Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

БОРОТЬБА ЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ З-ПIД ПОЛЬЩI (1590-1649 роки)

ТАРАС ТРЯСИЛО

Пiсля повернення козакiв iз Криму на великих радах, що року 1629-го вiдбулися на Сiчi з приводу обрання нового гетьмана, товариство розкололося на двi помiтнi течiї. Тi з козакiв, що мали на Українi власнiсть i сiм'ї (городовi козаки), схилялися до того, щоб скоритися заборонi ходити на море, аби жити спокiйно, у згодi з поляками; iншi ж, здебiльшого, запорожцi, лицарi боротьби з бусурманами до загину, не хотiли й чути про це. I от пiсля довгих суперечок i навiть колотнеч козацтво розмежувалося. Помiркована частина обрала гетьманом Грицька Чорного i з ним вийшла iз Сiчi на Україну; певне ж, запорозьке товариство настановило своїм гетьманом Tapaca-Трясила й лишилося на Сiчi.

Якраз тодi iз шведської вiйни повернувся затятий ворог козакiв Конецпольський. Вiн розташувався iз жовнi рами по всiй Українi й одразу ж почав проводити в життя Курукiвськi умови та записувати козакiв у реєстр. Грицька Чорного ним було затверджено на гетьманствi (призначив старшим над козаками), i той уже допомагав йому повертати панам тих козакiв, якi не ввiйшли до реєстру; на Сiч же вiн послав сказати, що Конецпольський вимагає, аби запорожцi спалили чайки й вийшли б "на волость" (себто на Україну); коли ж сiчовики не виконали його слова, Чорний виписав iз козацького реєстру всiх запорожцiв.

Такi вчинки реєстрового гетьмана рада Сiчi проголосила зрадою, й Вiйсько Запорозьке ухвалило йти зi зброєю на Україну, щоб добувати собi, а водночас i всьому людовi українському, стародавнiх прав.

На початку року 1630-го запорожцi пiд проводом Тараса Трясила вирушили невеликими силами з Сiчi й, захопивши несподiвано Грицька Чорного, скарали його на смерть. З цього почалося мiж городовими козаками замiшання: налякана розправою над Чорним, козацька городова старшина кинулась тiкати в Корсунь, де стояло польське вiйсько; простi ж, реєстровi, козаки або вагалися, на чий бiк стати - до полякiв чи до запорожцiв, або ж, одцуравшись своєї старшини, вiдразу переходили до сiчового товариства.

Щоб збiльшити своє вiйсько, Тарас Трясило видав унiверсал, закликаючи всiх, хто був козаком або хоче ним бути, збиратись до нього й разом здобувати собi права й волю та рятувати вiд польських утискiв православну вiру. Пiд впливом унiверсалу мiщани почали виганяти з мiст жовнiрiв; селяни ж тим часом стали тiкати вiд панiв та прилучатися до запорожцiв... Спалахнуло перше на Українi народне повстання пiд прапором боротьби за волю та за православну вiру. Перше, бо попереднi вiйни з поляками не мали такого розмаху через те, що в них брали участь самi лише козаки; народ же український взагалi залишався осторонь.

Конецпольський, розлютований розправою запорожцiв над його прихильником Грицьком Чорним, заходився збирати жовнiрiв, погрожуючи своїм ворогам кривавою помстою, i послав свого пiдручного, вiдомого в тi часи харциза й розбишаку Самiйла Лаща з кiлькома сотнями вiйська втихомирювати повстанцiв. Наскочивши з хоругвою жовнiрiв якраз пiд Великдень на Лисянку й заставши людей у церквi, той вирiзав їх усiх, разом iз жiнками й дiтьми та навiть iз попом i причтом, що правили службу. Далi вiн вирiзав людей у мiстечку Димерi й, переходячи вiд мiста й до мiста, завдавав населенню пекельних мук, залишав за собою кривавi рiчки. Чутки про нелюдськi вчинки полякiв хутко розiйшлися по Українi, й повстанцi зi свого боку кинулися вбивати й мордувати кожного поляка, хоча б де тiльки його схопили. Мiсяць тривала ця колотнеча, доки посеред лiта 1630 року Тарас Трясило скупчив усе Запорозьке Вiйсько пiд Переяславом, а Конецпольський, скликавши жовнiрiв, переправився бiля Києва на схiдний берег Днiпра й пiшов у наступ на табiр запорозького гетьмана.

Трясило добре керував своїм вiйськом: обходив полякiв з усiх бокiв i погрожував одтiснити їх вiд Днiпра, так що Конецпольський, прямуючи на Переяслав, чимало жовнiрiв мав залишити заставами мiж Днiпром та своїм мiсцем розташування i тим зменшив бойовi сили. Проте поляки, покладаючись на кращу ручну зброю та гармати, пiдступили до табору козакiв i заатакували його.

Козаки зумiли вiдбити полякiв, та тi напали й наступного дня. I так тривало впродовж двох тижнiв - запорожцi щоразу дужче наступали й заганяли ворогiв аж у їхнiй табiр, хоча на боцi Конецпольського билися й реєстровi козаки з усiєю старшиною в кiлькостi майже 2000 душ.

Через два тижнi Тарас Трясило надумав виманити Конецпольського з його табору й послав кiлькасот козакiв у сусiднє село. Шпиги вiдразу ж повiдомили коронного гетьмана про пiдступи запорожцiв, i той, взявши iз собою Лаща з полком та кiлька тисяч жовнiрiв, вискочив iз табору, щоб захопити розрiзнених козакiв. А Тарасовi тiльки того й треба було: дочекавшись вечора, вiн вдарив на польський табiр, який стояв на маленькiй рiчечцi Альтi, i влаштував там кривавий бенкет. Багато полягло полякiв; козаки ж, оволодiвши табором, забрали польськi гармати й гакiвницi й перетягли їх до свого табору.

Пiсля цього бою у Конецпольського лишилася, може, половина вiйська, та й те було вже вiдрiзане вiд Днiпра, тi ж роти жовнiрiв, яких прислав йому на помiч король, не змогли пробитися через охоплену повстанням Україну й загинули цiлими сотнями вiд рук селян. Довелося коронному гетьмановi просити запорожцiв про угоду, й вiн послав до Тараса Трясила гiнцiв, переконуючи, що поляки й козаки - дiти й слуги одного короля i запорожцям негоже й грiх здiймати зброю на свого державця.

Тарас Трясило, як i всi сiчовi козаки, добре вмiв битися з ворогами, але не мав хисту до полiтики. Слова згоди, мовленi лукавим польським паном, одразу вгамували серце козацького гетьмана й запорожцiв, i вони змирилися з тим, що "все має забутися, реєстр же козакiв збiльшується до 8000"; до того ж, Конецпольський пообiцяв, що насправдi ж реєстр зовсiм не буде складатись, i це дуже втiшало козакiв, бо кожен, хто взяв зброю до рук, мiг би називати себе реєстровим козаком i вимагати собi вiдповiдних прав.



Кащенко Адріан