Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВIЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ ПIД ЧАС ВЕЛИКОЇ РУЇНИ (1648-1680 роки)

ЗАПОРОЖЦI ОБИРАЮТЬ ГЕТЬМАНОМ БРЮХОВЕЦЬКОГО

Вiйсько Запорозьке теж не визнавало Тетерю гетьманом, бо не згодне було на польську зверхнiсть. Разом iз тим вiйську, яке завжди обстоювало рiвнiсть всього люду, не до вподоби було й народження на Українi свого власного панства. Запорожцi однаково неприхильне ставилися й до Сомка, й до Золотаренка, а дю того ж, на пiдставi давнiх запорозьких звичаїв, вони добiивалися, щоб гетьманiв обирали на Сiчi, а не на волостi.

У той час чималий вплив на запорожцiв мав колишнiй джура Богдана Хмельницького Iван Брюховецький. Дiставши, певно, ще од Богдана Хмельницького, чималi грошi, вiн часто пiдмогоричував у сiчових шинках запорозьку голоту, вмiв вдавати iз себе заступника й оборонця простих козакiв перед сiчовою старшиною i став такий милий усiй запорозькiй чернi, що року 1662-го його було обрано кошовим отаманом. I от, коли Юрась Хмельниченко зрiкся гетьманства, запорожцi й вирiшили настановити гетьманом свого кошового Брюховецького. Щоб вiрнiше того досягти, Кiш на початку року 1663-го вислав на Україну Брюховецького з цiлим полком запорозького товариства, яке й схиляло простий люд на його користь. Українське поспiльство давно мрiяло про такого гетьмана, щоб дбав про нього, а не виключно про себе та козацьку старшину, воно радо приєдналося до запорожцiв i навiть склало про такого гетьмана, якого уявляло собi у мрiях, чудову думу про Ганжу Андибера:

Гей, гуляв, гуляв бiдний козак-нетяга сiм год i чотири

Та потеряв з-пiд себе три конi воронiї.

На дванадцятий год повертає, -

Козак-нетяга до города Черкас прибуває.

На козаку, бiдному нетязi,

Три сиром'язi,

Опанчина рогозовая,

Поясина хмельовая,

На козаку, бiдному нетязi, сап'янцi -

Видно п'яти й пальцi.

Де ступить - босої ноги слiд пише.

А ще на козаку, бiдному нетязi, шапка-бирка -

Зверху дiрка,

Хутро голе, околицi бiг має,

Вона дощем покрита,

А вiтром, на славу козацьку, пiдбита.

I ще ж то козак, бiдний нетяга, до города Черкас прибуває,

Настi Горовоi, кабашницi степової, шукає-питає.

Скоро козак-нетяга Настi Горової, кабашницi степової, допитався,

Зараз у свiтлицю вбрався.

Там пили три ляхи,

Дуки-срiбляники:

Первий пив Гаврило Довгополенко Переяславський,

Другий пив Вiйтенко Нiжинський,

Третiй пив Золотаренко Чернiгiвський.

От вони пили-пiдпивали,

З козака-нетяги насмiхались,

На шинкарку покликали:

"Гей, шинкарко Горовая,

Насте молодая!

Добре ти дбай -

Нам солодкi меди, оковиту горiлку ще пiдсипай,

Сього козака, пресучого сина, у потилицю з хати випихай:

Бо десь вiн по винницях, по броварнях валявся,

Опалився, ошарпався, обiдрався,

До нас прийшов добувати,

А в iншу корчму буде нести пропивати".

Тодi шинкарка Горовая,

Настя, кабашниця степовая,

Козака-нетягу за чуб брала,

В потилицю з хати вибивала,

То козак-нетяга добре дбає,

Козацькими п'ятами опинає.

Поки п'явся,

Поки до порога добрався.

Козацькими п'ятами за порiг зачiпає,

А козацькими руками за одвiрки хапає,

Пiд мисник голову свою козацьку молодецьку ховає,

Тодi два ляхи, дуки-срiбляники, на його поглядали,

З його насмiхали,

А третiй, Гаврило Довгополенко Переяславський, був обачний:

Iз кармана людську денежку виймав,

Настi кабашнiй до рук добре оддавав,

А ще стиха словами промовляв:

"Гей, - каже, - ти, шинкарко молода, ти, Насте кабашна!

"Ти, - каже, - до сих бiдних козакiв-нетяг хоч злая, да й обашна:

Коли б ти добре дбала,

Сю денежку до рук приймала,

До погреба одходила,

Хоч нороцового пива уточила,

Сьому козаку, бiдному нетязi, на похмiлля живiт його козацький

скрепила".

Тодi Настя Горовая,

Шинкарка степовая,

Сама в льох не ходила

Да наймичку посилала:

"Гей, дiвко, наймичко!

Добре ти вчини,

Кiнву-чвертiвку в руки вхопи

Та в льох убiжи,

Та вiсiм бочок мини,

А з дев'ятої поганого пива наточи.

Як маєм його свиням виливати,

То будем ми його на таких нетяг роздавати".

Тодi дiвка-наймичка у льох убiгала,

Та дев'ять бочок минала,

Та з десятої п'яного чола меду наточила,

Та в свiтлицю входжає,

Свiй нiс геть од кiнви одвертає,

Буцiмто те пиво воняє.

Як подали козаку в руки ту кiнву,

То вiн став бiля печi

Та й почав пiдпивати пивце грече.

Взяв раз покуштував, удруге напився,

А втретє як узяв ту кiнву за ухо,

То зробив у тiй конiвцi сухо.

Як став козацьку хмiль голову розбирати,

Став козак конiвкою по мосту добре погрiмати.

Стали в дукiв-срiбляникiв iз стола чарки й пляшки скакати.

I стала шинкарська груба на десять штук скрiзь по хатi лiтати.

Не стали тодi ляхи, дуки-срiбляники, за сажею свiта божого видати.

Тодi тi ляхи, дуки-срiбляники, на його поглядали,

Словами промовляли:

"Десь сей козак-нетяга нiде не бував,

Добрих горiлок не пивав,

Що його й погане пиво оп'янило".

Як став козак-нетяга теє зачувати,

Став на ляхiв грiзно гукати:

"Гей ви, ляхове,

Вразькi синове!

Iк порогу посувайтесь,

Менi, козаку-нетязi, на покутi мiсце попускайте!

Посувайтесь тiсно,

Щоб було менi, козаку-нетязi, де на покутi iз лаптями сiсти!"

Тодi ляхи, дуки-срiбляники, добре дбали,

Дальше i к порогу посували,

Козаку-нетязi бiльше мiсця на покутi попускали.

Тодi козак-нетяга на покутi сiдає,

Iз-пiд поли позлотистий недолимок виймає,

Шинкарцi молодiй за цебер меду заставляє.

Тодi тi ляхи, дуки-срiбляники, на його поглядали,

Словами промовляли:

"Гей, шинкарко Горовая,

Насте молодая,

Кабашнице степовая!

Нехай сей козак, бiдний нетяга,

Не мається в тебе сеї заставщини викупляти.

Нам, дукам-срiбляникам, нехай не зарiкається воли поганяти,

А тобi, Настi кабашницi, грубу топити".

Отодi-то козак, бiдний нетяга,

як став сiї слова зачувати,

Так вiн став чересок виймати,

Став шинкарцi молодiй, Настi кабашнiй, увесь стiл червiнцями устилати.

Тодi дуки-срiбляники як стали в його червiнцi заглядати,

Тодi стали його вiтати

Медом шклянкою

I горiлки чаркою,

Тодi й шинкарка Горовая,

Настя молодая,

Iстиха словами промовляє:

"Ей, козаче, - каже, - козаче!

Чи снiдав ти сьогоднi чи обiдав?

Ходiм зо мною до кiмнати,

Сядем ми з тобою поснiдаєм

Чи пообiдаєм".

Тодi то козак, бiдний нетяга, по кабаку походжає,

Кватирку одчиняє,

На бистрiї рiки поглядає,

Кличе, добре покликає:

"Ой рiки, - каже, - рiки низовiї,

Помошницi Днiпровiї!

Тепер або мене зодягайте,

Або до себе приймайте!"

От тодi один козак iде,

Шати дорогiї несе,

На його козацькi плечi надiває,

Другий козак iде,

Жовтi сап'янцi несе,

На його козацькi ноги надiває:

Тодi дуки-срiбляники стиха словами промовляли:

"Гей, не єсть же се, братцi, козак бiдний нетяга,

А єсть се Хвесько Ганжа Андибер,

Гетьман запорозький!..

Присунься ти до нас, - кажуть, - ближче,

Поклонимося тобi нижче,

Будем радиться, чи гаразд-добре на славнiй Українi проживати".

Тодi стали його вiтати медом шклянкою

I горiлки чаркою.

То вiн теє од дукiв-срiбляникiв приймав,

Сам не випивав,

А все на свої шати проливав:

"Ей, шати, мої шати! пийте-гуляйте:

Не мене шанують, бо вас поважають.

Як я вас на собi не мав,

То й честi од дукiв-срiбляникiв не знав".

Тодi-то Хвесько Ганжа Андибер, гетьман запорозький,

стиха словами промовляє:

"Гей козаки, - каже, - дiти, друзi-молодцi!

Прошу я вас, добре дбайте,

Сих дукiв-срiбляникiв за лоб,

Наче волiв, iз-за стола виводжайте,

Перед вiкнами покладайте,

У три березини потягайте,

Щоб вони мене споминали,

Мене до вiку пам'ятали!"

Тiльки Гаврила Довгополенка

Переяславського за те улюбив,

Край себе садовив,

Що вiн йому за свою денежку пива купив,

Тодi ж то козаки, дiти, друзi-молодцi, добре дбали,

Сих дукiв-срiбляникiв за лоб брали,

Iз-за стола, наче волiв, виводжали,

Перед вiкнами покладали,

У три березини потягали,

А ще стиха словами промовляли:

"Гей, дуки, - кажуть, - ви, дуки!

За вами всi луги й луки, -

Нiде нашому брату, козаку-нетязi, стати

I коня попасти!"

У червнi року 1663-го бiля Нiжина одбулася велика рада з участю простого козацтва й запорожцiв, i на тiй радi гетьманом України було обрано Брюховецького, причому запорожцi разом iз черню зчинили погром козацької старшини i взагалi панства. Сомковi, який вiддався пiд оборону росiйського посланця, було стято голову.

Тим часом Iван Сiрко, обраний пiсля Брюховецького знову кошовим отаманом, серед лiта року 1663-го, пам'ятаючи одвiчну мету козацтва - боротьбу з бусурманами, вирядив частину Вiйська Запорозького байдаками на Чорне море. Запорожцi випливли повз Очакiв на Дунайськi гирла й добре пошарпали придунайськi мiста, та коли верталися додому, їм трапилася пригода. В лиманi вони натрапили на турецький флот i билися з ним аж три днi, та, не маючи сили перемогти туркiв, змушенi були викинути в море свою здобич i тiкати на берег. Потопивши бiля Днiпрових гирл свої байдаки, запорожцi, одбиваючись од татар, пiшки прибули 21 вересня на Сiч.

Тодi на Сiчi вже стояла росiйська залога з боярином Косоговим на чолi. Послана вона була на Запорожжя росiйським урядом весною ж 1663 року почасти для того, щоб допомагати запорожцям у боротьбi з татарами, почасти ж, щоб стежити за розпорядками Вiйська й тримати його в покорi й вiрностi. Сiрко вирiшив скористатись росiйською залогою i, щоб оддячити бусурманам за невдалий похiд на море, вирушив восени того ж року, разом iз Косоговим, на Перекоп.

Все Перекопське межигiр'я Сiрко застав перекопаним од Чорного до Азовського моря глибокими рiвчаками. Та це не спинило завзятого козацького ватажка - вiн перейшов за той рiвчак бiля Чорного моря, вдарив на Перекоп iз тилу, здобув i поруйнував бiльшу його половину, вiдбився од Нуреддина-султана, що прийшов на помiч, i 16 жовтня повернувся на Сiч.



Кащенко Адріан