Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

БОРОТЬБА ЗА ПРАВА Й ВОЛЬНОСТI ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО (1681-1709 роки)

РУЙНУВАННЯ СТАРОЇ СIЧI

Новообраний кошовий Вiйська Запорозького Петро Сорочинський оголосив себе, як i Гордiєнко, ворогом росiйської зверхностi, й цар зведiв Меншикову послати з Києва три полки Днiпром, щоб зруйнувати Запорозьку Сiч.

Полковник Яковлев, ведучи росiйське вiйсько водою, напав на Келеберду, де стояла запорозька залога, й, знищивши її мешканцiв, спалив усе мiсто. В погромi запорожцiв тут дуже пособили Яковлеву донськi козаки, колишнi спiльники запорожцiв.

Пiсля Келеберди Яковлев пiдступив до Переволочної. В цьому мiстi була невелика фортеця, в якiй стояв iз залогою в 1000 запорожцiв полковник Зiнець, маючи ще пiд своєю рукою тисячi зо двi озброєних мешканцiв-переволочан. Оточивши Переволочну чималою силою, Яковлев вимагав, щоб запорожцi вiддалися на його ласку; коли ж тi вiдмовилися, росiйське вiйсько почало обстрiлювати фортецю з гармат, а далi й штурмувати її. Запорожцi оборонялися вперто, до загину, але їх було в кiлька разiв менше, нiж вiйська в Яковлева, й вони всi загинули в бою. З мешканцями Переволочної Яковлев розправився з нечуваною лютiстю - вiн звелiв вирiзати до ноги всiх, не минаючи жiнок та дiтей, а тих, хто ховався в хатах, спалив живцем разом iз будiвлями. Багато людностi iз жаху й розпуки кидалося, рятуючись, у Днiпро й гинуло в його хвилях. За кiлька годин од Переволочної лишилися самi димарi - були спаленi навiть млини на водi.

Зруйнувавши Переволочну, Яковлев повiв своє вiйсько Днiпром униз i легко опанував обоє Кодакiв, бо там мiстилися дрiбнi запорозькi залоги, по кiлька десяткiв козакiв. Усi запорожцi були тут так само знищенi; мешканцi перегнанi в Новобогородське мiстечко, всi ж споруди в Кодаках спаленi й поруйнованi дощенту.

Вiд старого Кодака росiйське вiйсько пiшло Днiпром далi на пiвдень та схiдним його берегом i 7 травня прибуло до Кам'яного Затону. Прилучивши до себе росiйську залогу, Яковлев 10 травня пiдступив до Сiчi. Кошового отамана Сорочинського тодi в Сiчi не було, бо їздив у Крим просити помочi в хана, на урядi ж сидiв наказний отаман Яким Богуш. Усiх козакiв було не бiльше, як тисяча душ, та й з тих бiльшiсть старих та покалiчених, бо вся молодь пiшла з Гордiєнком на Гетьманщину; решта ж товариства жила, як i звичайно, по лугах та лиманах, бо без рибальства та полювання Вiйсько Запорозьке не мало б чим годуватися. Проте, не зважаючи на обмаль товариства, Богуш, зiбравши всiх на раду, умовив козакiв згадати давню славу Вiйська Запорозького не вiддавати матiр-Сiч, як запорожцi казали, "москалевi за спасибi", а обороняти її до загину, а позаяк обстоювати всю Сiч з такою малою силою козакiв було неможливо, то Богуш, пiсля першого ж дня оборони, покинув усi окопи, що були на березi Чортомлика, й уночi перевiз товариство на острiв, де були руїни Старої Сiчi часiв королiв Жигмонта та Стефана Баторiя. Там, одрiзанi од берега протокою, запорожцi три днi вiдбивались од росiйського вiйська, що громило козакiв гарматною пальбою з берега й атакувало острiв iз човнiв. 14 травня був найдужчий штурм Сiчi, й хоч запорожцi потерпали вiд гарматної пальби, а сiчовi будiвлi навiть зайнялися вогнем, проте запорожцi вiдбили вiйсько Яковлева й навiть знищили одного полковника, кiлькох офiцерiв та бiльше трьох сотень простих москалiв.

Пiсля цього невдалого штурму Яковлев уже вагався, що йому чинити, аж тут на допомогу йому надiйшов iз двома полками охочого вiйська запорозький перевертень Гнат Галаган. З такою великою силою вже неважко було здобути Сiч, i, врештi, росiйське вiйсько вдерлося на острiв й почало штурмувати окопи. Запорожцi, вiдбиваючись шаблями, гинули вiд багнетiв росiйського вiйська, а все-таки не хотiли скоритися. Тодi Галаган вискочив на окоп i почав гукати, що вiн сам запорожець i присягається, що як тiльки козаки здадуться, то нi в кого з голови й волосина не впаде. Цi слова засмутили запорожцiв, i, сподiваючись, що колишнiй вiйськовий товариш заступиться за них, вони почали складати зброю. Тiльки те було їхньою помилкою: з наказу Галагана його вiйсько напосiло на них, безоружних, i почало всiх колоти й рiзати, та й сам Галаган до того прикладав рук. У розпуцi запорожцi кинулися до рiчки Скарбної (Днiпрова протока) й, перепливши її, врятувалися в плавнях; тi ж, хто не змiг цього зробити, здебiльшого пораненi, кiлькiстю 278 душ були захопленi в полон.

На одному з окопiв було знайдено тяжко пораненого наказного отамана Богуша, який невдовзi помер; останнiм же бранцям розлютованi упертою обороною переможцi завдали таких тяжких мук, яких не вмiли вигадувати навiть татари; деяким здирали з голови шкiру, iнших настромляли на палi або четвертували; врештi ж збили на водi плiт, повiсили на ньому кiлькох запорожцiв на шибеницi й пустили Днiпром униз, щоб нижче Сiчi бачили, яка кара чекає на всiх запорожцiв.

Усi сiчовi будiвлi були спаленi, не виключаючи навiть церкви святої Покрови - з неї тiльки з наказу Яковлева було винесено iконостас. Лють переможцiв не вгамувалася навiть на тому, й вони порозкопували на сiчовому кладовищi домовини й найперше роз'рили могилу кошового отамана Iвана Дмитровича Сiрка, кiстки ж його розкидали в степу.

Довiдавшись про зруйнування Запорозької Сiчi, цар подарував Гнатовi Галагану "за вiрну службу" село Боровицю; про запорожцiв же видав наказ, щоб їх, де б хто запопав, катувати на смерть.

Тих козакiв, якi були з Гордiєнком, звiстка про зруйнування Сiчi тяжко вразила, але нiякого заколоту вони не вчинили й лишилися прихильними до свого отамана; не менш тяжко це приголомшило усiх сiчовикiв, що були по лугах та рiчках i почули лихi вiстi не вiдразу. Петро Сорочинський, прибувши з Криму на Запорожжя, вже пiсля зруйнування Сiчi, почав скликати решту запорожцiв iз лугiв та лиманiв на устя рiчки Кiм'янки i став там кошем.



Кащенко Адріан