Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ЗАНЕПАД ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО (1710-1734 роки)

ВИХIД ЗАПОРОЖЦIВ З ОЛЕШОК

Коли про цю подiю дiзналися по всiх рiчках та лугах Запорожжя, то зрозумiло, що все товариство надзвичайно обурилося проти татар та всiх прихильникiв татарської зверхностi. Тим часом на Сiчi, де пробувало здебiльшого старе козацтво, яке ненавидiло московськi порядки, за короткий час до того прихильники татарської зверхностi взяли гору й 23 травня 1728 року знову обрали кошовим отаманом Костя Гордiєнка. Тодi вороги бусурманства, згуртувавшись на Самарi, вирiшили силою забрати в Гордiєнка клейноди. Пiд проводом завзятого ворога бусурманiв - старого Iвана Гусака, вони, сiвши на 40 байдакiв, прибули в Олешкiвську Сiч, скликали там раду й почали дорiкати Гордiєнковi за те, що призвiв Вiйсько Запорозьке до такої недолi й ганьби, що татари не тiльки знущаються над запорожцями, а навiть продають їх у неволю. Коли ж Гордiєнко i колишнiй кошовий отаман Карпо Сидоренко почали казати про те, що росiйськi канальськi роботи гiршi за турецьку каторгу, то прихильники Гусака й Малашевича побили Сидоренка, вiд Гордiєнка ж забрали клейноди, а самого закували в кайдани.

Забравши владу до своїх рук, прихильники московської зверхностi розгромили на Сiчi всi крамницi й шинки, забрали з церкви всi святощi й, пiдпаливши сiчовi будинки, перевезлися пiд Кизикерменом через Днiпро на правий берег i пiшли на мiсце Старої Сiчi на устя Чортомлика. Там запорожцi настановили кошовим отаманом Iвана Гусака й розiслали по всiх кутках Запорожжя звiстку про перехiд Коша на старе мiсце.

Пiсля того ж Iван Гусак вiдрядив до Петербурга посланцiв iз проханням, щоб Вiйсько Запорозьке було взяте пiд росiйську зверхнiсть, та тiльки й на цей раз, замiсть вiдповiдi, був виданий наказ гетьмановi i всiм прикордонним начальникам, що пускати на Україну можна тiльки поодиноких запорожцiв; коли б же вони наважились перейти Орель цiлим вiйськом, то їх треба зброєю вiдбивати назад за кордон, а на словах запорозьким посланцям сказали, що як трапиться нагода, то їх приймуть-таки в пiдданство.

Коли дiзналися на Сiчi, що цар не приймає запорожцiв, то через боязнь помсти з боку татар та туркiв за зраду, запорозьке товариство почало хвилюватися й погрожувати кошовому Гусаку вбити за те, що призвiв Вiйсько до такого непевного становища. Через те отаман iз купою своїх найближчих приятелiв потай утiк iз Сiчi й хотiв через Гетьманщину прибути у Київ до воєводи графа Вейсбаха, та його було припроваджено до гетьмана.

Пiсля цiєї втечi очi всього Запорожжя знову звернулися на Костя Гордiєнка. Тiльки вiн один своїм впливом на хана мiг врятувати Вiйсько Запорозьке од султанського гнiву. Ланцюги з Гордiєнка зняли зараз же пiсля того, як Кiш перейшов на Базавлуг, i вiн ще й пiд час кошевства Iвана Гусака жив на Сiчi вiльно i в шанi; тепер же, лишившись без отамана, запорожцi знову, було, обрали кошовим Гордiєнка, але вiн, може, через свою старiсть, а, може, через пережиту тяжку образу рiшуче вiдмовився од кошевства. Коли ж сiчове товариство стало просити його послужити громадi й погодити знову Вiйсько з ханом, Гордiєнко зараз же забув свої кривди, не хотiв мститися й, поїхавши в Бахчисарай, заспокоїв хана, сказавши, що запорожцi покинули Олешки тiльки через те, що їм не до вподоби та мiсцевiсть, а що все-таки вони лишилися на своїх одвiчних землях i не мають намiру ухилятись од ханської протекцiї.

Хоч Гордiєнковi й пощастило залагодити вiдносини запорожцiв iз ханом та султаном, проте турки через якийсь час прислали бендерського пашу подивитися, яке будiвництво розгорнули козаки на устi Чортомлика, i врештi наказав, щоб запорожцi перейшли iз Сiччю далi вiд росiйського кордону. Змушенi знову покинути Стару Сiч, козаки все ж таки не захотiли вертатися в пiскуватi Олешки, а року 1730-го осiли Сiччю на устi рiчки Кам'янки, з якої їм було зручнiше, нiж з Олешок, приєднатися при нагодi до росiйського вiйська.

А подiї справдi схиляли до такого єднання: 25 червня 1731 року цариця Анна Iванiвна видала графовi Вейсбаху указ на збудування цiлої низки фортець од устя Самари по Орелi й до Дiнця. I от граф, обмiрковуючи, як обороняти ту "Українську лiнiю", дiйшов думки, що найкращою тут силою були б запорожцi, що заступали Україну од татар бiльше двох столiть. 31 серпня вiн за згодою з царицею послав кошовому отамановi Iвану Малашевичу таємного листа, застерiгаючи, що вже наближається час, коли цариця згодиться знову взяти запорожцiв у свою службу.

Такий час справдi хутко настав. Року 1733-го помер польський король Август II. Пiсля його смертi за польську корону почали змагатися син Августа Фрiдрiх, якого пiдтримували Австрiя й Росiя, та Станiслав Лещинський, що його хотiла сама Польща та пiдтримувала Францiя. Лещинський, шукаючи собi пiдпори, звернувся за помiччю до турецького султана, кримського хана та кошового отамана Вiйська Запорозького Малашевича. Не знаючи, як викручуватись, отаман вдався за порадою до росiйського фельдмаршала Мiнiха, а той - до царицi, схиляючи її якнайшвидше взяти запорожцiв пiд свою протекцiю, не довести їх до служби ворожiй сторонi, й от 31 серпня 1733 року на Сiч була надiслана царська грамота, якою прощалися провини запорожцям, i вони переходили у росiйське пiдданство.

Певно, що та милiсть не впала б на Гордiєнка, вiдвертого й запеклого ворога росiйської держави, та вiн не дожив до того дня, коли Запорожжя вiддавалось на ласку царицi. Вiн помер у Кам'янськiй Сiчi 4 травня 1733 року. Сiчове товариство, пригадуючи щиру душу, завзяття й лицарство свого отамана, поховало його, як i годилося козаковi, з мушкетною падьбою, й на пiвнiч од Сiчi, де було сiчове кладовище, насипало над його домовиною таку ж могилу, як над домовиною Iвана Сiрка в Чортомлицькiй Сiчi. Та могила й хрест над нею збереглися й до наших часiв над Козацьким Рiчищем (Днiпровою протокою) недалеко вiд села Кам'янки на Таврiї.



Кащенко Адріан