БОРОТЬБА ЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ З-ПIД ПОЛЬЩI (1590-1649 роки)

САМIЙЛО КIШКА (ДРУГЕ ГЕТЬМАНУВАННЯ)

О цiй тяжкiй годинi мов сонце освiтило козацтво - повернувся з турецької неволi гетьман Самiйло Кiшка, органiзатор перших запорозьких походiв на море. Доки на Українi минали славнi часи Богданка й Пiдкови й лиховiснi роки Наливайка й Лободи, Самiйло Кiшка, захоплений у полон, плавав на турецькiй галерi, прикутий ланцюгами до гребки, й не бачив нiчого, окрiм води та неба. Коли-не-коли, може, галера приставала до Очакова або проїздила повз острiв Тендра, тiльки тодi Кiшка знав, що тут близько рiдний Днiпро й Сiч-мати, але важкi ланцюги нагадували йому, що вiн для України вже вмер.

Проте хоч яка нестерпна була турецька неволя i хоч як вона довго тривала, але не вбила вона в серцi Самiйла Кiшки нi любовi до рiдного краю, нi козацького завзяття й хисту, i вiн врятувався з каторги сам, та ще й своїх товаришiв визволив i привiв на Україну. Як думав народ про життя Самiйла пiд турком i про те, як вiн звiдти вряту-нався, нехай розкаже читачевi народна дума:

Ой, iз города, iз Трапезунта, виступала галера,

Трьома цвiтами процвiтала, мальована.

Ой, первим цвiтом процвiтана -

Златосинiми киндяками побивана;

А другим цвiтом процвiтана -

Гарматами риштована;

Третiм цвiтом процвiтана -

Турецькою бiлою габою покровена.

То в тiй галерi Алкан-баша,

Трапезонтськеє княжа, гуляє,

Iзбраного люду собi має:

Сiмсот туркiв, яничар чотириста

Та бiдного невольника пiвчвартаста

Без старшини вiйськової.

Перший старший мiж ними пробуває

Кiшка Самiйло, гетьман запорозький;

Другий - Марко Рудий, суддя вiйськовий;

Третiй - Мусiй Грач, вiйськовий трубач;

Четвертий - лях-потурнак,

Клюшник галерський, сотник переяславський,

Недовiрок християнський,

Що був тридцять лiт у неволi,

Двадцять чотири, як став на волi,

Потурчився, побусурманився

Для панства великого,

Для лакомства нещасного.

В тiй галерi од пристанi далеко вiдпускали,

Чорним морем далеко гуляли,

Проти Кафи-города приставали,

Там собi великий та довгий опочинок мали

То представиться Алкану-башатi,

Трапезунському княжатi, молодому панятi.

Сон дивен, барзо дивен напрочудо.

То Алкан-баша, трапезунтськеє княжа,

На туркiв-яничар, на бiдних невольникiв покликав:

"Турки, - каже, - турки-яничари,

I ви, бiднiї невольники!

Котрий би мiг турчин-яничар сей сон одгадати,

Мiг би йому три гради турецькi дарувати,

А котрий би мiг бiдний невольник одгадати,

Мiг би йому листи визволенi писати,

Щоб не мiг нiхто нiде зачiпати.

Сеє турки зачували, нiчого не сказали,

Бiднi невольники, хоч добре зii.iли,

Собi промовчали.

Тiльки обiзветься мiж туркiв лях-потурнак,

Клюшник галерський, сотник переяславський,

Недовiрок християнський.

"Як же, - каже, - Алкане-башо, твiй сон одгадати,

Що ти хочеш нам повiдати?"

- "Такий менi, небожа, сон приснився,

Бодай нiколи не явився!

Видиться: моя галера, цвiткована, мальована,

Стала вся обiдрана, на пожар iспускана;

Видиться: мої турки-яничари

Стали всi в пень порубанi;

А видиться: мої бiднi невольники,

Которiї були у неволi, то всi стали по волi;

Видиться: мене гетьман Кiшка

На три частi розтяв,

У Чорнеє море пометав..."

Та скоро теє лях-потурнак зачував,

К йому словами промовляв:

"Алкане-башо, трапезунтський княжате,

молодий паняте!

Сей тебе сон не буде нiтрохи зачiпати,

Скажи менi получче бiдного невольника доглядати,

З ряду до ряду саджати,

По два, по три старiї кайдани i новiї справляти,

На руки, на ноги надiвати,

Червоної таволги по два зубцi брати,

По шиях затинати,

Кров християнську на землю проливати!"

Скоро-то теє зачували,

Од пристанi галеру далеко вiдпускали,

До города до Козлова,

До дiвки-санджакiвки на зальоти поспiшали.

То до города Козлова прибували, -

Дiвка-санджакiвка навстрiчу виходжає,

Алкана-башу в город Козлов зо всiм вiйськом затягає.

Алкана-башу за бiлу руку брала,

У свiтлицi-кам'яницi зазивала,

За бiлу скамню саджала,

Дорогими напитками напувала,

А вiйсько серед ринку саджала.

То Алкан-баша,

Трапезунтське княжа,

Не барзо дорогiї напитки уживає,

Як до галери двох турчинiв на пiдслухи посилає:

Щоб не мiг лях-потурнак Кiшки Самiйла одмикати,

Упоруч себе саджати.

То скоро ся тiї два турчини до галери прибували,

То Кiшка Самiйло, гетьман запорозький,

Словами промовляє:

"Ой ляше-потурначе, брате старесенький!

Коли i ти був у неволi, як ми тепера:

Добро нам учини,

Хоч нас, старшину, вiдомкни,

Хай би i ми у городi побували,

Панське весiлля добре знали".

Каже лях-потурнак:

"Ой Кiшко Самiйле, гетьмане запорозький,

Батьку козацький!

Добро ти вчини:

Вiру християнську пiд нозi пiдтопчи,

Хрест на собi поламни.

Аще будеш вiру християнську пiд нозi топтати,

Будеш у нашого пана молодого за рiдного брата пробувати.

То скоро Кiшка Самiйло теє зачував,

Словами промовляв:

"Ой ляше-потурначе, сотнику переяславський,

Недовiрку християнський!

Бодай же ти того дiла не дiждав,

Щоб я вiру християнську пiд нозi топтав!

Хоч буду до смертi бiду та неволю приймати,

А буду в землi козацькiй голову християнську покладати.

Ваша вiра погана,

Земля проклята".

Скоро лях-потурнак теє зачуває,

Кiшку Самiйла у щоку затинає.

"Ой, - каже, - Кiшко Самiйле, гетьмане запорозький!

Будеш ти мене в вiрi християнськiй укоряти,

Буду тебе наче всiх невольникiв доглядати,

Старiї й новi кайдани направляти,

Ланцюгами за поперек утроє буду тебе брати".

То тiї два турчини теє зачували,

До Алкана-башi прибували:

"Алкане-башо, Трапезунтське княжа,

Безпечно гуляй!

Доброго i вiрного клюшника маєш:

Кiшку Самiйла в щоку затинає,

В турецьку вiру ввертає".

То Алкан-баша,

Трапезунське княжа,

Великую радiсть мало,

Пополам дорогiї напитки роздiляло:

Половину на галеру одсилало,

Половину з дiвкою-санджакiвкою уживало.

Став лях-потурнак дорогiї напитки пiдпивати,

Стали умисли козацькi голову клюшника розбивати:

"Господи! Єсть у мене що iспити i сходити.

Тiльки нi з ким об вiрi християнськiй поговорити..."

До Кiшки Самiйла прибуває,

Поруч себе саджає,

Дорогого напитка метає,

По два, по три кубки в руки наливає.

То Кiшка Самiйло по два, по три кубки в руки брав,

То в рукава, то в пазуху, крiзь хустку третю, додолу пускав.

Лях-потурнак по єдиному випивав,

То так напився, що з нiг звалився.

То Кiшка Самiйло та й угадав:

Ляха-потурнака до лiжка вмiсто дитини спати клав;

Сам вiсiмдесят чотири ключi з-пiд голiв виймав,

На п'яти чоловiк по ключу давав:

"Козаки-панове! Добре дбайте:

Один другого одмикайте,

Кайдани iз рук, iз нiг не скидайте,

Полуночної години дожидайте".

Тодi козаки один одного одмикали,

Кайдани iз рук, iз нiг не скидали,

Полуночної години дожидали.

А Самiйло Кiшка чогось догадав,

За бiдного невольника ланцюгами втроє себе прийняв,

Полуночної години дожидав.

Стала полуночная година наступати,

Став Алкан-баша з вiйськом до галери прибувати,

То до галери прибував, словами промовляв:

"Ви, турки-яничари, помаленьку ячiте,

Мойого вiрного клюшника не збудiте;

Самi ж добре помiж рядами проходжайте,

Всякого чоловiка осмотряйте,

Бо тепера вiн пiдгуляв,

Щоб кому пiльги не дав".

То турки-яничари свiчi у руки брали,

Помiж рядiв походжали,

Всякого чоловiка осмотряли...

Бог помiч: за замок руками не торкали!

"Алкане-башо, безпечно почивай;

Доброго i вiрного клюшника маєш:

Вiн бiдного невольника з ряду до ряду посаджав,

По три, по два старiї кайдани посправляв.

А Кiшку Самiйла ланцюгами утроє прийняв".

Тодi турки-яничари у галеру входжали,

Безпечно спати лягали,

А котрiї хмiльнi бували, на сон знемагали,

Коло пристанi Козловської спати полягали.

Тодi Кiшка Самiйло полуночної години дождав,

Сам мiж козакiв устав,

Кайдани iз рук, iз нiг у Чорне море пороняв;

У галеру входжає, козакiв пробуджає,

Шаблi булатнi на вибiр вибирає,

До козакiв промовляє:

"Ви, панове-молодцi, кайданами не стучiте,

Ясини не вчинiте;

Нi которого турчина в галерi не збудiте!.."

То козаки добре зачували:

Самi з себе кайдани скидали,

У Чорнеє море метали,

Ясини не вчинили,

Нi одного турчина в галерi не збудили.

Тодi Кiшка Самiйло до козакiв промовляє:

"Ви, козаки-молодцi, добре, браття, дбайте:

Од города Козлова забiгайте,

Туркiв-яничарiв у пень рубайте,

Которих живцем у Чорнеє море метайте!"

Тодi козаки од города Козлова забiгали,

Туркiв-яничарiв у пень рубали,

Которих живцем у Чорне море метали.

А Кiшка Самiйло Алкана-башу iз лiжка взяв,

На три частi розтяв,

У Чорнеє море пометав,

До козакiв промовляв:

"Панове-молодцi! Добре дбайте:

Всiх у Чорнеє море метайте,

Тiльки ляха-потурнака не рубайте, -

Мiждо вiйськом для порядку за яризу

вiйськового зоставляйте".

Тодi козаки добре дбали:

Всiх туркiв у Чорнеє море пометали.

Тiльки ляха-потурнака не зрубали, -

Мiждо вiйськом для порядку за яризу

вiйськового зоставляли.

Тодi галеру од пристанi одпускали,

Самi Чорним морем далеко гуляли.

Та ще у недiлю, барзо рано-пораненьку,

Не сива зозуля закувала,

Як дiвка-санджакiвка коло пристанi походжала

Та бiлi руки ламала, словами промовляла.

"Алкане-башо, трапезунське княжате!

Нащо ти на мене такеє великеє пересердiв маєш,

Що од мене сьогоднi барзо рано виїжджаєш?

Коли б була од матерi

Сорому i наруги прийняла,

З тобою хоч єдину нiч перебувала!"

Скоро ся тоє промовляли,

Галеру од пристанi одпускали,

Самi Чорним морем далеко гуляли.

А ще у недiленьку

У полуденну годиноньку,

Лях-потурнак од сна пробуждав,

По галерi поглядає, що нi єдиного турчина

в галерi немає.

Тодi лях-потурнак iз лiжка вставав,

До Кiшки Самiйла прибуває, у ноги впадає.

"Ой Кiшко Самiйле, гетьмане запорозький,

Батьку козацький! Не будь же ти на мене,

Як я був наостанцi мого вiку до тебе!

Бог тобi допомiг неприятеля побiдити,

Та не вмiтимеш у землю християнську входити!

Добре вчини:

Половину козакiв у окови до опачин посади,

А половину у турецькеє дорогеє плаття наряди:

Бо ще будемо од города Козлова до города Цареграда гуляти,

Будуть iз города Цареграда дванадцять галер вибiгати,

Будуть Алкана-башу з дiвкою-санджакiвкою

По зальотах поздоровляти;

То як будеш одвiт давати?.."

Як лях-потурнак научав,

Так Кiшка Самiйло, гетьман запорозький, учинив:

Половину козакiв до опанчин у окови посадив,

А половину у турецькеє дорогеє плаття нарядив.

Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,

Стали iз Цареграда дванадцять галер вибiгати

I галеру iз гармати торкати,

Стали Алкана-башу з дiвкою-санджакiвкою

По зальотах поздоровляти.

То лях-потурнак чогось догадав:

Сам на чердак виступав.

Турецьким бiленьким завивалом махав;

Раз то мовить по-грецьки,

Удруге - по-турецьки,

Каже: "Ви, турки-яничари, помаленьку, браття, ячiте,

Од галери одвернiте:

Бо тепера вiн пiдгуляв, на упокої почиває,

На похмiлля знемагає,

До вас не встане, голови не зведе.

Казав: як буду назад гуляти,

То не буду вашої милостi й повiк забувати".

Тодi турки-яничари од галери одвертали,

До города Цареграда убiгали,

Iз дванадцяти штук гармат гримали,

Ясу воздавали.

Тодi козаки собi добре дбали:

Сiм штук гармат собi риштували,

Ясу воздавали, На Лиман-рiку iспадали,

К Днiпру-Славутi низенько уклоняли:

"Хвалим тя, господи, i благодарим!

Були п'ятдесят чотири роки у неволi,

А тепер чи не дасть нам бог хоть час по волi!"

А у Тендровi-островi Семен Скалозуб

З вiйськом на заставi стояв

Та на тую галеру поглядав,

До козакiв словами промовляв:

"Козаки, панове-молодцi!

Що сяя галера: чи блудить,

Чи свiтом нудить!

Чи много люду козацького має,

Чи за великою здобиччю ганяє?

То ви добре дбайте:

По двi штук гармат набивайте,

Тую галеру з грiзної гармати привiтайте,

Гостинця їй дайте".

Тодi козаки теє зачували,

До його промовляли:

"Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,

Батьку козацький!

Десь ти сам боїшся

I нас, козакiв, страмишся:

Єсть сяя галера не блудить,

Нi свiтом нудить,

Нi много козацького люду має,

Нi за великою здобиччю ганяє;

Се, може, є давнiй, бiдний невольник iз неволi утiкає..."

То Семен Скалозуб теє зачуває,

До козакiв промовляє:

"А ви таки вiри не доймайте,

Хоч по двi .гармати набивайте,

Тую галеру iз грiзної гармати привiтайте,

Гостинця їй дайте.

Як турки-яничари, то у пень рубайте,

А як бiдний невольник, то помочi дайте!"

Тодi козаки, як дiти, негаразд починали:

По двi штуки гармат набивали,

Тую галеру iз грiзної гармати привiтали,

Три дошки у суднi вибивали,

Води Днiпрової пускали...

Тодi Кiшка Самiйло, гетьман запорозький,

Чогось догадав,

Сам на чердак виступав,

Червонiї, хрещатiї, давнiї корогви iз кишенi виймав;

Розпустив, до води похилив,

Сам низенько уклонив:

"Козаки, панове-молодцi!

Ця галера не блудить,

Нi свiтом нудить,

НI много люду козацького має,

Нi за великою здобиччю ганяє:

Се єсть давнiй бiдний невольник,

Кiшка Самiйло iз неволi утiкає.

Були п'ятдесят чотири годи у неволi,

Тепер чи не дасть нам бог хоч час по волi!"

Тодi козаки у каюки скакали,

Тую галеру за мальованi облавки брали.

Та на пристань стягали,

Од дуба до дуба

На Семена Скалозуба

Паювали,

Тую галеру та на пристань стягали.

Тодi златосинiї киндяки - на козаки,

Златоглавi - на отамани,

Турецькую бiлу габу - на козаки на бiляки;

А галеру на пожар спускали.

А срiбло-злото на три частi пайовали:

Першу часть брали, на церкви накладали

На святого Межигiрського Спаса,

На Трахтемирiвський монастир,

На святую Сiчовую Покрову давали,

Которi давнiм козацьким скарбом будували,

Щоб за їх, встаючи й лягаючи,

Милосердного бога благали;

А другую часть помiж собою пайовали;

А третю часть брали,

Очертами сiдали,

Пили та гуляли,

Iз семип'ядних пищалей гримали,

Кiшку Самiйла поздоровляли:

"Здоров, - кажуть, - здоров, Кiшко Самiйле,

Гетьмане запорозький!

Не загинув єси у неволi,

Не загинеш iз нами, козаками, по волi!"

Як свiдчить дума, зустрiч Самiйла Кiшки з Скалозубом сталася бiля острова Тендра. Справдi року 1599-го гетьман Вiйська Запорозького Семен Скалозуб вийшов iз Сiчi морським походом на далеке турецьке мiсто Азов; що стояв на гирлах рiчки Дону. Можливо, якраз тодi, коли Самiйло Кiшка плив турецькою галерею до Днiпровського лиману, запорозькi козаки з чайками перестоювали бiля Тендри, очiкуючи, мабуть, доброго вiтру.

Простоявши там небагато, старий та молодий гетьмани розлучилися: Скалозуб пiшов iз запорожцями в море; Кiшка зi своїми сивими товаришами щасливо повернувся на Сiч i, пробувши там деякий час, поїхав до свого рiдного мiста Канева. На Українi старий гетьман, знеможений у неволi, був дуже вражений змiнами у стосунках полякiв з українцями й навпаки, а ще дужче його приголомшив розбрат мiж самими козаками.

Не встиг Самiйло Кiшка розпитатися, що сталося за 26 рокiв без нього, як на Сiч надiйшла лиха звiстка, що Скалозуб майже з усiм товариством загинув у Керченськiй протоцi. Запорожцi за такої тяжкої години покликали з Канева свого старого ватажка та обрали його на гетьмана.

Невважаючи на складне становище України, Самiйло Кiшка надзвичайно швидко й розумно розiбрався в усiх складнощах i повернув усi справи на користь козацтву. Розумiючи, що тiльки в єднаннi сила, новообраний гетьман першим дiлом узявся за налагодження добрих стосункiв мiж запорожцями й реєстровими козаками. Сiчовики намагалися вийти на море рятувати Семена Скалозуба з вiйськом, бо мали вiстi, що турки, заставши зненацька козацькi чайки в Керченськiй протоцi, загнали їх у затоку й, порозбивавши з гармат, захопили бiльшiсть козакiв у бранцi й повезли до пiвденних берегiв Чорного моря. Кiшка зразу ж заходився лагодити новi човни й послав на Україну кликати до походу реєстрових козакiв.

Давня слава Самiйла Кiшки ще жила в народi й негайно пiдняла козацтво на ноги. З України на Сiч прибуло кiлька тисяч козакiв, i похiд на море був щасливий. Кiшка, хоч i не знайшов Скалозуба, та зате наробив туркам багато шкоди й повернувся назад iз великою здобиччю, притягши iз собою на Днiпро навiть кiлька турецьких галер iз визволеними невольниками.

Цей вдалий похiд об'єднав усе козацтво, й погасла ворожнеча мiж запорожцями й городовиками, так що наприкiнцi того ж 1599 року Самiйло Кiшка повiв спiльне вiйсько у Молдову допомагати волоському воєводi Михайловi, що повстав проти туркiв. Той похiд змiцнив славу старого козацького гетьмана. Повертаючись на Сiч iз Молдови, Кiшка заїхав до Києва на прощу й заклав там церкву Миколи Доброго на згадку про своє визволення з турецької неволi.

По веснi року 1600-го господар волохiв Михайло напав на польського ставленика - молдавського господаря Могилу. Польщi довелося допомагати йому, бо Молдова тодi не мала свого вiйська. З тiєї нагоди польський коронний гетьман Замойський звернувся до Вiйська Запорозького взяти участь у цьому походi, обiцяючи за те ласку короля та грошову плату. Кiшка скористався цим випадком, щоб повернути козакам права, наданi Стефаном Баторiєм, i став умовляти товариство не йти служити тому королевi, який проголосив запорожцiв своїми ворогами. Козаки послухали старого гетьмана й не рушили iз Сiчi, а тим часом потреба в Польщi на козакiв дуже зростала i, зрештою, Кiшка дочекався, що королевi довелося самому власноручно писати листа з проханням до тих, кого вiн засудив на знищення.

Дiставши це послання, гетьман одповiв, що козаки радi б служити королевi, але тiльки з умовою: щоб з них було знято присуд, накладений на них безневинно, щоб їм повернули давнi права i щоб захистили вiд усiх кривд, якi над ними чинять польськi старости й урядовцi. Тiльки отримавши од Жигмонта повiдомлення про те, що вiн зараз же надсилає старостам на Україну наказ не утискувати козакiв i запевнення подбати на сеймi про повернення запорожцям усiх прав, гетьман Кiшка виступив iз Сiчi Днiпром на човнах угору, а, прибувши до Канева та приєднавши до себе городових козакiв, повiв звiдтiля вiйсько, кiлькiстю понад 4000 душ, суходолом до Днiстра.

Пiд Буковим, бiля Плоєштi, стався бiй козакiв i полякiв iз молдаванами, i, як писав королю гетьман Замойський, "козаки пiд ворожою пальбою iз гармат i рушниць брели болотом та водою вище пояса i, вдаривши спiльно з польською пiхотою на ворожi окопи, вибили звiдтiля молдаван".

Не встигла завершитися ця вiйна, як настала нова - Польщi зi шведами, якi вийшли на Лiвонiю та брали мiсто за мiстом. Польському урядовi знову довелося просити козакiв узяти участь у боях, але Самiйло Кiшка вiдповiв Замойському, що не пiде, бо ще не всi жадання козакiв задоволене.

За вимогою Кiшки польський сейм на початку 1601 року мусив видати закон, за яким присуд 1597 року був скасований: саму ту постанову розiрвали, й козакам повернули їхнi давнi права.

Поставивши козацтво на мiцний грунт, гетьман Кiшка подбав про те, щоб запорожцi i зi свого боку дотримувалися угод. Але Лiвонська вiйна була затяжна й тяжка; людям, як i коням, не вистачало припасу. А зима 1602 року ще бiльше погiршила становище козацького вiйська. Старий гетьман намагався втримати козакiв на вiйнi i, щоб надати їм бадьоростi i завзяття, сам водив загони в бої. В однiй iз таких бойових сутичок пiд мiстом Фелиним року 1602-го Самiйло Кiшка загинув козацькою смертю - його знайшла куля. Тiло гетьмана козаки з великою шанобою перевезли до його рiдного мiста Канева й поховали там, за козацьким звичаєм, - з урочистою пальбою.

По закiнченнi Лiвонської вiйни Вiйсько Запорозьке, заспокоєне на деякий час iз боку полякiв, знову розпочало боротьбу з бусурманами. Вони нападали на Крим i виходили, хоч i з невеликими силами, в лиман та Чорне море, наскакуючи на дунайськi турецькi мiста й на Бiлгород. Року 1604-го польський уряд став турбувати Москву з тим, щоб посадити на царство царя Лжедмитрiя i закликав узяти участь у цих походах i козакiв. Чимало реєстровцiв i "випищикiв" справдi ходили разом iз поляками в московськi землi, а через те кiлькiсть козакiв зменшилась. I з цього скористалися татари й великою ордою року 1606-го напали на Україну. Пiд час того наскоку вони поруйнували всю пiвденну Київщину з Корсунем та Богуславом, i тiльки за цим мiстом запорожцi наздогнали орду, вiдбили частину бранцiв та змусили ногайцiв повернутися назад.



Кащенко Адріан