Крим: шлях крізь віки

Яких втрат зазнали кримські татари в роки Другої світової війни?

Упродовж тривалого часу ідеологічно заангажовані радянські автори у засобах масової інформації та наукових виданнях наполегливо тиражували і популяризували тезу про суцільну «зраду» кримських татар. Водночас замовчувалися факти опору кримськотатарського народу нацистькому окупаційному режиму в 1941-1944 рр. у Криму. Залишалися невідомими приклади мужності й звитяги представників кримськотатарського народу, які боролися з ворогом у складі частин та з'єднань Червоної армії, партизанських загонів, підпільних організацій. Відомо, що з 560 тисяч кримських татар, які проживали на території СРСР, 137 тис. було мобілізовано до Червоної армії, 56 тис. із них загинуло до 1944 р. в боротьбі з гітлерівцями.

Теза про те, що кримські татари вкрай вороже ставилися до радянської влади та масово співпрацювали з нацистами, лягла в основу спільного наказу наркомів внутрішніх справ СРСР Л. Берії та держбезпеки СРСР В. Меркулова «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів» від 12 квітня 1944 р. Хоча кримські татари у цьому секретному документі прямо й не згадувалися, під поняттям «очищення території» від «зрадників Батьківщини і запроданців, активних пособників і ставлеників німецько-фашистських окупантів» малося на увазі завдання удару в першу чергу проти них. Для виконання цього завдання до Криму було направлено 5 тис. оперативних працівників НКВС і НКДБ СРСР. Крім того, до секретної операції залучалося 20 тис. бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС. Зараз ретельно готувався. Щоб пересвідчитись у цьому, достатньо ознайомитися зі спецповідомленнями начальника 2-го оперсектору НКВС-НКДБ СРСР у Криму І. Піяшева, начальника Феодосійського оперсектору НКВС-НКДБ СРСР у Криму Г. Бежанова, начальника Сімферопольського оперсектору НКВС-НКДБ СРСР у Криму І. Шередеги. Наприкінці квітня — на початку травня 1944 р. вони інформували керівництво НКВС—НКДБ щодо національного складу окремих районів півострова. Надалі всі крапки над «і» розставила постанова Державного комітету оборони СРСР «Про кримських татар» від 11 травня 1944 р., підписана Й. Сталіним. Згідно з нею, визначалося: «1. Всіх татар виселити з території Криму і поселити їх на постійне проживання як спецпоселенців в районах Узбецької РСР. Виселення покласти на НКВС СРСР. Зобов'язати НКВС СРСР (т. Берія) виселення кримських татар закінчити до 1 червня 1944 р.». Водночас, керівництво НКВС та НКДБ СРСР вважало за можливе завершити всю операцію з депортації кримських татар достроково — до 18-20 травня. «Підвищені зобов'язання» було виконано. Згідно з графіком, операція з «детатаризації» Криму мала розпочатися вранці 18 травня. Проте, як стверджують очевидці, в окремих селах та містах (Сімферополь, с. Ак-Баш Акмечетського району та ін.) акція з виселення корінного народу набула обертів уже пізно ввечері 17 травня. 20 травня 1944 р. заступник наркома внутрішніх справ СРСР І. Сєров та заступник наркома держбезпеки СРСР Б. Кобулов доповідали вищому партійно-державному керівництву про те, що заплановану операцію завершено о 16-й год. 20 травня. В її ході було депортовано 180 014 осіб. Якщо врахувати кількість мобілізованого Головним управлінням формування Червоної армії спецконтингенту, направленого на провідні промислові об'єкти країни, то загальна кількість вивезених татар становила 191 044 особи.

Наведена в офіційних документах статистика викликала сумніви серед дослідників. Так, А. Наберухін полемізував із тими, хто стверджував, що операція з виселення кримських татар пройшла без «ексцесів» і не призвела до численних людських втрат, як це мало місце з іншими депортованими народами. За підрахунками А. Наберухіна, дорогою до Узбекистану померла не 191 особа, як подавалося в офіційній звітності, а 7889. Обстоюючи свої висновки, автор писав: «Останню цифру — 191 чол. — наймовірніше, штучно «вирахували» обліковці з НКВС чи НКДБ, як одну тисячну (0,1%) від офіційного числа всіх завантажених на залізничних станціях Криму — 191 044 чол. Насправді ж людські втрати становили не менш, як 4,1% (7889 чол. від 191 044 осіб), тобто в офіційній, навіть закритій статистиці вони були зменшені принаймні в 40 разів».

Перші 7 ешелонів із кримськими татарами прибули до Узбекистану 1 червня 1944 р., наступного дня — 24, 5 червня — 44, 7 червня — 54 ешелони. 8 червня керівництво НКВС Узбекистану повідомило наркомові внутрішніх справ Л. Берії про те, що прийняття ешелонів зі спецпоселенцями з Криму зевершено. Усього до Узбецької РСР було депортовано 35 275 сімей кримських татар. Географія розселення виглядала так: Ташкентська — 56 641, Самаркандська — 31 604, Андижанська — 19 773, Ферганська — 16 096, Наманганська —13 431, Кашкадар'їнська — 10 012, Бухарська — 4047 чол. Переважну більшість кримських татар було направлено в колгоспи (87 116) і радгоспи (30 315). Інші поповнили підприємства та новобудови (34 173). Проте проблему працевлаштування виселених удалося розв'язати лише за три роки.

В умовах спецпоселення кримськотатарський народ зазнав значних і непоправних втрат, які на основі наявних архівних джерел не піддаються точним обрахункам. Так, актив кримськотатарського національного руху, міжнародні правозахисні організації стверджують, що в умовах спецпоселення загинуло 46,2% кримських татар. Водночас за даними відділу спецпоселень НКВС, у «період з 1.07.1944 по 1.07.1945 рр. в Узбекистані померло 22 355 спецпоселенців — кримських татар».

Значними були й матеріальні втрати, яких зазнав кримськотатарський народ у процесі масової депортації. Після виселення обліком конфіскованого майна займалася комісія РНК СРСР. Вона нарахувала 25 561 будинок, 15 000 дворових забудов, 18 736 земельних наділів, на яких зростало 130 тис. кущів винограду і 110 тис. плодових дерев. Крім того, було взято на облік 15740 голів великої рогатої худоби, 44 276 овець та кіз, 4450 коней, 3916 бджолосімей і 11 311 птахів. Більшу частину вилученого майна було передано до державних установ або реалізовано населенню. За твердженням керівного ядра кримськотатарського національного руху, кримські татари втратили майна на 537 млн руб. колективної та 2,4 млрд руб. особистої власності. За відомостями, поданими Раді Безпеки ООН в 1973 р., кримські-татари втратили 25 млн книг, підручників, посібників, обладнання 861 школи, 263 клуби, фонди 180 бібліотек. Подібні факти переконливо свідчать про бажання сталінського режиму не лише позбавити кримськотатарський народ своєї Батьківщини, а й відлучити від власної історії, культури, багатовікових традицій.