БОРОТЬБА ЗА ПРАВА Й ВОЛЬНОСТI ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО (1681-1709 роки)

ПОЛТАВСЬКЕ БОЙОВИЩЕ

Гордiєнко передбачав можливiсть нападу росiйського вiйська на Сiч i ще в березнi намовляв шведського короля взяти Полтаву, що стояла на шляху вiд шведського вiйська до Запорожжя й заступала запорожцям пiдходи до Сiчi. Король згодився нате i 4 квiтня разом iз Гордiєнком та запорожцями штурмував мiсто, та тiльки там стояла добра росiйська залога, що вiдбила той напад, i через те полтавська облога затяглася аж на три мiсяцi, а тим часом сюди наблизилося велике росiйське вiйсько пiд керуванням самого царя.

Хвалилися запорожцi Полтави дiстати:

Ще Полтави не дiстали, а вже швед iздався.

На бiдную головоньку кошовий зостався;

Ой, умерла в кошового старенiкая мати,

Ой, нiкому кошовому порадоньки дати.

Тим часом на Українi справа складалася не на користь шведам та Мазепi. Унiверсали гетьмана не мали нiякого впливу на український люд, бо Мазепу всi знали не за оборонця народних прав, а за гнобителя й щирого прихильника московських порядкiв. Йому нiхто не йняв вiри, бо всi знали, що коли б вiн дiстав повду владу й незалежнiсть од Москви, то козаки й поспiльство були б так само поневоленi, як i пiд владою московських воєвод. Навiть козацька старшина, що намовляла Мазепу перейти до шведiв, сама перекинулася разом iз ним на бiк короля; згодом побачивши, що Україна заповнена росiйським вiйськом, шведiв же дуже мало, почала полишати Мазепу й вiддаватись на милосердя царя. Тiльки по Ворсклi та Орелi, в тих мiсцях, куди заходили запорожцi, народ повставав i прилучався до них, бо знав козакiв за оборонцiв простого люду i всiх поневолених.

Карлу XII доводилося починати щось рiшуче, й вiн зважився знову всiєю силою штурмувати Полтаву. Але доля давно вiдсахнулася вiд нього; оглядаючи 17 червня табiр царського вiйська, вiн був тяжко поранений в ногу. Проте, не зважаючи на ту рану, вiн 21 червня, лежачи на ношах, все-таки розпочав штурм Полтави. Бiй тривав два днi, i все нiхто нiкого не перемагав, а тим часом росiйське вiйсько зовсiм близько пiдсунулося до шведiв. 27 червня сталася рiшуча баталiя, що прозвана Полтавською, й у тiй битвi царське вiйсько перемогло шведiв.

Розбитi шведськi полки мусили хутко вiдступати до Днiпра, щоб врятуватись у турецьких землях. Тодi ж запорожцi стали Карловi у великiй пригодi, бо знали всi шляхи, перевози й броди. Гордiєнко повiв короля понад Ворсклою на Переволочну й сам iз частиною запорожцiв вискочив уперед, щоб наготувати на Днiпрi човни. Першим iз утiкачiв досяг Днiпра Мазепа з генеральним писарем Орликом, i надвечiр 29 червня запорожцi вже перевезли їх на захiдний бiк. Король Карл не мiг встигнути за гетьманом: тяжка рана змушувала короля рухатися обережно, а тим часом росiйське вiйсько хутко наступало на шведiв. Становище короля було дуже скрутне, й коли б запорожцi не налаштували для нього заздалегiдь перевозу, то, мабуть, вiн дiстався б царевi Петру I в бранцi. Гордiєнко, перевiзши Мазепу, зараз же зв'язав докупи два байдаки i, як тiльки в нiч на 30 червня король Карл прибув до Днiпра, Гордiєнко вкотив його карету на байдаки й перехопився з ними на захiдний берег.

Шведське вiйсько перевозили на правий берег весь день 29 червня, але човнiв для того зiбрали дуже мало, бо їх перед тим захопив полковник Яковлев, пливучи до Сiчi. Через те до ранку 30 червня на лiвому березi Днiпра лишилося ще бiльш 16 000 шведiв, а тим часом наспiло й росiйське вiйсько. Далеко з бiльшим поспiхом перевозились через велику рiчку запорожцi. Передбачаючи собi в помсту мордування на смерть, комоннi козаки перепливали рiчку кiньми, тримаючись за їхню гриву; пiшi ж кидалися в воду, захопивши до рук дошки iз возiв, ярма, колеса або кулi очерету, й, держачись за тi речi, долали рiчку самоплавом. Через те, коли до Днiпра наблизилося росiйське вiйсько, запорожцiв лишилося на лiвому березi тiльки 220 душ.

Шведський генерал у той час запитав Меншикова, на яких умовах можна здатися, i той одповiв, що шведи мають скласти зброю i тодi будуть живi всi, окрiм запорожцiв й iнших пiдданцiв царя - зрадникiв. Шведи скорилися своїй долi; запорожцi ж, знаючи, якi нечуванi муки чекають на них у руках московських катiв, кинулися з берега в Днiпро i здебiльшого загинули у хвилях рiдної рiчки.



Кащенко Адріан