Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов'янських націй

І. НАЗВИ РУСЬ І РОСІЯ

Важливу роль в творенні імперіяльної ідеології та в імперіяльній практиці почали відігравати назви „Русь” і „Росія”. Уже в часі Московського великого князівства стару назву України „Русь” присвоювано в московській державі для узасаднення імлеріяльних плянів опанування Києва та українських і білоруських земель. По інкорпорації частини України до Московського царства, після невдалої протимосковської революції провідника самостійної України, гетьмана Івана Мазепи, цар Петро прийняв для своєї побільшеної імперії грецьку назву Руси — Росія, з ціллю ширити серед українців та закордоном неясність щодо національної особовости москвинів, тепер називаних росіянами.

Присвоєння московським царством, знаним тоді на атласах Європи під назвою Московія, чужої назви Русь викликало здивування і навіть бойкот нової назви Росія, тобто грецької назви Руси. Всі тоді в Європі розуміли, що Русь і руський — це назви, ідентичні з назвами Україна та український. Тільки церковні, зокрема ватиканські, акти старою назвою Русь та руський покривали спільно народ український і білоруський.

Щоб виробити право громадянства новій назві „Росія” в Західній Європі, цар Петро І дав своїм послам наказ працювати пильно серед журналістів, не спиняючись при цьому й перед підкулством, щоб нова назва увійшла в практичний вжиток .

В слов’янському світі назву Росія приймали з ще більшою неохотою, бо назву Русь протягом соток років прив’язували слов’яни до нинішньої України. Поляки й донині називають своїх східніх сусідів „русіні”, а їх край „Русь”. Зрештою і в самій Україні стара назва Русь не є зовсім мертвою, — її вживають у консервативних околицях Західньої та Карпатської України, доказам чого є факт, що Вереальський трактат, прилучуючи Карпатську Україну, як автономну одиницю до Чехо-Словаччини, назвав офіційно ту частину України „Ruthenie” у французькій мові, що рівнозначне з чеським „Русінско”, а українським „Русь”.

Після того, як Петро І влучив до російської імперії Україну, яка від 1654 року перебувала, як окрема держава, під протекторатом московського царя, російський уряд робив усе, щоб перед світом створити враження, що давнє Московське царство, Україна та Білорусь — це тільки частини однієї нації. Тому Україну офіційно російський уряд став називати Малоросією, Білорусь — Білорусією, а Московщину — Великоросією. В додатку прийняття назви Росія для цілої імперії крило вже в собі претензії московського царства на більшість земель України, що були все ще в межах Польсько-Литовської держави. Це й осягнув петербурзький уряд за цариці Катерини II в розборах Польщі 1772, 1793 і 1795 років.

Така акція збоку Петербургу була конечна, бо ще в р. 1705 у книзі, виданій в Амстердамі п. з. „Symbola et emblemata”, титуловано царя Петра І офіційно: Imperator Moscoviae ... et totius magnae,parrae et albae Rossiae”, тобто імператором московським, а окремо — володарем частин Руси.

Прийняття Московським царством назви Росія, грецької назви Руси-України, насильно влученої в склад чужої імперії, викликало, як сказано, здивування, бо Київська Русь-Україна з її старою державною та культурною традицією, з її визвольною боротьбою за самостійність була тоді, в Західній Європі, зокрема у Франції, більше знаною, ніж нині в Америці та в тій же таки Західній Європі. Тому царський уряд вживав усіх заходів, щоб цю незвичну для Московії назву західній світ засвоїв. Та коли в слов’янських країнах це не вдавалося, бо найближчі сусіди Російської імперії добре знали значення слів „Руси” та Московії”, в західних не-слов’янських країнах назва „Росія” в перекладах на чужі мови — Russia, Russie, Russland — защепилась. Таким чином царський уряд осягнув свою ціль, впоївши в західних країнах переконання, що Київська Русь це Московії, яка поширилась на всю Східню Европу, це ідентичні поняття. Західній світ вважав російську імперію, конгломерат щонайменше кількох народів, за однородну під етнічним та національним оглядом державу аж до революції 1917 року, а іґноранти історії Східної Європи на Заході думають так і по нинішній день.

По революції російський комуністичний уряд не відважився назвою Росія провокувати українського та білоруського народів, що пробудились до самостійного національного життя, і тому цю назву приклав тільки до республіки самого московського або російського народу, а скомунізовані держави українського та білоруського народів, влучені в склад Совєгського Союзу, залишив як „союзні республіки” — УССР та БССР — і навіть впровадив їх до Об’єднаних Націй, як окремі держави. Втім, совєтська влада мала наперед визначену ціль — послаблювати в такий спосіб Україну та Білорусь в їх дальшій боротьбі за .повне національне самоозначення. Натомість об’єднавчу ролю призначили большевики новій, штучно видуманій, назві „совєтський народ”, стараючись під цією назвою продовжувати царську політику об’єднування всіх народів імперії — уже в ім’я комунізму — в єдину націю з російською мовою та російською культурою. Західній світ з облудними фразами большевиків про самовизначення народів прийняв цю назву легше, ніж це було з назвою Росія за царя Петра І.

Большевицький уряд, популяризуючи назву „Совєтський Союз” — СССР, „совєтський народ” і „совєтська нація”, очевидно, дуже вдоіволений, коли в західньому світі іґноранти справ Східної Європи уживають далі назву Росія, ідентифікуючи її з усім Совєтським Союзом, а мешканців його — з росіянами. Совєтські вчені, перекладаючи на західні мови свої історичні твори, що відносяться до періоду Київської Руси, частіше вживають на означення назви Русь таких назв, як Russia, Russie, Russland. Все ж таки слід ствердити, що деякі совєтські історики, з більше розвиненим почуттям наукової правди, слов’янську назву Русь перекладають в західній мовах уже єдино-правильною назвою Rus для самої наукової стислости. Першим совєтським істориком, що в англійських та німецьких перекладах впровадив оригінальну назву „Русь”, був Б. Гребков. Його твори „Київська Русь” та „Культура Київської Руси” в цих перекладах мають назви „Kiev Rus” (Москва, 1959), „Culture of Kiev Rus” (Москва,1947).

Тому, що наша праця .відноситься до середньовіччя, слід ще згадати, як назву Русь перекладали на тогочасні світові мови, грецьку та латинську. Грецькі, себто візантійські, джерела вже від VIII стол. прийняли відносно мешканців нинішньої України, а також відносно варягів, що появлялися в околицях Чорного моря, назву Рос. Русь стали називати назвою „Росія”, прикладаючи її виразно тільки до нинішньої України, як це недвозначно робив у своїм творі візантійський автор X стол. імператор Константин Порфірородний, про що буде мова нижче.

Натомість ранні латинські джерела X і XI стол. називають Русь різними, часто доволі химерними назвами, як це нерідко бувало в середньовіччі. Країну Русь називають: Ruscia, Rusia, Rucia, Ruzia,Ruzzia, людей називають Rhos (Annales Bertiniani 839 a.), Rusci, Rusi, Russi, Rusii, Ruzi, навіть Rugi.

Одначе, вже в другій половині XI стол. появляється нова латинська назва на означення русинів, а саме назва Rutheni, Prutheni, і на означення країни — Ruthenia, Pruthenia. Перший раз цієї назви вжито в літописі Annales Augustani 1089 р. при згадці про одруження імператора Генриха IV з Пракседою, дочкою руського короля: „Imperator Praxedem Ruthenorum regis filiam, sibi in matrimonium sociavit”. Від того часу на означення Руси та русинів щораз частіше в латинських джерелах вживається назви Ruthenia, Rutheni, яка витискає старшу назву Rusia, Rusi. З латинської назви Rutheni перейняли ту назву на означення українців німці, французи та англійці — Ruthenen, Ruthenes, Ruthenians. Від XVI стол. назва Rutheni, Ruthenia вживається вже постійно і виключно в латинських ватіканських джерелах, з тим, що в XVII ,та XVIII стол. вони часто обіймають тою назвою не тільки українців, але також білорусинів з огляду на спільність церковної київської митрополії Руської Церкви (Ecclesia Ruthena). Від XIV, поч. XVIII стол. західні латинські і інші джерела Московщину та москалів називають Moscovia, Moscoviti і Mosci.

В українській народній мові, а також в літературі північний сусід України називається Московщиною, а її населення — москалями. Нині, коли в СССР існує окрема республіка московського народу, а одночасно, побіч тої республіки, існують республіки українська та білоруська, давні назви Росія та російський мають уже чисто технічне значення, як другі назви на означення Московщини та московського народу, не зважаючи на їх історичну неправильність. Нині назов Росія та російський, як відповідників до назов Московщина та московський, вживається в такому самому значенні, як назв Франція та французький уживається «а означення старого ґалійського народу з римських та поримських часів. Назви Франція та французький історично так само неоправдані, бо франки — це назва одного з Германських, отже німецьких, племен, які теж з ґалійцяміи не мали нічого спільного.

Отже, назви московський і російський на далі вже ідентичні.