Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Крим: шлях крізь віки

Якою була ситуація з викладанням мови та історії України в навчальних закладах Автономної Республіки Крим за роки української незалежності?

На території АР Крим за результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 р. було зареєстровано 2 413 228 громадян України, з яких 58,3% були росіянами, 24,3% — українцями, 12,1% — кримськими татарами тощо. Відповідно рідною мовою 78,95% назвали російську, 9,51% — українську, 9,59% — кримськотатарську. За роки незалежності України, а особливо за час президентства В. Януковича, ситуація з вивченням та використанням української мови, так само, як і українознавчих дисциплін, значно погіршилася.

На півострові, де до останнього часу проживало за різними оцінками від 600 до 800 тис. українців, за роки незалежності було відкрито лише 7 україномовних шкіл та кілька десятків окремих класів з українською мовою навчання. Для порівняння: в Австралії, де проживають 35 тис. українців, існує 15 шкіл, в Аргентині, де мешкає 220 тис. українців відкрито 73 школи, у Бразилії для 155 тис. українців відкрито 12 шкіл, у Словаччині для 150 тис. українців — 156 шкіл. Водночас для задоволення потреб російськомовного населення АР Крим працювало 558 загальноосвітніх шкіл. Таким чином, у класах і школах з українською мовою навчання на півострові навчалося 7% учнів (загальний показник по Україні — 82%), кримськотатарською мовою — 3% учнів, російською — 90% учнів. Зрозуміло, що україномовні навчальні заклади на півострові, не могли задовольнити потреб українського населення. Але ж запити на навчання державною мовою висловлювали не лише етнічні українці, але й представники різних національних меншин, що повністю ігнорувалося місцевою владою. Так, у Сімферополі існувала лише одна україномовна школа-гімназія, що становило 2% від загальної кількості середніх навчальних закладів міста І-ІІІ рівня акредитації. У квітні 2012 р. у Севастополі, де була розташована єдина в місті україномовна школа-інтернат № 7, місцева влада оголосила про закриття школи, пославшись на «економію та оптимізацію навчального процесу». При цьому було заявлено, що заняття мають припинитися вже з нового навчального року, а школярів слід перевести до шкіл із російською мовою навчання. Тих же учнів, які не захочуть змінювати мову навчання, рекомендувалося перевести до інтернату для дітей із затримкою психічного розвитку. Схожі проблеми існували й у кількох школах Бахчисарайського району, у деяких інших районах автономної республіки, а також на Сході України. Зокрема, на Донеччині, де у 2011 р. планувалося закрити 26 загальносвітніх шкіл з українською мовою навчання. Таке рішення влади викликало кілька акцій протесту населення регіону. За інформацією прес-служби Донецької облдержадміністрації, закриття навчальних закладів повинно було статися відповідно до «Регіональної дорожньої карти з оптимізації мережі бюджетних установ і витрат місцевих бюджетів на їх утримання». Водночас очолюване Д. Табачником Міністерство освіти і науки, молоді та спорту надіслало роз'яснення, з якого випливало, що школи в Україні закривають «через погану демографію». І якщо закриття Донецької україномовної школи № 111 вдалося уникнути, то дві макіївські загальноосвітні школи № 3 та № 100 були закриті.

Аналіз співвідношення годин між російською та українською мовою у навчальних закладах Криму показав, що у 5-11-х класах на російську літературу відводилося 646 годин, а на українську — 289. У багатьох школах повноцінний курс українознавства замінили курсом для 1-4-х класів «Я і моя Україна», але згодом і його зміст був змінений: усі елементи з історії та культури України були вилучені. Нині у багатьох навчальних закладах півдня та сходу України замість українознавства викладається країнознавство або народознавство. У цілому, за повідомленнями освітян Криму, жодної державної програми розвитку україномовної освіти на півострові не існує. Висококваліфікованих освітніх кадрів та україномовних підручників не вистачає, а проблема вирішується за рахунок випускників російських ВНЗ та російськомовної літератури. Цікаво, що суто кримськими вищими навчальними закладами, які мали би виконувати цю функцію, є лише Таврійський Національний університет ім. В. Вернадського, Кримський державний індустріально-педагогічний інститут та Кримський державний гуманітарний інститут, а решту вакансій мали заповнювати випускники спеціалізованих факультетів інших українських вишів, як-от: Кримського факультету Київського національного економічного університету, Кримського заочного факультету Національного університету культури і мистецтв, Кримського факультету Східноєвропейського Національного університету ім. В. Даля, Євпаторійського педагогічного факультету Кримського державного гуманітарного інституту.

Відсутність державної підтримки української освіти в Криму частково намагалися компенсувати своїми зусиллями кілька всеукраїнських громадських організацій, зокрема Рух «Не будь байдужим!» («НББ»). Упродовж 2007-2014 рр. його активісти руху систематично проводили серед освітян півострову роз'яснювальну роботу, залучали до численних акцій місцевого та всеукраїнського масштабу, безкоштовно розвозили по школах україномовну літературу тощо. Серед найбільш вдалих акцій «НББ» можна назвати передплату для шкіл Армянська, Красноперекопська, Феодосії, Білогірська та Бахчисарая журналу Києво-Могилянської академії «Урок української»; організацію та проведення рок-концерту на підтримку української мови для моряків Севастополя, під час якого присутнім подарували компакт-диски з україномовними рок-піснями, брошури про те, як поступово перейти на українську мову (з особистого досвіду рок-музикантів гуртів «От Вінта!», «Гайдамаки», «Мотор'ролла», «ФлайзЗа»), а також значки із написом «Міняю часы на годинник». Упродовж серпня — жовтня 2008 р. активісти руху допомогли поширити серед освітян, митців, діячів культури інформацію про всеукраїнський конкурс шкільних творів «Хто для мене Іван Мазепа?», який рух проводив спільно з Міністерством освіти України. В рамках цієї акції було організовано зустріч історика, голови журі конкурсу О. Ковалевської та виконавчого директора НББ О. Левкової з учителями АР Крим, громадськими активістами і народними депутатами кримського парламенту в Республіканському центрі інформації, а також прес-конференцію гостей у сімферопольському медіацентрі«IREX», де було прояснено мету, умови та завдання конкурсу; безкоштовно роздано серед місцевих шкіл книги О. Ковалевської «Іван Мазепа у запитаннях та відповідях» (К.: Темпора, 2008) та «Іван Мазепа. Made in Ukraine» (К.: «НББ», 2008); передплачено молодіжний журнал «Однокласник» для тих шкіл, які зголосилися взяти участь у конкурсі. Наступного року зусиллями «НББ» відбулося нагородження суперпризерки анонсованого всеукраїнського конкурсу «Хто для мне Іван Мазепа» Світлани Селюх, чий твір увійшов до десяти найкращих в Україні з поданих на конкурс близько 8 000 тисяч робіт. У серпні 2010 р. активісти руху «Не будь байдужим!» вручили комплект книжок зі сучасної української літератури переможниці номінації «Вчитель міста» вчительці української мови та літератури школи-ліцею № 9 м. Ялта В. Овсейчук. Упродовж листопада 2010 — серпня 2012 р. по школах Криму було розповсюджено методичний посібник та навчальні диски «Карпатська Україна», а також заохочувальні плакати із зображеннями відомого спортсмена Василя Вірастюка та дизайнерки одягу Оксани Караванської з гаслом: «Я успішний/а і розмовляю українською». Не менш цікаву акцію «Спитай у політиків! Вимагай відповіді!» провів рух у листопаді-грудні 2012 р. Від її учасників з 6 міст АР Крим вимагалося задавати питання на взірець: «Де права українців? Чи є в Україні: україномовні журнали? — ні. Україномовні фільми? — ні. Україномовні книги? — ні. Українські школи? — тільки на папері.». Нарешті, у січні 2014 р. «НББ» разом із місцевими активістами започаткував проект поширення знань про сучасну українську літературу «Сучасне Епатажне Креативне Слово», в рамках якого 17-м школам м. Сімферополя було подаровано комплекти україномовної літератури для підлітків. Окремо до трьох республіканських бібліотек було передано видання руху «Не будь байдужим!» та нагороджено переможців Всеукраїнського конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика у гімназії № 33.

Не менш необхідною впродовж кількох років була діяльність іншого громадського руху добровольців — «Простір свободи» на чолі з Тарасом Шамайдою. Активісти цього об'єднання в 2013 р. оприлюднили аналітичний огляд «Становище української мови в Україні в 2013 році». Документ було презентовано з нагоди Дня Української мови та писемності. Як зазначили автори, огляд «базується на даних державної статистики, соціології, а також власних моніторингових досліджень, здійснених волонтерами руху в усіх регіонах України». У контексті ситуації з навчанням, використанням та захистом української мови в Україні загалом та в Криму зокрема, варті уваги наступні відомості зі згаданих матеріалів.

Частка школярів, що здобували освіту в країні українською мовою, зросла на 0,1% і становила в 2012/13 навчальному році 82%, що після зниження, зафіксованого упродовж 2011-2012, особливо в умовах політики заохочення російщення освіти, можна було вважати успіхом. На 1,5% зросла кількість учнів, що навчалися українською на Донеччині. Водночас у Луганській, Одеській областях та Криму цей показник, навпаки, знизився на 0,4-0,5%, а частка учнів, що навчаються російською, навпаки, зросла. Причому незважаючи на те, що в Криму українською навчаються лише 7,4% школярів, влада цілеспрямовано перешкоджала відкриттю нових українських шкіл чи класів навіть попри письмові заяви батьків. За рік у кінопрокаті сумарна кількість фільмів, дубльованих або озвучених українською мовою зросла з 64,8 % у позаминулому році до 71,3% у минулому. Частка газет, що видаються українською мовою, в 2013 р. знизилася до 30,2%, а журналів, навпаки, зросла — 18,5%. Упродовж 2012 р. було надруковано 50 % книг українською, більшість серед яких становила навчальна література, однак масований імпорт книжок з Росії, як і раніше, у рази перевищував їх випуск в Україні. Ухвалення сумнозвісного «мовного закону» знизило й частку телеканалів, які мовили українською або двома мовами: те ж саме стосувалося й радіостанцій.

Незважаючи на позитивне ставлення більшості населення до української мови, за підсумками моніторингу кафе і ресторанів у 29 великих містах країни, стало відомо, що лише 46% закладів харчування мають українську вивіску, лише в 49% з них меню надруковано українською і тільки з 36% закладів персонал обслуговує україномовних клієнтів українською мовою. При цьому ситуація дуже різниться залежно від регіону. У південних і східних областях україномовних клієнтів майже завжди обслуговують російською.

Таким чином, ситуація з наявністю україномовних навчальних закладів різних рівнів акредитації, державної програми з їх підтримки, забезпеченість літературою та інформацію українською мовою залишається загрозливою як в цілому по Україні, так і в АР Крим зокрема. Гуманітарну та інформаційну політику в автономії було цілком провалено, що не в останню чергу й спричинило події березня 2014 р.: незаконний «референдум», проросійські настрої населення, анексію цієї території Російською Федерацією.