ЗАНЕПАД ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО (1710-1734 роки)

ПОЧАТОК ГАЙДАМАЧЧИНИ

Пiд час знегоди, що панувала на Українi, Гордiєнковi не дуже важко було своєю шанобою серед сiчового товариства знищувати вплив Малашевича, й запорожцi лишилися в Олешках, скоряючись своїй долi. Нудьгуючи без вiйни, найзавзятiшi iз сiчовикiв гуртували бiля себе ватаги голоти й водили їх за Синюху на Правобережжя. Там саме вiдбувався передостаннiй акт трагедiї українського життя: поляки, користуючись своїм правом, що набули його за Прутською умовою, захопили Україну своїм вiйськом, забороняли всякi згадки про козацтво й повертали людей на крiпакiв. Мов та галич, налетiли на Україну нащадки тих польських панiв та магнатiв, що пiд час повстання Богдана Хмельницького та боротьби з Дорошенком або загинули од козацьких щабель, або повтiкали. Слiдом за панами прокрадалися й жиди. З'явилися знову оренди шинкiв, рiчок, озер та перевозiв, а щоб тримати селян у покорi, пани, як i сто лiт до того, позаводили надвiрнi роти козакiв.

Згадуючи одвiчну мету iснування козацтва - оборону поневоленого люду, ватаги запорожцiв виходили з Олешок та з Гарду на Бузi й чинили напади на маєтки польських панiв, а iнодi навiть вигонили їх iз цiлої округи, визволяючи, хоч на невеликий час, поневолений люд. Ti загони запорожцiв, що ходили на полякiв, хоч i з вiдома Коша Запорозького, але на свою вiдповiдальнiсть, разом iз людьми, що приставали до них у самiй Українi, почали зватися гайдамаками.

Iнодi такi гайдамацькi загони шарпали i своїх спiльникiв - татар, та тiльки за те Кошу доводилося дорого розплачуватися: пiсля кожного такого нападу, на Сiч прибували татарськi мурзи й примушували кошового платити утричi бiльшу суму, анiж коштувало пограбоване в татар добро.

Час вiд часу кримський хан викликав iз Сiчi полк або два запорожцiв i посилав їх воювати то з черкесами, то з калмиками, то зi своїми непокiрливими мурзами, i Вiйсько Запорозьке, хоч i дуже неохоче, а мусило те робити. Життя в Сiчi було сумне, бо через непридатну, пiскувату мiсцевiсть в Олешкiвськiй Сiчi рiдко коли пробувало бiльше як тисяча-пiвтори товариства; решта ж бiльш охоче жила по старих сiчах та ще на рiчках Самарi та Бугу й не тiльки в лiтню добу, а навiть зимували там по бурдюгах та зимiвниках. Таким чином Олешкiвська Сiч тiльки через те вважалася осередком Запорожжя, що в нiй був кошовий отаман iз старшиною та переховувалися вiйськовi клейноди.

Тепер мiсце, де була Олешкiвська Сiч, засипане пiсками та обсаджене лозою, i замiсть сiчових руїн там можна бачити лише самi кучугури й шелюги.

По веснi року 1727-го цариця Катерина I зiйшла зi свiту, й росiйська полiтика враз змiнилася. За недолiтнього царя Петра II владу в державi спершу забрав до своїх рук Меншиков, а пiзнiше - Довгорукi. Обидва вони були ворогами Малоросiйської Колегiї. I її враз було скасовано, а всемогутнього на Українi Вельяминова притягнено навiть до суду; влiтку ж року 1727-го на Українi було оповiщено про вибори нового гетьмана, причому росiйський уряд застерiг українську старшину, що нiхто iнший не буде затверджений на гетьманському урядi, як тiльки полковник Миргородського полку Данило Апостол.

Українська старшина i взагалi громадянство, не розумiючи того, що повернення на Українi до старих порядкiв зроблене не з переконання в потребi такого повороту, а тiльки з ворожнечi до вельмож, що стояли бiля влади за часiв Петра I, радiли, мов дiти, i чутка про полегкостi на Українi незабаром дiйшла й до Сiчi Запорозької й пiдняла там вплив Малашевича та прихильникiв росiйської зверхностi, так що того ж року, 19 жовтня кошовий отаман Павло Федорiв за згодою товариства послав до нового гетьмана листа з проханням поклопотатися про те, щоб цар узяв запорожцiв пiд свою руку.

З тих заходiв знову нiчого не вийшло. Росiя не хотiла воювати з Туреччиною, а через те й не бажала брати у свою владу Запорожжя; проте, маючи на увазi, що вiдносини Росiї з Туреччиною погiршали ще з часiв походу царя Петра I на персiв, росiйський уряд визнавав корисним пiд час вiйни з турками мати запорожцiв на своєму боцi й перестав надалi дратувати їх, як це було досi.



Кащенко Адріан