Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ЗАНЕПАД ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО (1710-1734 роки)

IВАН МАЛАШЕВИЧ

Найповажнiшим представником партiї, прихильної до росiйської зверхностi, був на Запорожжi Iван Олексович Малашевич, обраний року 1714-го кошовим отаманом. Прибiчники завзятого Гордiєнка з часом почали втрачати свiй вплив на громаду й того ж року з пропозицiї Малашевича на вiйськовiй радi в Сiчi вирiшено було послати до царя через гетьмана Скоропадського прохання прийняти знову Вiйсько Запорозьке пiд свою руку.

Росiйський уряд не згодився на бажання запорожцiв та й не мав змоги, бо всi землi запорозькi на пiдставi Прутської умови вiдiйшли до Турецької держави, й без нової вiйни султан їх не вiддав би Росiї. Невдалий кiнець заходiв Малашевича зробив його становище в Сiчi непевним, i восени того ж року, замiсть Малашевича, запорожцi обрали кошовим Василя Осипова.

Чутки про зносини запорожцiв iз росiйським урядом, мабуть, дiйшли до хана, бо тiєї ж осенi вiн послав кошовому отамановi наказ, щоб з усiм вiйськом вийшов на Каланчак i дав там присягу хановi з тим, щоб дотримуватися його протекцiї. Такi домагання дуже обурили всiх запорожцiв, а тут ще татари вiдiбрали в них усi Днiпровi гирла й почали збирати мито з рибалок. Пiд впливом тих утискiв запорожцi знову послали прохання до Петербурга про те, щоб їх взяли пiд царську руку; вiд присяги ж хановi ухилилися, сказавши, що бiльшiсть товариства розiйшлась на той час по плавнях.

При тiй нагодi Костя Гордiєнко поїхав до хана клопотатися на користь Вiйська Запорозького, доводячи йому, що утиски примусять запорожцiв знову пiддатись царевi. Добре вiдомий хановi й навiть султановi колишнiй кошовий мав вплив у Бахчисараї, й року 1715-го хан Каплан-Гiрей, щоб прихилити Вiйсько Запорозьке до себе, подарував йому Кизикерменський перевiз через Днiпро з усiма вiд нього прибутками.

Незважаючи на те, попереднi татарськi утиски змiцнили на Сiчi прихильну до Росiї партiю, й року 1716-го вона, взявши гору, знову обрала кошовим отаманом Iвана Малашевича. А 3 травня отаман послав листа до Миргородського полковника Данила Апостола з проханням, щоб заступився за Вiйсько Запорозьке перед гетьманом та царем, а пiзнiше написав про те ж саме гетьмановi Скоропадському. Наслiдком усiх цих прохань був тiльки вiд росiйського уряду дозвiл переходити на Україну поодиноким запорожцям, "до зради непричетним", i то з умовою, щоб вони вже не верталися на Запорожжя, а служили на Гетьманщинi сердюками.

Зрозумiло, що Вiйсько Запорозьке та й сам Малашевич не того бажали, i з Сiчi на Гетьманщину нiхто не рушив.

ЛИХI ВIСТI З УКРАЇНИ

Таке становище тривало до року 1722-го. Росiйський уряд не хотiв i чути про запорожцiв, а тим часом ще дужче та дужче обмежував автономiю України. Люднiсть українську обтяжували постоями росiйського вiйська, козакiв же щороку мучили роботами й не тiльки вже в Петербурзi та побiля нього, а ще й на каналах од Волги до Дону по рiчцi Камишiвцi, в Астраханi, на гирлах та на спорудженнi фортець на кавказькiй "лiнiї". З кожним роком українське козацтво тануло, мов страсна свiчка на повiтрi. Вважають, що тiльки на п'ять рокiв (1720 - 1725) на державних роботах померло бiля 20 000 козакiв; ганяли ж козакiв працювати не тiльки в цей час, а з самого початку шведської вiйни, з року 1700-го. Згадки про тяжку недолю козакiв на канальських роботах збереглись навiть у народних пiснях:

Ой, дали хлопцям широкi лопати

Та послали хлопця молодого та канави копати.

Ой, летiв ворон да iз чужих сторiн

Та летючи кряче:

"Ой, сидить хлопець та над канавою

Та жалiсно плаче".

Ой, летiв ворон та iз чужих сторiн

Та, летючи вгору, крикнув:

"Ще ж бо я хлопець, хлопець молоденький,

Ой, тутечки не привикнув!

Ой, продай же, тату, та воронiї конi

Та викупи мене, хлопця молодого,

Iз темної неволi!"

Зрештою козаки за часiв Петра I збiднiли вже до того, що навiть не мали за що купити коня й перетворювалися на хлiборобiв-посполитих. Полковничi уряди почали роздавати їх великоросiянам; року ж 1722-го до гетьмана була приставлена так звана Малоросiйська Колегiя, до якої з рук гетьмана перейшли всi судовi справи.

Гетьман Скоропадський до того був приголомшений одiбранням од нього залишкiв влади, що року 1723-го вмер, i Україна на якийсь час лишилася зовсiм без гетьмана.

Кари й утиски щодо козакiв не припинялися й пiсля того: ще року 1723-го було вислано 10 000 козакiв на Кавказ, на Каспiйське море, будувати там фортецю святого Хреста, а коли половина з тих козакiв померла там од пропасницi, а друга половина знесилилася, то року 1724-го на їхнє мiсце було послано 10 000 з iнших козацьких полкiв.

Пiсля смертi царя Петра Олексiйовича цариця Катерина I, продовжуючи полiтику свого чоловiка, наказом од 22 квiтня року 1725-го потвердила, щоб з України нiхто не смiв ходити на Запорожжя й навiть купцi, вирушаючи до Криму, мали обминати Сiч.



Кащенко Адріан