Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Крим: шлях крізь віки

Як депортували кримських татар у 1944 р.?

11 травня 1944 р. ДКО СРСР видав постанову «Про кримських татар», в якій детально розписувався механізм депортації корінних мешканців Криму. Як це було практично завжди, акцію наказувалося виконати «сталінськими» темпами — до 1 червня, а в її ході виселити всіх (!) татар з території Криму і розмістити їх в Узбецькій РСР.

Спецпереселенцям дозволялося взяти з собою особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд і продовольство в кількості до 500 кг на сім'ю. Майно, будівлі, надвірні господарські споруди, меблі, присадибні ділянки слід було передати місцевим органам влади, усю продуктивну й молочну худобу, домашню птицю — органам Наркомм'ясомолпрому, сільгосппродукцію — Наркомзагу СРСР, коней та іншу робочу худобу — Наркомзему СРСР, племінну худобу — Наркомрадгоспів СРСР. Прийом худоби, зерна, овочів, інших видів сільськогосподарської продукції належало здійснювати з виписуванням обмінних квитанцій на кожен населений пункт і кожне господарство. НКВС СРСР, Наркозему, Наркомм'ясомолпрому, Наркомрадгоспів та Наркомзагу СРСР доручили до 1 липня надати до РНК СРСР пропозиції про порядок повернення за обмінними квитанціями спецпереселенцям прийнятих від них худоби, домашньої птиці та сільськогосподарської продукції. Для організації цієї роботи на півострів прибула спеціальна урядова комісія.

Транспортування депортованих покладалося на Наркомат шляхів сполучення СРСР за окремим графіком. Наркомат здоров'я СРСР мав надати для кожного ешелону одного лікаря і двох медичних сестер з відповідним запасом медикаментів та забезпечити медико-санітарне обслуговування спецпереселенців у дорозі. Наркомату торгівлі СРСР належало організувати щоденне гаряче харчування і кип'яток на маршрутах.

Партійно-радянське керівництво Узбецької РСР зобов'язувалося прийняти і розмістити в радгоспах, селищах, колгоспах, підсобних господарствах, на підприємствах і в заводських селищах для використання в сільському господарстві та промисловості 140-160 тис. кримських татар. У кожній області УзРСР формували спеціальні комісії, а в районах — «трійки», на які покладалась відповідальність за прийом і розміщення спецпоселенців, залучення гужового транспорту для їх перевезення до місць розселення, наділення присадибними ділянками, надання допомоги будівельними матеріалами для зведення житла. Водночас у районах розселення спецпоселенців створювалися спецкомендатури НКВС для нагляду за цим «контингентом».

Сільгоспбанк зобов'язувався надавати спецпереселенцям позики у сумі до 5000 руб. на сім'ю терміном на 7 років для зведення житла на новому місці. Наркомзаг СРСР мав передати до Узбецької РСР певну кількість борошна, круп та овочів для розподілу серед спецпоселенців рівними частинами впродовж червня, липня і серпня 1944 р. на безоплатній основі (в рахунок прийнятих від них у місцях виселення сільськогосподарської продукції та худоби). Наркомат фінансів СРСР повинен був асигнувати на проведення цих заходів 30 млн. руб.

20 травня 1944 р. заступник наркома державної безпеки СРСР Б. Кобулов та заступник наркома внутрішніх справ СРСР І. Сєров повідомляли Л. Берії про наслідки операції. Її було проведено за два дні й завершилася вона 20 травня о 16-й годині. 180 014 кримських татар 67 ешелонами вивезли у східні райони країни. Крім того, райвійськкомати Криму мобілізували 6000 татар призивного віку, які за нарядами з Головупраформу Червоної армії вивозилися до міст Гур'єв, Рибінськ, Куйбишев. За вказівкою Л. Берії, 8000 осіб (з них 5000 становили татари) спрямовувалися в розпорядження тресту «Московвугілля».

Таким чином, загалом із Кримської АРСР було вивезено 191 044 осіб татарської національності.

Під час депортації татар було заарештовано 1137 осіб «антирадянського елементу», а всього за час операції з виселення звинувачених у «колаборації» — 5989 осіб. У цей час було вилучено 10 мінометів, 173 кулемети, 192 автомати, 2650 гвинтівок, 46 603 шт. боєприпасів, а за весь період акції з депортації мешканців півострова різних національностей — 49 мінометів, 622 кулемети, 724 автомати, 9888 гвинтівок, 326 887 шт. боєприпасів. Як доповідали в Москву виконавці, у ході операції жодних ексцесів не виникало.

Депортації охопили також представників інших етнічних груп, які населяли Кримський півострів. Згідно з постановою ДКО від 2 червня 1944 р., примусовому виселенню підлягали болгари, греки та вірмени, постановою від 24 червня 1944 р. — місцеві мешканці Криму турецького, грецького, іранського підданства, які мали прострочені паспорти інших держав. До Ферганської області УзРСР у відповідністю з останнім документом було вивезено 3652 особи (3531 — грецького, 105 — турецького, 16 — іранського підданства).

А загалом у момент прибуття на спецпоселення було взято на облік виселених із Криму 228 392 особи, з них — 224 740 згідно з постановами від 11 травня та 2 червня 1944 р.

Ще одним специфічним контингентом спецпереселенців з Криму стали жінки, звинувачені у зв'язках з окупантами. Найбільша партія їх була одночасно покарана саме у Криму. 7 травня 1944 р. Б. Кобулов та І. Сєров звернулися до Л. Берії щодо дозволу виселити з Криму, окрім інших контингентів, «близько 1000 повій, які проживали на курортах і в містах Чорноморського узбережжя». Цю акцію було реалізовано, хоча й не відомо, в яких масштабах.

Уже після смерті Й. Сталіна, у липні 1953 р., міністр внутрішніх справ СРСР С. Круглов звернувся до голови Ради Міністрів СРСР Г. Маленкова з клопотанням розглянути питання про скасування довічного спецпоселення для окремих категорій засланих, у тому числі й жінок, депортованих із Криму «за зв'язки з окупантами». Тоді цю пропозицію проігнорували. Цих жінок почали поступово звільняти, з травня 1955 р., водночас забороняючи більшості з них проживання в режимних місцевостях.

Технології депортації величезних мас громадян було апробовано ще в довоєнні роки, вони стали одним із найбільш одіозних засобів терору більшовицької верхівки держави проти власного народу. З огляду на міжнародне право їх кваліфікують як злочини проти людства. Депортації супроводжувалися порушенням усіх громадянських прав мешканців Кримського півострова, спричинили масовий посттравматичний синдром і соціально-економічні наслідки, які залишаються не подоланими й донині.