БОРОТЬБА ЗА ПРАВА Й ВОЛЬНОСТI ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО (1681-1709 роки)

ПОРУШЕННЯ ЗАПОРОЗЬКИХ ВОЛЬНОСТЕЙ

За вiйни, пiсля опанування Таванню й Кизикерменем, Вiйсько Запорозьке стало, було, господарем Нижнього Днiпра та лиману й пiсля п'ятнадцятирiчної перерви тiльки-но почало поновляти свої славнi морськi походи, та тут саме вони й увiрвалися. Передачу туркам острова, за який козаки стiльки рокiв билися й проливали свою кров, вони мали собi за образу.

Незадоволення запорожцiв незабаром виявилося в тому, що коли прислане росiйське й козацьке вiйсько стало руйнувати таванськi мiста, то запорожцi не тiльки не захотiли пособляти росiйським генералам в тiй справi, а навiть чинили всiлякi перешкоди; в листопадi ж: написали до Москви скаргу за недодачу жалування й порушення вольностей Вiйська на рiчцi Самарi, що споконвiку належала Запорожжю.

Незважаючи на скаргу, росiйський уряд надумав збудувати на запорозьких землях ще одну фортецю. Року 1700-го на Запорожжя прийшов вiддiл росiйського вiйська й почав зводити ту фортецю на схiдному боцi Днiпра проти Микитиного Рогу, в урочищi Кам'яний Затон.

Ця подiя, яку Вiйсько Запорозьке розумiло, як найбiльшу собi кривду, призвела до рiшучого незадоволення козакiв росiйською зверхнiстю взагалi. Воно виявилося в тому, що коли цар Петро I року 1700-го розпочав вiйну iз шведами й покликав запорожцiв iти разом з українськими козаками у Лiвонiю, то вони прогаяли багато часу й вiд Риги повернулися на Україну, майже не воювавши. Прибувши ж на Запорожжя року 1701-го, пошарпали на верхiв'ях Iнгулу крамарiв зi Стамбула, що везли у Московщину коштовнi речi, i, незважаючи нi на якi вимоги гетьмана й навiть накази iз Москви, не хотiли вiддати пограбованого.



Кащенко Адріан