Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВIЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ ПIД ЧАС ВЕЛИКОЇ РУЇНИ (1648-1680 роки)

СМЕРТЬ КОШОВОГО СIРКА

За якийсь час пiсля того, 1 серпня 1680 року, Iван Сiрко, перебуваючи недалеко вiд Сiчi на своїй пасiцi (де тепер село Гола Грушiвка), помер, а 2 серпня товариство перевезло його на байдацi в Сiч i там, на сiчовому кладовищi, урочисто з гарматною пальбою поховало та, насипавши над домовиною могилу, поставили на нiй надгробок iз написом, що стоїть i досi, поновлений за часiв Нової Сiчi.

За життя Сiрко зажив собi помiж козаками такої великої слави, що останнi вiсiм рокiв козацтво щороку обирало його кошовим отаманом, чего споконвiку на Запорожжi не бувало. Всього ж Сiрко був кошовим отаманом аж 15 разiв. Наприкiнцi свого життя вiн мав такий вплив на запорожцiв, що пiд час всiляких на Сiчi суперечок та заколотiв, якi iнодi зчиняла молодь, досить було йому вийти на майдан i сказати де натовпу: "Слухайте, дiти, мене, старого, й робiть так, iк я кажу..." - i запорожцi зараз же заспокоювалися й корилися старому кошовому. На татар Сiрко нагнав такого страху, що навiть одна чутка про його вихiд iз Сiчi змушувала їх тiкати в Крим.

Поховавши свого великого отамана, Запорозьке Вiйсько щиро його оплакувало й довго пам'ятало подiї з його часiв. Почасти тi перекази збереглися й до наших днiв, причому Сiрко згадується як великий характерник, що вмiє замовляти ворожi кулi, обводити ворогам очi й таке iнше. З народних пiсень, крiк згаданої, збереглася ще й про його жiнку Сiрчиху та синiв:

У городi Мерефi жила вдова,

Старенька жона,

Сiрчиха-Iваниха,

Вона сiм лiт пробувiла,

Сiрка Iвана в очi не видала.

Тiльки собi двох синiв мала:

Першого сина Сiрченка Петра,

Другого сина Сiрченка Романа,

Вона їх до зросту держала,

Iще од них слави-пам'ятi сподiвала,

Як став Сiрченко Петро виростати,

Став своєї неньки старенької питати:

"Мати моя, старая жоно,

Скiльки я у тебе пробуваю,

Отця свого. Сiрка Iвана, в очi не видаю;

Нехай би я мiг знати,

Де свого отця, Сiрка Iвана, шукати".

Далi дума розповiдає, що Петро Сiрченко поїхав шукати батька й, не знаючи козiцьких звичаїв, лiг безпечно бiля лiсу спочивати й був порубаний турками.

Пiсля смертi Iвана Сiрка кошовим отаманом на Сiчi був обраний Стягайло, i той, сповiщаючи гетьмана про велике горе, писав разом iз тим, що запорожцi гуляли чайками на Азовському морi й 8 серпня добули там турецького корабля, а бусурманiв на ньому повбивали i в неволю побрали. Виходить так, що той похiд на Азовське море був споряджений ще Сiрком, i це було його останньою працею.

Коли посланцi Стягайла прибули до Москви, то на допитi так сказали про Сiрка московським боярам: "Сiрко не бажав добра великому царевi найперше за те, що був засланий у Сибiр, по-друге - за гетьмана Самойловича, од котрого й Сiрку i його жiнцi та дiтям великi утиски були, а Вiйську Запорозькому образи й кривди, бо Самойлович одiбрав у Вiйська маєтностi й промисли i не пропускав на Запорожжя припасу". Далi тi посланцi ще розказали, що за якийсь час перед своєю смертю Сiрко звелiв зробити собi труну й щоночi лягав у неї, кажучи, що на одужання вже не сподiвається.



Кащенко Адріан