Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Як формувалися позиції ООН, ОБСЄ, Європейського Союзу, Ради Європи, СНД, НАТО щодо кримської проблеми?

Міжнародні організації досить активно включилися в дипломатичні зусилля з метою залагодження конфліктності українсько-російських відносин. Інша справа, що практична віддача таких зусиль поки що мінімальна.

Організація Об'єднаних Націй, зважаючи на роль Росії як постійного члена Ради Безпеки ООН, виявилася паралізованою. Це підтвердили дебати навколо кримського питання на дев'яти екстрених засіданнях Радбезу, які відбувалися між 28 лютого та 15 березня 2014 р., коли Росія ветувала проект резолюції, запропонований українською стороною. 13 березня 2014 р. перед Радою Безпеки ООНвиступив прем'єр-міністр України А.Яценюк, який засудив військову інтервенцію Росії у Криму. Після цього Національний комітет України у справах ЮНЕСКО звернувся з пропозицією про охорону об'єктів всесвітньої культурної спадщини на півострові. 20 березня 2014 р. на черговому засідання Ради Безпеки ООН щодо Криму представник генсека ООН із прав людини І. Шимунович закликав до міжнародного розслідування стрілянини 20 лютого на Майдані з боку невідомих снайперів. 21 березня 2014 р. з Москви до Києва з посередницькою місією прибув Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун. Війни у Криму вдалося уникнути.

27 березня 2014 р. на спеціальному засіданні Генеральної Асамблеї ООН агресію Росії у Криму засудили 100 країн, натомість підтримали 11 (Росія, Білорусь, Зімбабве, Венесуела, Сирія, Болівія, Вірменія, КНДР, Куба, Нікараґуа, Судан), крім того, 58 держав утрималися, включно з Китаєм. Наприклад, Зімбабве голосувало проти української резолюції, адже свого часу українська делегація підтримала санкції проти цієї країни за порушення прав людини. Аналогічною була позиція Куби, за скасування американських санкцій проти якої на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН Україна останнім часом не голосувала. Зрештою, рішення ГА ООН має суто політичне значення і не є обов'язковим до виконання для російської сторони.

Кримська криза негативно позначилася на дієвості зусиль Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Формально вона створила спеціальну місію, яка займається моніторингом кризового стану українсько-російських відносин. Однак консенсусний механізм прийняття рішень в ОБСЄ, зважаючи на, зрозуміло, негативістську позицію Росії, буде паралізовано. Єдиним позитивом у разі конструктивного рішення про реформування ОБСЄ можна вважати гіпотетичний перегляд процедури прийняття рішень під тиском українського фактору.

Європейський Союз у відповідь на анексію Криму заморозив низку проектів. Але масштабних санкцій проти Росії не ввів. Євросоюз вважав, що політичні вимоги мають бути розглянуті в ненасильницький спосіб, за допомогою прямих українсько-російських переговорів. 13 березня 2014 р. на саміті ЄС було ухвалено рішення про виділення Україні 11 млрд євро кредитів для надання поштовху політичним і економічним реформам, які мають перетворити нашу країну на сильну, незалежну, сучасну державу. Виконавчий орган ЄС — Європейська Комісія — створила групу підтримки України, яка допомагатиме проводити реформи. Адміністративно зазначену групу включено до Генерального директорату Європейської Комісії з питань розвитку і співпраці. 21 березня у Брюсселі підписано політичну частину угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, натомість підписання економічної складової відкладене на осінь 2014 р.

Рада Європи, яка вважається демократичним сумлінням Європи, закликала до українсько-російського діалогу. Але вона виявилася нездатна захищати права України, замість цього висловлюючи лише занепокоєння, рекомендації і заяви. Зрештою 10 квітня 2014 р. позбавлення Росії права голосу в Парламентській асамблеї Ради Європи спричинило до постановки питання про самоусунення Росії з Ради Європи. Резолюція №13482 Парламентської асамблеї Ради Європи констатувала: «Враховуючи той факт, що ані питання відокремлення, ані питання інтеграції з Російською Федерацією не домінували в політичному порядку денному населення Криму до російської військової інтервенції, Асамблея вважає, що рух до відокремлення та інтеграції з Російською Федерацією було ініційовано і спровоковано російською владою під прикриттям військової інтервенції». ПАРЄ підкреслила: жоден з аргументів, які використала Росія, не може виправдати її дії в Криму. Положення згаданої резолюції констатували нелегітимність проведення так званого «референдуму» на півострові 16 березня 2014 р., відтак подальша незаконна анексія Криму не має жодної правочинності.

Співдружність Незалежних Держав (СНД), як у випадку інших територіальних конфліктів на пострадянському просторі, офіційно ніяк не відреагувала на анексію Криму, зокрема проігнорувала звернення Верховної Ради України до виконавчого секретаря СНД С. Лебедєва про скликання екстреного засідання Ради міністрів іноземних справ у Києві від 2 березня 2014 р. Це засвідчило, що попри призупинення контактів Україна з цією організацією, СНД збережеться доти, доки це потрібно геополітичним інтересам Росії.

Північноатлантичний альянс (НАТО) призупинив співпрацю з Росією та активізував співробітництво з Україною. НАТО сприйняло дії Росії у Криму як акт агресії. Американські консерватори вимагали від президента США Б. Обами жорсткішого підходу до Росії. Він має це враховувати, зважаючи на проміжні вибори конгресу і сенату в листопаді 2014 р. та наближення президентських перегонів 2015 р.

Отже, за цілком зрозумілим винятком СНД, інші міжнародні організації не прийняли факт анексії Криму Росією і підтримали територіальну цілісність України. Звичайно, кожна з організацій у цьому контексті діяла, виходячи з положень власних статутних документів та інтересів своїх держав-членів. Російська дипломатія сподівається з часом вийти з дипломатичної ізоляції, в яку її загнала анексія Криму.