Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

БОРОТЬБА ЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ З-ПIД ПОЛЬЩI (1590-1649 роки)

ГЕТЬМАН ЖМАЙЛО

Того ж 1624 року, саме на Святвечiр, вiд кримського хана Махмут-Гiрея прибули на Сiч посланцi й склали з гетьманом Жмайлом умову про те, щоб повсякчас, як трапиться татарам пригода, запорожцi негайно давали б їм помiч, а як будуть непереливки в козакiв, то їх виручатимуть татари.

Хоч, складаючи таку умову, гетьман Жмайло й мав на думцi за можливого ворога запорожцiв Польщу, а проте нi вiн, нi ще менше Запорозьке Вiйсько не сподiвалися, що татарська допомога буде їм так швидко потрiбна. Як i ведеться, козаки напровеснi року 1625-го всiм кошем, кiлькiстю в 10 000 душ, вийшли в море. Вони вдало пiдпливли до Сiнопа i зруйнували його, те ж саме вчинили i з Трапезундом i, обтяженi здобиччю, повернули, було, вже свої чайки додому, аж тут їх перестрiв турецький паша Решiд iз 43 великими кораблями й галерами, на яких було бiльше як 400 гармат.

Запорожцi пiд проводом, мабуть, Бурляя смiливо атакували турецький флот, а найдужче ту галеру, на якiй перебував Решiд i яка називалася Баштардою (тобто мала башти), та тiльки турки, вiдчуваючи свою силу, рiшуче оборонялися, рубаючи руки тим козакам, якi видиралися на галери. Проте, незважаючи на перевагу яничарiв i гарматну пальбу, запорожцi, доки було тихо на морi, стали брати гору над турками. Гребцi-невольники, зачувши вигуки своїх братiв-козакiв, поривалися на помiч, але залiзнi ланцюги мiцно тримали їх бiля весел, а турецькi наглядачi за непослух забивали гребцiв на смерть. I все-таки невольники допомагали козакам тим, що вiдмовлялися гребти або спрямовували галеру в iнший бiк, так що турки не мали змоги битися разом.

До пiвдня у кривавому герцi запорожцi потопили десять галер, i на Баштарду заскочило бiльше сотнi козакiв, якi завалили чердаки, та, на лихо запорожцям, пiсля пiвдня на морi повiяв вiтер - галери стали плавати пiд вiтрилами й допомагати одна однiй, а козацькi чайки хвилi почали перекидати й, б'ючи їх об борти, не давали держатися гаками за галери. Товариство не мало змоги пiдтримати тих козакiв, якi вже вступили в бiй, i турки, подужавши запорожцiв на галерах, захопили їх у полон i тут же поприковували до гребок. Тiкаючи до Стамбула пiд вiтром, яничари повезли iз собою i 270 бранцiв. Надвечiр море трохи затихло, й запорожцi кинулися слiдом за турецькими галерами, щоб визволити своїх товаришiв, та вже їх не наздогнали й мусили без них вертатися до Днiпра.

Тим часом ще року 1623-го король Жигмонт, побачивши, що козаки не згоднi коритися його волi, вирiшив змусити їх до того силою. Коронний гетьман Конецпольський цiлу зиму лагодився до походу на Україну й тiльки й очiкував часу, коли козаки вийдуть у море, щоб напасти на Запорожжя. По веснi року 1624-го, дiставши звiстку, що Вiйсько Запорозьке вже попливло iз Сiчi, вiн зараз же вступив в Україну, маючи пiд рукою 30 000 жовнiрiв. До Канева вiн нiде не здибав козакiв, а в мiстi хоча їх було 3000, то вони не наважилися без наказу гетьмана чинити збройний опiр полякам i стали вiдходити на Черкаси.

Гетьман Жмайло, довiдавшись, що Конецпольський iз вiйськом перебуває на Українi, розiслав по всiх запорозьких вольностях скликати те товариство, що там полювало й рибалило, а сам кинувся до кримського хана за пiдмогою. Тiльки йому не вдалися тi заходи: Конецпольський устиг пiдкупити хана золотом, i той, не дотримавши умови iз запорожцями, нiчим не допомiг Жмайловi.

Лише наприкiнцi лiта повернулися козаки з моря на Сiч, та й то ще не всi, бо половина, не задоволена походом на Сiноп та Трапезунд i, не вiдаючи, яке лихо насунулося на Україну, попливла ще грабувати турецькi мiста на Дунаї. Тiльки восени, коли Конецпольський опанував уже всiєю Україною, прибрав до своїх рук городових козакiв i, зрештою, придушив усю неспокiйну люднiсть, Жмайло спромiгся згуртувати навколо себе 20 000 козакiв i вирушив iз Сiчi з артилерiєю назустрiч полякам.

Конецпольський та Жмайло зiйшлися бiля рiчки Цибульника, що нижче Крилева, i коронний гетьман, знаючи про вiдсутнiсть багатьох запорожцiв, смiливо пiдступив до козацького табору й через посланцiв передав запорозькому гетьмановi тi ж вимоги, що їх ставили перед Сагайдачним рокiв 1619-го й 1622-го, а саме: козацьке вiйсько мало нараховувати 3000, решта ж повинна пiдлягати панам; сiчовикам належало видати призвiдцiв морських походiв i в присутностi комiсарiв попалити всi вiйськовi чайки.

Пiсля бурхливої ради запорожцi вiдповiли, що не згоднi з такими умовами, й тодi Конецпольський одразу звелiв взяти приступом козацький табiр. Як тiльки почалися першi сутички з ворогом, Жмайло зрозумiв, що мiсце, де вiн випадково розташувався, зовсiм не пiдходить для оборони, i, щоб урятувати своє вiйсько, залишив на Цибульнику тiльки залогу, а сам з артилерiєю серед ночi пiшов назад до Курукового озера (де нинi Крюкiв на Днiпрi), щоб там зупинитися в давньому городищi "Ведмежi лози".

Запорозька залога, не шкодуючи життя, стримувала полякiв, щоб дати товариству час упорядкувати новий табiр, але їй важко було змагатися з великим вiйськом, i вона крок за кроком мусила вiдступати назад. 31 жовтня року 1625-го Конецпольський наблизився до козацького табору й одразу ж заатакував його. Той штурм дорого коштував полякам, бо запорожцi зустрiли їх влучним вогнем, а далi вдарили iз засiдок i так побили переднi полки, що тi кинулися тiкати. Зрозумiвши, що поляки потрапили в скрутне становище, Конецпольський сам прийшов iз новими силами на пiдмогу, дав лад переднiм вiйськам, порозставляв навколо козацького табору гармати й почав його обстрiлювати, а вже пiсля того кинувся на штурм. Але козаки вiдбили й цю атаку.

Ця невдача переконала Конецпольського, що йому доведеться брати запорожцiв затяжною облогою, а тим часом од короля надiйшов наказ - хутчiй кiнчати з козаками, бо мала бути вiйна зi шведами. Тому коронний гетьман сам послав гiнцiв до запорожцiв iз тим, щоб там готували умови про примирення. I пiсля тривалих нарад, суперечок та докорiв з обох бокiв мiж козаками й поляками була складена угода про те, щоб козаки зовсiм не ходили на море, жили тiльки на королiвських, а не на панських землях i мали б реєстр, куди б записалося лише 6000 козакiв.



Кащенко Адріан