), принцип невтручання у внутрішні справи, принцип загальної поваги до прав людини, принцип співробітництва, принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань тощо. Утім, загальна вада міжнародно-правової боротьби за захист національних інтересів — традиційно відсутність дієвих механізмів виконання відповідних рішень, якщо вони не на користь сильнішої держави, яка є відповідачем у суді.

Загальновизнаним фактом, якщо, звісно, не йдеться про МЗС Російської Федерації, є те, що Росія порушила не лише Будапештський меморандум 1994 р., а й низку інших російсько-українських двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод у рамках ООН, ОБСЄ, Ради Європи, навіть Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 р. і Декларацію про дотримання суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів держав — учасниць СНД 1994 р. Однак Будапештський меморандум не передбачав ситуації, коли загрозу Україні становитиме одна з країн-гарантів. На жаль, Україна не спромоглася добитися трансформації цього безпрецедентного в історії, унікального як із погляду міжнародного, так і внутрішнього права держав політичного документа в міжнародно-правовий акт, що має юридично зобов'язуючу силу.

«Найнебезпечніше для дипломата, — слушно вважав німецький канцлер Отто фон Бісмарк, — це мати ілюзії». Україна з квітні 2014 р. готує позови до міжнародних судів через анексію Криму Росією. Розглядає питання позовів у Міжнародний арбітражний суд Стокгольма стосовно власності, яку Росія захопила в Криму. Україна також збирається позиватися у Міжнародний суд ООН щодо порушення угод, підписаних між двома державами, а також міжнародних угод, стороною яких була Росія. Санкції мають стосуватися широких економічних інтересів, викликати невдоволення критичної маси населення, одурманення імперською пропагандою.

У питанні федералізації України Захід не готовий поступатися Росії. Відкритим залишається питання правової класифікації анексії Криму міжнародною спільнотою. Зокрема не визнано анексію за окупацію, яка не може вести до поширення суверенітету держави-окупанта на зайняту її військами територію іншої держави.

Ще І. Кант попереджав, що «війна створює більше ворогів, ніж їх знищує». Поняття «міжнародний конфлікт» використовують для визначення розбіжностей між державами, які можуть поставити під загрозу міжнародний мир і безпеку. Загальною ознакою конфлікту є зіткнення інтересів держав. Особливе місце серед міжнародних суперечностей посідають територіальні спори, які часто супроводжуються війнами. На Гаазьких конференціях миру 1899 і 1907 рр. було ухвалено Конвенцію про мирне вирішення міжнародних суперечностей, яка інституціоналізувала практику посередництва, міжнародних третейських судів і слідчих комісій. Двосторонні переговори — найбільш ефективний спосіб мирного розв'язання суперечностей. Коли прямі перемовини неможливі, конфліктуючі сторони за взаємною згодою вдаються до посередництва місій добрих послуг. Міжнародне право виокремлює з процедури арбітражу конфлікти, які стосуються життєвих інтересів, незалежності або честі сторін.

8 лютого 1991 р. було схвалено документ, що має назву «Принципи врегулювання суперечок НБСЄ». Статут ООН передбачає можливість створення регіональних систем підтримання миру як частини загальної глобальної системи безпеки. Однак міжнародний контроль за здійсненням договірних зобов'язань Росії виявився недієвим. Якщо виходити з концепції аналогічних рішень судових інстанцій, то відхилення позову Сербії щодо проголошення незалежності Косово (2012) можна вважати неприємним сигналом для України у справі застосування міжнародно-правових засобів для повернення контролю над Кримом.