Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Крим: шлях крізь віки

У ході яких операцій Кримський півострів було визволено від німецько-румунських окупантів?

Восени 1943 р. у Ставці ВГК дійшли думки про доцільність удару по кримському угрупованню противника з двох напрямів: із півночі — військами Південного фронту, зі сходу — через Керченську протоку двома арміями Північнокавказького фронту. Постало питання про проведення морської десантної операції з захоплення плацдармів на Керченському півострові.

По-різному оцінювало ситуацію у Криму також і німецьке командування. Усі війська німців та їхніх союзників тут підпорядковувалися штабу 17-ї армії генерал-полковника Е. Енеке. Частина німецьких генералів пропонувала завчасно відвести наявні сили з півострова, щоб не опинитися в пастці. Під керівництвом Е. Енеке було розроблено план операції «Міхаель», за яким передбачався прорив 17-ї армії через Перекоп. Утім, утримання Криму для Берліна мало важливе стратегічне значення, оскільки забезпечувало контроль над більшою частиною акваторії Чорного моря. 28 жовтня 1943 р. А. Гітлер скасував операцію «Міхаель» і ухвалив рішення обороняти Крим, перетвривши його на «неприступну фортецю».

На початку листопада 1943 р. одночасно відбулося захоплення радянськими військами плацдармів у Північному Криму та на Керченському півострові. У ніч на 1 листопада кримської землі через Сиваш дісталися полки 346-ї стрілецької дивізії. Одночасно рухома група зі складу 79-ї танкової, двох батальйонів 26-ї мотострілецької бригад і 36-го кавалерійського полку 10-ї кавдивізії з ходу здолала Турецький Вал і в ніч на 2 листопада захопила Армянськ, але була відрізана від основних сил та дві доби вела бій в оточенні. Зрештою німцям вдалося відбити місто, а лінія фронту стабілізувалась по Турецькому Валу.

1-11 листопада 1943 р. відбувалася Керченсько-Ельтигенська десантна операція, в якій узяли участь Північнокавказький фронт, Чорноморський флот і Азовська флотилія. До початку листопада Північнокавказький фронт у складі 18-ї і 56-ї армій мав 15 стрілецьких дивізій. Додані фронту корабельні сили Чорноморського флоту й Азовської флотилії мали у своєму складі 17 бронекатерів, 25 торпедних катерів, 24 сторожових катера типу МО, 16 сторожових катерів типу КМ, 29 катерів-тральщиків і до 200 самохідних і несамохідних дрібних транспортних суден для перевезення десанту. Повітряні сили складалися з 612 літаків 4-ї повітряної армії і 389 літаків авіації флоту. Операція почалася 1 листопада. В умовах складної штормової погоди та відсутності в розпорядженні флоту спеціальних десантних засобів війська 56-ї армії були висаджені на берег, захопили невеликий плацдарм у районі Керчі. Десант 18-ї армії висадився у районі Ельтигена (на південь від Керчі). Однак штормова погода, активні дії кораблів і берегової артилерії противника поставили десант 18-ї армії у вкрай важке становище, відтак його довелося евакуювати. Усі спроби з'єднань 56-ї армії оволодіти Керчю і розвинути наступ углиб півострова також успіху не мали. Противник, використовуючи заздалегідь підготовлену протидесантну оборону, чинив завзятий опір. Отже мети Керченсько-Ельтигенської десантної операції повною мірою досягнути не вдалося. Втрати радянських військ становили 27 397 чол., у т.ч. 6985 — безповоротні. Результатом стало захоплення плацдарму, котрий буде використано при звільненні Криму в 1944 р.

Таким чином, уже на початку листопада 1943 р. вдалося захопити плацдарми для розгортання наступу радянських військ у Криму з північного та східного напрямків. Однак затримка з ліквідацією нікопольського плацдарму на Дніпрі, невиконання завдань керченсько-ельтигенським десантом, несприятливі метеорологічні умови та інші фактори призвели до того, що наступальна операція неодноразово відкладалася.

На початок квітня у складі 17-ї армії Вермахту нараховувалося 6 німецьких і 7 румунських дивізій. Усього противник у Криму мав до 260 тис. осіб, 3600 гармат та мінометів, 215 танків і штурмових гармат, до 300 літаків.

До Кримської операції залучалися 4-й Український фронт (2-га гвардійська, 51-ша армії, 8-ма повітряна армія), Окрема Приморська армія, 4-та повітряна армія, Чорноморський флот, Азовська військово-морська флотилія, авіація далекої дії і партизанські загони Криму. Координація зусиль наземних військ, флоту, авіації й партизанів покладалася на представників Ставки ВГК К. Ворошилова й О. Василевського. Крім того, було призначено представника Ставки з авіації — генерала Ф. Фалалєєва.

Задум операції полягав у погоджених ударах з північної частини Криму і Керченського півострова у загальному напрямі на Сімферополь, Севастополь з метою розгрому 17-ї армії противника. План операції 4-го фронту Ставка ВГК затвердила7 лютого 1944 р., а Окремої Приморської армії — ще 31 січня. Тільки за умов успіху 4-го Українського фронту мала розпочатися операція на Керченському півострові. Планувалося наступати на глибину до 170 км, тривалість поступу визначалась 10-12 діб.

Перед початком операції у складі 4-го Українського фронту та Окремої Приморської армії нараховувалось до 470 тис. осіб (із них 186 тис. у стрілецьких дивізіях), близько 6,5 тис. гармат та мінометів, 1015 реактивних артилерійських систем, 559 танків і САУ. У 4-й і 8-й повітряних арміях, що їх підтримували, був 1341 літак. Крім того, до операції активно залучалася авіація Чорноморського флоту. Радянські війська мали значну перевагу: у живій силі та артилерії — у понад 2 рази, танках — у 4 рази, літаках — у 10 разів.

Кримська операція 4-го Українського фронту розпочалася 8 квітня 1944 р. о 8-й год. з артилерійської підготовки, що тривала 2,5 год. Одночасно було завдано масованого авіаційного удару. О 10:30 стрілецькі частини атакували передній край противника на Перекопі та з сивашського плацдарму. У результаті триденних боїв лінію укріплених позицій в північній частині Криму було прорвано. Оцінивши обстановку та усвідомивши можливість захоплення радянськими військами Джанкоя, а, отже, загрозу оточення своїх військ у Північному Криму та на Керченському півострові, 10 квітня генерал Е. Енеке розпорядився про відведення військ до Севастопольського укріпленого району. У ніч на 11 квітня німці розпочали відхід з північної частини Криму та з Керченського півострова. 12 квітня А. Гітлер дозволив евакуацію з Криму, проте всі боєздатні війська наказав залишити у Севастополі та оборонятися тут до кінця. З'єднання 4-го Українського фронту 15 квітня вийшли до укріплених позицій противника під Севастополем.

Наступальна операція Окремої Приморської армії розпочалася після того, як розвідка виявила ознаки підготовки німців та румунів до відходу. Передові батальйони о 22-й год. 10 квітня після вогневого нальоту перейшли в атаку. До ранку було подолано першу оборонну позицію противника та до 6-ї год. 11 квітня радянські війська оволоділи містом Керч, 13 квітня — Феодосією. Основні сили армії спрямовувалися на Сімферополь. У районі Карасубазара відбулася зустріч із частинами 4-го Українського фронту. 14 квітня підрозділи 16-го стрілецького корпусу ввірвалися у Судак та за сприяння кримських партизанів 15 квітня увійшли до Алушти, а в ніч на 16 квітня — до Ялти.

За шість діб радянські війська витіснили ворога майже з усього Кримського півострова. Німецьке командування вирішило утримувати севастопольський плацдарм і врятувати людей, майно, техніку. З 12 до 20 квітня евакуювалося 67 тис. осіб. Генерал-полковник Е. Енеке наполягав на повній евакуації кримського угруповання. Його підтримували командувач групи армій «Південна Україна» та начальник генерального штабу сухопутних військ. Однак А. Гітлер із політичних міркувань вимагав обороняти Севастополь і наприкінці квітня усунув Е. Енеке з посади та замінив його генералом К. Альмендінгером.

Для підсилення п'яти німецьких і трьох румунських дивізій наприкінці квітня було підвезено до 6 тис. німецьких солдатів, значною мірою за рахунок штрафних підрозділів. За даними штабу 4-го Українського фронту, на Севастопольському плацдармі противник зосередив понад 72 тис. осіб, близько 1500 гармат і мінометів, 330 протитанкових гармат, 50 танків, до 100 літаків, безпосередньо на севастопольських укріпленнях у першій лінії оборонялися до 55 тис. солдатів та офіцерів.

5 травня 1944 р. перейшли в наступ війська правого крила 4-го Українського фронту, а 7 травня — ударне угруповання фронту, які 8 травня оволоділи ключовим вузлом оборони — Сапун-горою. 9 травня підрозділи 4-го Українського фронту штурмом оволоділи містом Севастополь.

А. Гітлер змушений був рахуватись із фактами та надвечір 8 травня санкціонував повну евакуацію військ. У Криму залишалося до 50 тис. вояків. До морської операції з їх порятунку планувалося залучити 190 німецьких і румунських кораблів та суден. Залишки німецько-румунських військ відійшли на мис Херсонес, де завчасно було підготовлено оборонний рубіж. Радянські частини не змогли сходу подолати його. Морське угруповання підійшло до кримських берегів та здійснило часткову евакуацію в ніч на 12 травня. За німецькими даними, усього на кораблі повантажилося 39 808 солдатів та офіцерів, 31 708 із них прибули в порти Румунії.

12 травня 1944 р. Радянське інформбюро констатувало завершення наступальної операції у Криму. Повідомлялося, що всього з 8 квітня до 12 травня знищено: танків і самохідних гармат — 188, літаків — 529, гармат — 775. Противник втратив убитими понад 50 тис. солдатів та офіцерів. Захоплено: танків і самохідних гармат — 111, літаків — 49, гармат — 2304, ешелонів із військовою технікою — 14, окремо вагонів із різним військовим майном — 2865.

За даними С. Михальова, з 260-тисячного угруповання, від початку зосередження 17-ї армії у Криму, німцям удалося евакуювати морем та повітрям 137 тис., потрапило в полон 53 тис. осіб. У праці «Україна в полум'ї війни: 1941-1945» стверджується, що при евакуації німці та румуни в морі втратили близько 42 тис. За даними П. Карелля, з 8 квітня до 13 травня німці втратили вбитими та пораненими 31 700 осіб, румуни — 25 800, разом 57 500 вояків. Крім того, втрати в ході евакуації морем оцінюються у майже 20 тис. Зауважимо, що в розрахунках німецького дослідника не враховані полонених, яких було близько 61 500 осіб. Отже, загальне число втрат мало б сягнути 139 тис. Цифри дещо суперечливі, проте однозначно зрозуміло, що А. Гітлер зазнав нищівної поразки у Криму на кшталт сталінградської.

Втрати радянської сторони також були суттєвими і становили: 84 819 чол., у т.ч. 17 754 чол. — безповоротні, 171 танк та САУ, 521 гармата й міномет, 179 бойових літаків.

Операція у Криму тривала 35 діб. В її ході було знищено 13 дивізій противника. Найважливішу стратегічну позицію на Чорному морі було вирвано з рук ворога. Перебазування головних сил Чорноморського флоту з Кавказького узбережжя в порти Криму забезпечувало сприятливіші умови для ведення бойових дій. Завершення протистояння у Криму дало змогу вивільнити значні сили сухопутних військ та авіації для використання на інших ділянках фронту. Втрата кримського плацдарму ослабила південний фланг німецьких військ, різко змінила стратегічну обстановку на Чорноморському театрі воєнних дій.

Згідно з сучасними поглядами російських військових істориків, Кримська стратегічна наступальна операція поділялася на Перекопсько-Севастопольську 4-го Українського фронту і сил Чорноморського флоту (з 8 квітня до 12 травня) та Керченсько-Севастопольську — Окремої Приморської армії, 4-ї повітряної армії та сил Чорноморського флоту (з 11 квітня до 12 травня). На нашу думку, Севастопольську операцію (5-12 травня 1944 р.) слід виокремити як фронтову у складі Кримської стратегічної наступальної операції. Відповідно до цієї логіки на першому етапі Кримської стратегічної операції війська 4-го Українського фронту здійснили Перекопську фронтову наступальну операцію (8-15 квітня 1944 р.), а війська Окремої Приморської армії — Керченську фронтову наступальну операцію (11-6 квітня 1944 р.).