ВIЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ ПIД ЧАС ВЕЛИКОЇ РУЇНИ (1648-1680 роки)

ЛЖЕЦАРЕВИЧ СIМЕОН У СIЧI

Скуштувавши сибiрського заслання, Сiрко став вороже якось дивитися на росiйську зверхнiсть i, дiзнавшись, що Дорошенко хотiв скоритися Самойловичу, вiдраїв йому це робити; на початку ж року 1674-го на Сiчi сталася подiя, що ще дужче розсварила Сiрка з московським урядом. Ще коли вiн ходив пiд Тягиню, на Запорожжя прибув iз кiлькома донськими козаками молодий парубок, що звав себе сином царя Олексiя Михайловича Сiмеоном. Вiн розповiдав, начебто його за наказом батька було ув'язнено й заслано до Соловецького монастиря за те, що вiн ударив свого дiда з боку матерi - Милославського. Тому, мовляв, вiн, рятуючись од неволi, i втiк iз монастиря на Сiч, сподiваючись, що козаки дадуть йому притулок.

Прибувши на Сiч, Сiрко довго умовляв невiдомого гостя сказати правду i, боячись бога, не дурити Вiйська Запорозького; але той божився, що каже правду. Щоб вивiрити парубка, Сiрко пiдмовив сiчового пан-отця допитати його, як на духу, про те, хто вiн; коли ж гiсть i на сповiдi перед хрестом присягнув, що вiн справдi син московського царя, то Сiрко повiрив усьому, що зайда розповiдав, i повiрив так, що нiхто не мiг заронити в його душу сумнiв. Тому парубок залишився жити на Сiчi, й товариство, з наказу Сiрка, поводилося з царевичем дуже чемно й добре годувало його.

Невдовзi пiсля того Сiрко спорядив перший пiсля тривалої перерви похiд запорожцiв чайками на море, хоч, на жаль, з iсторiї невiдомо, куди саме плавали козаки i що вони з того мали. На початку березня 1674 року Сiрко знову вже був на Запорожжi, а за кiлька днiв туди прибули царськi посланцi Чудинов та Щоголєв iз наказом захопити самозванця Сiмеона й привезти його до Москви. Сiрко зустрiв росiян урочисто, але тiльки-но зайшла мова про царевича, вiн сказав, що вiрить йому, а не посланцям. 12 березня Сiрко скликав раду, й на нiй царськi посли передали кошовому царську грамоту з проханням видати їм самозванця; в нiй же запорожцiв запевняли, що царевич Сiмеон прожив на свiтi всього чотири роки й давно помер. Коли текст зачитали, то Сiрко не повiрив, запiдозрюючи, що грамота пiдроблена боярами. Вклонившись радi, вiн сказав: "Отамани-молодцi, й ви, панове товариство, Вiйсько Запорозьке Низове! Коли ж воно у нас бувало, щоб ми видавали когось, хто приходив на Сiч шукати собi притулку? Як цього одного видамо, так Москва всiх нас по одному розволоче! Цей хлопець не злодiй, i не харциз, а певний царевич!"

Пiсля промови кошового козаки з обуренням стали вигукувати, що бояр треба втопити, бо вони хочуть обдурити вiйсько. На майданi зчинився такий гармидер, що самому ж Сiрковi довелося заспокоювати запорожцiв, аби пожалiли його, кошового, й не топили послiв.

Цей випадок показує, як Сiрко обстоював давнi запорозькi звичаї про волю всякого, хто приходив на Сiч. Так само вiн учинив i в iншому випадку, коли того ж року захопив Дорошенкового посланця Iвана Мазепу, що вiз листа до великого вiзира султана: вiн не видав його нi Самойловичу, нi боярину Ромодановському, незважаючи нi на якi їхнi впертi домагання.

На цiй же радi Сiрко звертався до товариства iз словами: "Пошлемо сказати Дорошенковi, щоб не вiддавав клейнодiв Ромодановському, бо в Ромодановського така правда: як одiбрав клейноди в Юрка Хмельниченка, то не оддав нам, Вiйську Запорозькому, - то так i тепер зробить!"

Пiсля ради Iван Сiрко ще довго приватно розмовляв iз Чудиновим, дорiкаючи московському урядовi й бояриновi Ромодановському за всякi кривди на Українi й за те, що Ромодановський, пообiцявши йому в листi царську милiсть, згодом, коли Сiрко, повiривши на слова, поїхав до нього, - вiддав його в неволю.

Врештi всi наради й розмови скiнчилися на тому, що Сiрко того ж мiсяця вирядив царських послiв iз Сiчi; до Петра Дорошенка ж од усього Вiйська Запорозького послав представником Степана Бiлого з 25 товаришами, щоб умовити його не вiддавати неньки України, "пiд неправдиву, як вiн казав, московську зверхнiсть", а спiльно iз Самойловичем обстоювати її од усiх сусiдiв.

Коли Чудинов прибув у Переяслав до Ромодановського й розказав про подiї на Сiчi, той зараз же послав у Мерефу наказ арештувати дружину й дiтей Iвана Сiрка й перевезти їх у Переяслав. Це було новим злочином проти кошового, бо, виряджаючи Чудинова iз Сiчi, вiн послав до Москви своїх козакiв спитати самого царя, чи син його той хлопець, що пробуває на Запорожжi, чи вiн справдi самозванець; i як тiльки дiстав од царя потвердження, що то не син царя, то зараз же вислав самозванця пiд вартою до Москви, де його 17 вересня 1674 року було покарано на смерть.

Пiд впливом запорозьких послiв Дорошенко вiдмовився скоритися Самойловичу й почав оборонятись од нього й од московського вiйська, та тiльки сила його була незначна, i 9 червня його було розбито, а рiдний брат Андрiй дiстав поранення. Не маючи порятунку, Дорошенко знову написав листа до султана й кримського хана, прохаючи, що коли за два мiсяцi не нададуть йому допомогу, то вiн змушений пiддатись царевi.



Кащенко Адріан