ВIЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ ПIД ЧАС ВЕЛИКОЇ РУЇНИ (1648-1680 роки)

ОБРАННЯ ГЕТЬМАНОМ ВИГОВСЬКОГО ТА ВОРОГУВАННЯ З НИМ ЗАПОРОЖЦIВ

Незабаром пiсля смертi Богдана Хмельницького полковники українських козацьких полкiв й iнша козацька старшина, змiркувавши, що "до булави треба голови" (Юрась же Хмельниченко її не мав), то скликали в Чигиринi 26 серпня 1657 року раду з представникiв од усiх полкiв i поставили гетьманом колишнього вiйськового писаря Iвана Виговського, що, як i вся старшина, мав несхитну думку не тiльки обстоювати, а навiть поширювати автономiю України, доводячи її до цiлковитої незалежностi вiд сусiдiв.

Обрання гетьмана не в Сiчi, як завжди бувало, а на Українi, й навiть без участi Вiйська Запорозького, дуже не сподобалося на Запорожжi, й кошовий отаман Гомон листом до Виговського вiд Вiйська Запорозького осудив такий порядок, хоч i додав, що задля спокою рiдного краю Запорозьке Вiйсько не буде домагатися скасування цiєї ухвали. Образило таке обрання й просте козацтво, що, як i запорожцiв, не покликали на раду.

У тi часи на Українi виникла ворожнеча посполитого люду та простого козацтва до своєї старшини. Вона постала з того, що старшина забирала собi у власнiсть грунти, рiчки, млини й таке iнше, прагнучи разом iз тим пiдгорнути пiд себе селянство так само, як робили це десять лiт до того польськi пани. Через те Виговський, якого обрала гетьманом сама старшина, став одразу нелюбий усьому українському народовi.

Пiд осiнь року 1657-го на Україну прийшло росiйське вiйсько й розташувалося в Києвi та в рiзних мiстах Лiвобережжя. Це викликало обурення у Виговського й усiєї козацької старшини, тим бiльше, що тодi нiхто не нападав на Україну. Маючи надiю згодою з Польщею забезпечити Українi ширшу автономiю, Виговський розпочав iз приводу цього зносини з польським урядом. Але проти таких заходiв гетьмана постало Запорозьке Вiйсько, бо, пам'ятаючи польськi кривди й зраду, воно не хотiло й чути нi про якi умови з Польщею. До запорожцiв прилучився й полтавський полковник Пушкар i, написавши на Виговського донос царевi, сам зi своїм полком та запорожцями виступив проти гетьмана.

Щоб змiцнити своє становище, Виговський на початку лютого 1658 року в присутностi царського посланця скликав у Переяславi раду вже з участю усiх козакiв та простого люду, опрiч Полтавського полку й запорожцiв, що ставилися до нього вороже. На тiй радi його знову-таки обрали гетьманом, та тiльки за те, щоб дiстати царське затвердження, вiн змушений був згодитись поставити в деяких українських мiстах росiйських воєвод.

Незадоволений обмеженням гетьманських прав, Iван Виговський поквапився пiти на змову з Польщею, а сам вирушив iз вiйськом на Пушкаря. Бої мiж козаками точились iз 18 травня аж до 7 червня; перемагали то тi, то iншi, але зрештою запорожцi зi своїм полковником Барабашем покинули Пушкаря, i той зазнав поразки i навiть загинув у битвi.

Незабаром пiсля того, 6 вересня 1658 року, в Гадячi Виговський пiдписав умови згоди з Польщею, за якою з воєводств Київського, Чернiгiвського та Брацлавського складалося "Велике Князiвство Руське", зi своїм вiйськом, судом та православною вiрою; керувати ж тим князiвством мав обраний всiма станами гетьман.

Запорожцi, хоч i дiстали од Виговського повiдомлення про ту умову, та не хотiли й чути нi про яку згоду з поляками, бо вже зневiрилися у їхнiх обiцянках.



Кащенко Адріан