Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВIЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ ПIД ЧАС ВЕЛИКОЇ РУЇНИ (1648-1680 роки)

НАПАДИ ЗАПОРОЖЦIВ ПIД ПРОВОДОМ СIРКА НА ТАТАР

У серпнi 1674 року турки прийшли допомагати Дорошенковi й опанували Подiлля й Брацлавщину, а кримський хан рушив Муравським шляхом на Лiвобережну Україну. Самойлович та Ромодановський, дiзнавшись про те, зараз же вiдступили на схiдний бiк Днiпра, i Дорошенко знову почав переманювати до себе правобережнi полки.

Сiрко, хоч i був душею з Дорошенком, та одвiчнi традицiї Вiйська Запорозького не дозволяли йому допомагати бусурманському голдiвниковi. Вiн скористався з того, що татари перебували на пiвночi, й, напавши на залишений Крим, завдав йому такої шкоди, що хан зараз же повернувся з України назад. Покинув Дорошенка й Калга-Салтан, що був при ньому, i, захопивши на Правобережжi багатий ясир, погнав невольникiв до Криму. Сподiваючись на зустрiч, Сiрко засiв iз запорожцями бiля Гаванського перевозу, й коли татари почали перебиратися, вiн упень розгромив їх, визволив бранцiв, захопив увесь татарський табiр i послав Самойловичу як доказ цiєї перемоги намет самого Калги-Салтана у дарунок.

Повернувшись iз-пiд Таванi, Iван Сiрко пiшов за Буг, розбив там чималу татарську орду й визволив 1000 невольникiв, яких татари гнали в Очакiв, а у вереснi знову напав на Перекоп i, пробившись у Крим, багато спалив татарських улусiв i визволив невольникiв-християн.

Польський король Ян Собеський, що кiлька рокiв вже воював iз турками, був надзвичайно вдячний Сiрковi за його напад на татар. Вiн кiлька разiв присилав на Сiч посланцiв iз подарунками й подякою Вiйську Запорозькому iз проханням до Сiрка виступати спiльно з поляками проти ворогiв Христа. Сiрко зустрiчав прихильно королiвських посланцiв, але од походiв ухилявся, бо в такому разi йому довелося б воювати проти Дорошенка, що захищав Україну вiд Польщi. Тим часом зносини короля iз Сiрком дуже бентежили росiйський уряд, а Самойлович користувався ними, щоб раз у раз подавати царевi доноси на Сiрка, доводячи, що той прагне стати гетьманом України пiд рукою польського короля.

Обурений нападами запорожцiв на пiдвладних турецькому султановi татар та на турецькi мiста, султан Магомет IV вирiшив покiнчити iз запорожцями так, щоб i слiду од них не залишилося. Вiн не мiг далi терпiти, щоб якась жменька людей перешкоджала йому здiйснювати широкi плани. Але перед тим, як iти на Запорожжя зi зброєю, вiн, за народними переказами, хотiв спробувати прихилити їх до себе доброю волею i начебто послав на Сiч такого листа:

"Султан Махмуд IV козакам запорозьким. Я, султан, син Магомета, брат сонцю й мiсяцю, нащадок i ставленик Бога, володар царств Македонського, Вавiлонського, Єрусалимського, Великого й Малого Єгипту, цар над царями, державець над державцями, надзвичайний лицар, якого нiхто не переможе, невсипущий охоронитель гробу Iсуса Христа, оборонець самого Бога, надiя й утiха мусульманiв, страж i великий заступник християн, - наказую вам, запорозькi козаки, склонитись пiд мою руку з доброї волi без нiякого змагання, i мене вашими нападами не обурювати. Султан турецький Махмуд Четвертий".

Iван Сiрко й усе сiчове товариство немовбито дуже глузували iз султанського листа й на радi склали таку одповiдь султановi:

"Ти шайтан турецький, проклятого чорта брат i товариш i самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар, коли ти голим тiлом їжака не вб'єш? Чорт викидає, а твоє вiйсько пожирає. Не вартий ти синiв християнських пiд собою мати; твого вiйська ми не боїмося, землею й водою будемо битися з тобою. Вавiлонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрiйський козолуп, Великого й Малого Єгипту свинар, арм'янська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодiяка, самого гаспида нащадок i всього свiту й пiдсвiту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобилячий хвiст, рiзницька собака, нехрещений лоб - хай би взяв тебе чорт! Отак тобi козаки вiдказали, плюгавче!

Числа не знаєм, бо календарiв не маєм, мiсяць на небi, год у книжцi, а день у нас такий, як i в вас, поцiлуй же в... нас!

Кошовий отаман Iван Сiрко зо всiм Кошем запорозьким".

Такого листа справдi мiг скласти якийсь завзятий козарлюга, хоч би й Iван Сiрко, а тiльки щоб його справдi було надiслано султановi од Вiйська Запорозького, то того нi в якому разi не могло бути, бо всi iсторичнi документи впевняють нас у тому, що в своєму листуваннi Вiйсько Запорозьке завжди було обережне i ввiчливе й писало не простою мовою, а дуже кучеряво.

Чи були справдi такi листи, чи нi, а тiльки ще восени 1674 року султан прислав iз Стамбула в Крим на кораблях 15 000 яничар i звелiв хану, взявши до вiйська й усю татарську орду, йти на Запорожжя, зруйнувати Сiч i вигубити всiх запорожцiв до ноги.

Добре знаючи запорозькi звичаї, хан пiсля наради з мурзами пiдступив до Сiчi саме на Рiздвянi свята, коли запорожцi звичайно гуляють. Татари наблизились нишком серед ночi. Захопили на бекетi за кiлька верст од Сiчi п'яних вартових i мордуванням змусили виказати, що хоч сiчова брама на нiч i замикається, та в Сiч можна зайти потай через пролаз, яким запорожцi ходять до рiчки по воду. Зрадiвши таким вiдомостям, хан звелiв турецькому пашi вести своїх яничар через той пролаз i вчинити на Сiчi рiзанину; сам же з ордою пiдступив iз поля, маючи на думцi добивати запорожцiв, якi тiкатимуть iз Сiчi.

Паша звелiв туркам пролазити в Сiч по одному i чекати од нього знаку до початку бою. Та тiльки вiн помилився: усi яничари не вмiстилися в Сiчi, поза стiною ще лишилося 1500 душ; та й сам паша не змiг уже пролiзти в Сiч; а тим часом запорожцi помiтили незвичних гостей, збудили Сiрка, i той зразу ж звелiв козакам палити з вiкон iз рушниць. Першi ж пострiли пiдняли на ноги всi куренi. З вiкон, мов горох, полетiли в яничарiв кулi. Половина запорожцiв тiльки й знала, що набивала рушницi та передавала тим, хто стояв бiля вiкон, так що пальба не вщухала нi на хвилину. Яничари не зразу опам'яталися, що треба стрiляти, та й стрiляти їм за тiснотою було незручно. Частина туркiв кинулася тiкати, та, давлячи один одного, щiльно запакувала пролаз своїм трупом, i вже нiхто не мав сили нi зайти в Сiч, нi вийти з неї, а запорожцi тим часом били та й били яничарiв iз рушниць, аж доки всi вулицi помiж куренями вкрилися купами турецьких тiл, живих же яничарiв дуже порiдшало; тодi Сiрко наказав товариству хапати списи та шаблi й добивати ворогiв зручною зброєю. Доки встало сонце, в Сiчi полягли вiд зброї запорожцiв майже всi 13 500 яничарiв, що вмiстилися в нiй; тiльки невеликий загiн туркiв козаки помилували й забрали в полон.

Хан, стоячи за стiнами Сiчi, довго чекав, коли ж то вибiгатимуть запорожцi iз Сiчi; а як утiкачi, перелiзши через стiни, сповiстили йому про те, що сталося, то вiн скрикнув: "Сiрко - шайтан, а не людина!" - i, мов навiжений, кинувся з усiєю ордою назад у Крим.

Через мерзлу землю неможливо було ховати вбитих, та й самi трупи попiдпливали кров'ю i змерзлися цiлими купами так, що, за наказом Сiрка, запорожцi, щоб позбутися мертвих тiл, рубали яничарiв на шматки й, витягши їх iз Сiчi на рiчку, спускали в ополонки. Майже цiлий тиждень довелося вовтузитися з трупом та вичищати й обмивати Сiч, бо всi куренi й навiть церква були заплямованi турецькою кров'ю. Пiсля того, як усе було впорядковано, сiчовi панотцi одправили перед усiм товариством урочисту службу.

Вiйсько Запорозьке разом зi своїм незмiнним кошовим Iваном Сiрком було дуже обурене таким несподiваним, як казав отаман, зрадливим нападом на Сiч. Щоб помститися хановi, Сiрко по веснi скликав на Сiч 20 000 козакiв i виступив iз ними потай у похiд на Крим.

Недалеко Сiчi Сiрко перевiз вiйсько за Днiпро й повiв його не на Перекоп, як звичайно, а до броду на Гнилому морi, що його добре знали втiкачi з татарської неволi. Запорожцям пощастило зненацька вскочити в Крим, i вони блискавкою впали на татарськi мiста Ак-Мечеть (Сiмферополь) та Бахчисарай. Хан ледве встиг утекти в гори i вже звiдтiля почав скликати до себе орди; бiльшiсть же його скарбiв та частину гарему запорожцi захопили у свою власнiсть.

Мабуть, про цей славний наскок Сiрка на Крим i спiвається в пiснi:

Ой, як крикнув же та козак Сiрко

Та на своїх же, гей, козаченькiв:

"Та сiдлайте ж ви коней хлопцi-молодцi,

Та збирайтеся до хана у гостi!"

Та туман поле покриває,

Гей, та Сiрко з Сiчi та вдїжджає.

Гей, та ми думали, та ми ж гадали,

Що то орли та з Сiчi втiтали,

Аж то вiйсько та славне запорозьке

Та на Кримський шлях з Сiчi

виїжджало.

Та ми ж думали, та ми х гадали,

Та що сизий орел по степу лiтає,

Аж то Сiрко на конику виїжджає.

Гей, ми ж думали, ой, та ми ж

гадали,

Та що над степом та сонечно сяє,

Аж то вiйсько, та славне запорозьке,

Та на вороних конях у степу

виграває.

Та ми ж думали, ой, та ни ж

гадали,

Що то мiсяць з степу, ой, зiсходжає,

Аж то козак Сiрко, та кэзак же

Сiрко

На битому шляху татар оступає.

Визволивши з неволi велика силу землякiв i захопивши в неволю багато знатних татар, запорожцi, обтяженi здобиччю, пiшли назад до Гнилого моря та ледве встигли завчасу, бо хан, зiбравши орду, напав, було, вже на запорозьку залогу, що обороняла брiд.

Одбившись од татар, Сiрко перейшов з усiм вiйськом та ясирем Гниле море й, наблизившись до Чорної долини, зупинився, щоб попасти коней. Тут на спочинку Сiрко почув, що не всi визволенi з Криму українцi радiють тому; чимало й таких, що вже побусурманилися або мають дiтей од бусурманiв i шкодують за Кримом i кленуть запорожцiв за те, що ведуть їх на Україну. Та звiстка тяжко вразила Сiрка, i в головi його постало гостре питання:

"Як мусить жити далi Україна, коли дiти так легко її забувають i перекидаються не тiльки на ляхiв та московцiв, а навiть на ворогiв Христа - бусурманiв". У запалi вiн задумав помститися зрадникам i дати науку iншим. Суворий кошовий звелiв зiбрати всiх визволених до гурту - їх було бiля 7000. Тодi вiн сказав, що нiкого не приневолює вертатися на Україну; всякому вiльно йти, куди вiн хоче. Почувши те, бранцi подiлилися, й бiля 3000 побусурманених українцiв, покинувши запорозький табiр, пiшли назад до Криму. Дiждавши, доки вони зайшли за кряж, Сiрко одiбрав кiлькасот наймолодших козакiв (щоб загартувати молоде серце) i звелiв їм сiсти на коней, наздогнати перевертнiв i повистинати всiх до ноги; сам же повагом поїхав слiдом, щоб вивiрити, як виконають його наказ. Коли вiн доїхав до Чорної долини, рясно вкритої покривавленим трупом, то його взяв жаль, i в задумi вiн мовив: "Простiть менi, брати мої! Але лiпше вам спати тут до страшного суду господнього, анiж розплоджуватись у Криму на безголiв'я рiднiй вашiй землi, а собi без святого хреста на вiчну погибель!"

Повернувшись iз визволеними християнами i 6000 захопленого бусурманського полону, Iван Сiрко частину бранцiв послав Самойловичу, а решту лишив на Сiчi, щоб взяти за них iз Криму викуп. I, справдi, незабаром вiн дiстав листа вiд хана з проханням вiдпустити полонених татар на волю за оплату.

Вiддаючи бранцiв, Сiрко переслав з ними хановi в Крим ухваленого радою 2 вересня 1675 року довгого листа, у якому докоряв хановi за зрадливий напад на Сiч. У тому посланнi мiстяться дуже цiкавi згадки про давнiх запорозьких лицарiв та про подiї, якi з iнших джерел нам не вiдомi.



Кащенко Адріан