Крим: шлях крізь віки

Як кримська криза лютого — березня 2014 р. вплинула на європейську та глобальну безпеку?

Млява реакція світової спільноти на агресію Росії проти Грузії у серпні 2008 р. зробила можливою агресію проти України в 2014 р. На жаль, сумний приклад Криму також не дуже змінив ситуацію з паралічем механізмів колективної безпеки в Європі. Лише 5 березня 2014 р. у Парижі відбулися переговори державного секретаря США Дж. Керрі, міністра закордонних справ Великої Британії В. Гейґа та виконуючого обов'язки міністра закордонних справ України А. Дещиці. Росію закликали підключитися до проведення консультацій щодо гарантування безпеки України. Сторони вирішили залучити міжнародних спостерігачів до моніторингу військової активності Росії. Однак російська сторона навіть інспекторів ОБСЄ не допустила на територію Криму. У результаті ця міжнародна організація втратила навіть символічний вплив на дії Росії щодо України.

Дії Росії стосовно України виявили недосконалість сучасної системи безпеки — як в Європі, так і світі. Одна суверенна держава просто захопила частину іншої суверенної держави, і на це мляво відреагували всі інститути колективної безпеки. Якщо одна країна-гарант порушує суверенітет і територіальну цілісність України, а інші гаранти не здатні її захистити, то це становить загрозу не лише для нашої країни, а й для всієї міжнародної системи. Світова спільнота вкотре переконалася, що самі лише норми міжнародного права не можуть зупинити агресію. Механізм безпеки, на який покладалася Україна, зокрема. Будапештський меморандум, виявився цілковито недієвими. Невиконання Росією положень цього документа засвідчило: без сучасного озброєння, належного фінансування армії неможливо самостійно себе захистити в нинішньому складному світі.

Російське керівництво фактично офіційно кваліфікувало зміну влади в Києві як зазіхання на свою сферу інтересів. Причому радикальність реакції Кремля визначається прямою загрозою, якудемократичні зміни в Україні становлять для режиму «керованої демократії». Тому «аншлюс» Криму видається не просто запобіжною акцією російським західникам, а й спробою переключення уваги російських громадян з економічних негараздів на шовіністичні гасла «збирання російських земель». Тому-то емісари із Чечні наполегливо рекомендували кримським татарам «з'єднатися з російськими мусульманами» та не бойкотувати сумнозвісний «референдум». Більшість кримських татар не приховують, що не бачать себе у складі Російської Федерації, але цю думку, як і позицію українських патріотів у Криму, місцеві нелегітимні власті враховувати не збираються. Поки що до кінця не зрозуміло, чи очікувані переваги від повного контролю над Керченською протокою та усунення з процесу видобутку енергоносіїв на шельфі Кримського півострова українських та американських фірм видаються «Газпрому» достатньою компенсацією за економічну руйнацію української газотранспортної системи під впливом фактичного припинення постачання російського газу європейським споживачам.

Оскільки у кримському питанні В. Путін пішов ва-банк, він, здається, свідомо вирішив ризикнути та заплющити очі на можливі внутрішньополітичні ризики й загрози міжнародної ізоляції. Російське суспільство, попри потужну роботу державної пропагандистської машини, неоднозначно сприймає «кримський аншлюс». Прихильники російських ультранаціоналістів закидають В. Путіну відмову послідовно «захищати росіян у самій Росії». Це важливий сигнал, адже не варто забувати про низку недавніх міжнаціональних зіткнень у цій країні, які мали місце в багатьох населених пунктах — від Кондапоги до московського району Бірюльово.

Насправді гіпотетичний «правовий спринт» у процедурі захоплення Криму неодмінно зіграє не на користь зміцнення фундаменту будівлі легітимності самої Російської Федерації. На поверхні знаходяться прогнозовані суперечності щодо додаткового субсидування півострова у ситуації, коли федеральної бюджетної допомоги потребують суб'єкти Російської Федерації, які належать до неї від часу прийняття Конституції 1993 р. Зокрема, у разі погіршення відносин між Росією та Європейським Союзом не можна виключати варіанту сепаратизму в Калінінградській області, де давно розглядають варіант створення Балтійської республіки.

Не менше ризиків небезпечна ситуація, яка складається навколо Криму, створює для Росії на міжнародній арені. Навіть союзники В. Путіна по Митному союзу — білоруський президент О. Лукашенко і казахстанський очільник Н. Назарбаєв — не демонстрували особливого захоплення перспективою російської анексії Криму. Адже наслідком цього стає ізоляція цих союзників Росії на Заході та додаткові ризики для суверенітету як Білорусі, так і Казахстану, а також невизначеність із Митним союзом.

Певні нюанси виявляються в позиції США та Євросоюзу щодо кримської проблеми. Звичайно, дипломати Вашинґтона і Брюсселя солідаризуються з українською позицією щодо незаконності «референдумного» вирішення кримського питання. Але в аспектах силового тиску виявляються різні погляду. Яскравий приклад тому — Німеччина, яка не підтримує поки що ідеї згортання контактів із російським «Газпромом». Пропозиція США замінити російський газ на американський сланцевий не викликала особливого захоплення в Берліні, у чому побачили силовий перерозподіл частин газового ринку Євросоюзу. Неготовими відмовитися від російських олігархічних капіталів у Сіті виявилися й у Лондоні. Париж також не захотів закрити дорогий контракт на побудову для Росії сучасних вертольотоносців типу «Містраль».

Зрозуміло, що в умовах кризових тенденцій у зоні спільної європейської грошової одиниці провідні держави ЄС, хіба що за винятком Польщі, не готові приймати рішення про економічні санкції проти Росії, позаяк вони з незворотністю бумерангу вдарять по економіці самого Євросоюзу. Натомість такий сценарій подій створює кращі фінансово-політичні умови для США. У разі виникнення збройного конфлікту у центрі Європи, як це вже було 1999 р. в Косово, відтік капіталів з Європи буде спрямовано до США, які потребують додаткових коштів для розв'язання власних проблем бюджетного дефіциту.

За цих обставин найбільший військово-політичний тиск на Кремль здійснює Вашинґтон. Частішими обіцяють стати навчання сил НАТО у Чорному морі та сухопутні — на території Польщі й країн Балтії. Посилення військової напруги викликає занепокоєння. Адже гра зі зброєю, як показав досвід початку Першої світової війни та розвиток подій під час радянсько-американської Карибської кризи 1962 р.,не здатна замінити дипломатичних зусиль. Без останніх дедалі вірогіднішим виглядає початок нової «холодної війни» між Росією і Заходом через Україну. Навряд чи така ціна влаштовує народи всіх держав. Історія людства не знає такої війни, яка не була б надзвичайно популярною в день її початку. Інша справа, що завершення війни знову вимагає дипломатичних зусиль. Тож чи не краще застосовувати їх ще до того, як за справу візьмуться військові, а мирні часи знову стануть міжвоєнним періодом?

ООН також уже звично продемонструвала нездатність виступати реальним гарантом миру і безпеки у світі. Досі Росія не розглядалася як потенційний ворог у стратегічних військово-політичних документах нашої країни. Проголосивши за часів В. Януковича позаблоковий статус, Україна, не бажаючи того, потрапила в геополітичну пастку, опинившись у «сірій зоні» між двома військово-політичними угрупованнями: НАТО та Організацією договору колективної безпеки на чолі з РФ. Кримська криза знову актуалізувала питання підготовки України до членства в НАТО. Адже це — дієві гарантії безпеки, крок до членства в ЄС, гарантії безпеки іноземних інвестицій, але, з іншого боку — це й внутрішньополітичні ризики в південно-східних регіонах, великі витрати на оборону та модернізацію збройних сил України, подальше конфронтаційне загострення відносин із Росією.

10 березня 2014 р. Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, в якій закликала підписантів Будапештського меморандуму 1994 р. та інші європейські держави розглянути можливість реальних угод, що гарантували б незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Утім, це знову — лише «паперові» гарантії безпеки, які мало чого варті без реальних дій у військово-політичній та дипломатичній сферах.