БОРОТЬБА ЗА ПРАВА Й ВОЛЬНОСТI ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО (1681-1709 роки)

НАСТУПНИК СIРКА

Зi смертю кошового отамана Iвана Сiрка, можна сказати, закiнчилася героїчна доба Запорожжя. Самонадiя та гонор полишає Вiйсько. Запорожцi майже зовсiм перестають втручатися у справи України i дбають тiльки про те, як би обстояти й захистити права й вольностi Вiйська Запорозького. На лихо майже двадцять рокiв Запорожжя не мало освiченого й рухливого керманича. У всiх заходах Сiчi помiтна млявiсть. Iнодi хоча й траплялися тут подiї, що нагадували давнi часи, та то вже були окремi й до того ж малi вибухи, взагалi ж серед козацтва не було нi одностайностi, нi рiшучостi.

Так тривало до року 1702-го, доки не став кошовим отаман Кость Гордiєнко. Вiн збудив Запорозьке Вiйсько й запалив серця козакiв, та було пiзно: на запорозьких землях стояли фортецi з росiйським вiйськом, а запорожцi щодо зброї й вiйськового строю опинилися далеко позаду своїх сусiдiв.

Перший пiсля Iвана Сiрка кошовий отаман Iван Стягайло був людиною зовсiм нiкчемною, не дбав про те, щоб пiд час перемир'я мiж Росiєю й Туреччиною захистити iнтереси Вiйська Запорозького, а тим часом на початку року 1681-го тi держави пiдписали Бахчисарайську угоду про мир на 20 лiт. За тими умовами правобiчна Україна мiж Бугом та Днiпром мала стати пусткою. Запорожжя ж лишилося пiд рукою царя. Пiдписуючи згоду, росiйський уряд не спитав запорожцiв про їхню думку, а кошовий Стягайло та гетьман Самойлович самi не подбали про задоволення вiйськових потреб, i запорожцям не було надане право вiльно плавати Днiпром у Прогної по сiль i в лимани по рибу, а позаяк Вiйсько Запорозьке не могло без того жити, то мiж запорожцями й татарами виникли непорозумiння.

Дiзнавшись, що росiйський уряд зовсiм знехтував Вiйсько Запорозьке, кошовий отаман Стягайло звернувся з проханням безпосередньо до хана, щоб дозволив запорожцям брати в Прогноях сiль, та той одповiв, що вiн не перешкоджає, але, як й iншим покупцям, тiльки за грошi.

Яка пiсля Бахчисарайської згоди почалася на Запорожжi скрута, видно з листа новообраного кошового отамана Трохима Волошина до гетьмана Самойловича вiд 21 липня 1681 року.

Вiн скаржиться, що турки поновлюють Кизикермен та iншi мiста на Днiпрi, не пускають жодного козака на лимани по сiль та по рибу "Через те, - пише вiн, - нам далеко вiльнiше було, коли ми билися з ворогами святого хреста, бо тодi ми дружно ходили на низ Днiпра; тепер же, пiсля замирення, Вiйсько Запорозьке опинилося неначе в неволi, одрiзане од моря".

Скрутним становищем скористався польський король Ян Собеський i почав засилати на Кiш посланцiв, пiдмовляючи запорожцiв до себе служити й заселяти спустошену Правобережну Україну. Тi заклики мали успiх, i з Запорожжя вийшло кiлькасот козакiв, а мiж ними й Семен Гурко, прозваний у куренi Палiєм, що згодом став фастiвським полковником i видатним оборонцем посполитого люду.



Кащенко Адріан