Крим: шлях крізь віки

Що зробила Україна у справі відновлення історичної справедливості щодо репресованих народів?

Останнім часом доволі гучно лунають звинувачення в тому, що українська держава приділяла недостатню увагу вирішенню соціально-економічних та етнокультурних проблем Кримського півострова. Звичайно, що для конструктивної критики є місце в будь-якому питанні. Втім, слід поставити й інше питання: «А який уряд зробив більше за Україну для вирішення проблем репатрійованих народів?» Україна взяла на себе зобов'язання перед несправедливо репресованими народами, зокрема, над депортованими в 1941 р. німцями (в січні 1992 р. Президент України дав принципову згоду німецькому товариству «Відродження» на реалізацію програми переселення депортованих німців), у 1944 р. — болгарами, вірменами, греками і німцями Криму.

Відповідно до Декларації «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, що зазнали насильницького переселення, та забезпечення їх прав», Кримський облвиконком ухвалив рішення про виділення 8400 земельних ділянок для кримських татар. З цього часу розпочався погано контрольований процес повернення на історичну батьківщину десятків тисяч представників громади, причому від початку йшлося про повернення не окремих соціальних груп, а цілого народу. На 1.01.1998 р. до АРК на постійне місце мешкання було переселено 262,8 тис. нащадків депортованих у 1944 р. народів. Із них прописано, за даними ГУ МВС України, 259 тис. кримських татар, а також 3,8 тис. вірмен, болгар, греків та німців. Повернення кримськотатарського народу триває, питома частка його у складі населення АР Крим становить 12,1% і зросла, порівняно з 1989 р., у 6,4 раза. За межами України залишається 220-250 тис. потенційних репатріантів. З’явився термін «сезонні татари», які прибувають у Криму на час будівельного сезону і є громадянами інших країн. Близько 127 тис. кримських татар Криму не мали українського громадянства, лишаючись громадянами Узбекистану, Таджикистану, РФ. Відсутність громадянства була перепоною в натуралізації репатріантів в Україні. З 117 тис. дієздатних кримських татар мають роботу 74,5 тис. (63,5%), тоді, як в Узбекистані вони становили висококваліфіковану робочу силу.

Взаємини між громадою та державою були непростими, оскільки стабільно складними залишалися соціально-економічні умови натуралізації репатріантів та їхньої адаптації до нових обставин життя. Кримськотатарський національний рух є важливим фактором внутрішньополітичної ситуації, оскільки громада послідовно виступає за надання ексклюзивних прав в етнополітичному житті України. На першому курултаї кримськотатарського народу (29.06.1991 р.) було висунуте завдання реалізації права на вільне національно-державне самовизначення на своїй національній території. Після реабілітації національної меншини та початку масового повернення це гасло, як кінцева мета політичної боротьби, було зняте, втім, його потенційна конфліктогенність залишалася високою. Полягала вона у високій політичній активності громади, низці неврегульованих проблем репатріантів та наявності лакун в українському законодавстві, які допускали відмінні тлумачення. Згідно з ним, кримські татари визнані корінним народом, який розглядається як вид національної меншини, що вимагає особливих правових механізмів реалізації своїх прав. Його особливий статус, відносини з державоювизначаються спеціальними законами та нормами міжнародного права, що дозволяє задовольнити національні амбіції кримських татар, не порушуючи територіальної цілісності України. Такий підхід до вирішення проблеми знайшов підтримку в громаді, всенародні збори представників кримськотатарського народу (Курултай) 1996 р. ухвалив доручити Меджлісу добиватися визнання кримськотатарського народу корінним, а Криму — національно-територіальною автономією у складі України на основі реалізації кримськотатарським народом невід’ємного права на самовизначення. Характер вирішення кримськотатарської проблеми впродовж років балансував на межі її політичного вирішення чи обмеження її національно-культурним рівнем, тобто визначенням кримськотатарського народу чи то нацією, чи то національною меншиною.

За останні 20 років на території Автономної Республіки Крим виникло близько 300 мікрорайонів компактного проживання кримських татар. Нині вони становлять 13% населення півострова. В 14 школах викладається кримськотатарська мова. В Алушті відкрився перший культурний центр, в якому будь-хто може долучитися до культури корінного народу Криму, дізнатися про традиції народу, а також має можливість вивчати кримськотатарську мову. Перспективною метою є відкриття таких культурних центрів по всьому Криму.

Попри всі складнощі, що супроводжували повернення репатріантів, передовсім кримських татар, слід зазначити, що умови цього повернення були неспівставно більш сприятливими, порівняно з аналогічними процесами в Росії, і в соціально-економічному, і етнокультурному, а ще більше — суспільно-політичному аспектах. Упродовж останніх двох десятиліть кримськотатарська спільнота розглядалася урядами України як рівноправний (хоча і доволі проблемний) політичний партнер. Саме тому у межах системи національного самоуправління поступово сформувалися елементи кримськотатарської державності. Була створена вертикаль татарського самоврядування (Меджліс — районні меджліси — сільські меджліси), яка забезпечує високий рівень політичної мобільності громади та її спроможність виборювати у місцевих і центральних властей значні поступки і переваги. Меджліс — це демократично сформований національний представницький орган. Кожні 5 років скликається Курултай, до якого входять 250 делегатів. Вони обирають 33 представники, які формують Меджліс. Меджліс, у свою чергу, приймає рішення від імені всього кримськотатарського народу, визначає вектор етнокультурного розвитку і консолідує народ навколо суспільно-політичних завдань.

20 березня 2014 р. Верховна Рада України визнала кримськотатарський народ корінним народом України, за відповідну заяву проголосували 283 депутати. «Україна гарантує збереження та розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності кримськотатарського народу як корінного народу та всіх національних меншин України», — сказано у заяві, — «Україна гарантує захист та реалізацію невід'ємного права на самовизначення кримськотатарського народу у складі суверенної і незалежної Української держави». Крім того, Україна визнає Меджліс кримськотатарського народу,виконавчий орган Курултаю кримськотатарського народу, як повноважний орган кримськотатарського народу. Верховна Рада також заявляє про свою підтримку Декларації ООН про права корінних народів.