Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ЗАПОРОЗЬКI ВОЛЬНОСТI Й УКЛАД ВIЙСЬКОВОГО Й ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ НА ЗАПОРОЖЖI

СIЧ ЗАПОРОЗЬКА

Для Сiчi запорожцi завжди вибирали сухе й високе мiсце на березi Днiпра або якоїсь його протоки й, лишивши посерединi тiєї площi майдiн, ставили навколо нього 38 довгих хат (куренiв), де б товариство мало притулок пiд час негоди.

Окрiм куренiв, у Сiчi зводши ще такi будiвлi: церква на честь святої Покрови; паланка-будинок, де зберiгалися вiйськовi клейноди, мiстилася канцелярiя й чинився суд i розправа; пушкарня - неглибокий, але просторий льох, у якому тримали гармати, ручiу зброю, кiнську упряж, зiлля (порох), кулi, сiрку, селiтру та iнше вiйськове майно; скарбниця - такий же льох для зберiгання борошна, пшона, сала, риби й iншого харчового припасу. Там же в невеликих барильцях переховували й вiйськовi грошi.

За народними переказами, як i стверджують iсторики, перша церква з'явилася на Сiчi тодi, коли вона мiстилася на майже змитому островi Городищi, напроти теперiшньої слободи Капулiвки Катерiнославського повiту, нижче устя Чортомлика. Ту Сiч було збудовано десь року 1575-го за часiв гетьмана Богданка та короля польського Стефана Баторiя. Прозвали її Базавлуцькою через те, певно, що острiв, на якому вона розташувалася, належав до Лугу Базавлугу. Безумовно, церкви мали й усi пiзнiшi Сiчi: Хортицька, Томакiвська, Микитинська, Олешкiвська та Покровська, хоча iнодi й мiстилися в дуже легкiй спорудi, вiд якої до наших днiв не лишилося жодних ознак, як, скажiмо, в Олешках, де церква мала стiни та стрiху з очерету. Запорожцi завжди були дуже набожнi люди й нiколи не шкодували грошей на храм, як вiйськових, так i своїх, власних, i в пiзнiших Сiчах - Чортомлицькiй, яка мiстилася на березi напроти Базавлуцької, та в Новiй Сiчi над рiчкою Пiдпiльною церкви були навiть багатi.

Вiйськовi клейноди запорожцiв складалися з булави, пернача, бунчука, корогви, печатi й котлiв, або литаврiв.

Вiдкiля взялися у Вiйська Запорозького клейноди - невiдомо, а тiльки за часiв Байди-Вишневецького козаки вже мали клейноди од польського короля та царя Iвана Грозного; згодом же Вiйську Запорозькому дарували клейноди ще й нiмецький цiсар, кримський хан i турецький султан.

Беручи клейноди вiд сусiднiх державцiв, запорожцi нiколи не вбачали в тому ознаки пiдданства; навпаки, це вважалося визнанням незалежностi Вiйська Запорозького, i не раз бувало так, що, воюючи з поляками, козаки йшли в бiй iз клейнодами, що їх подарував польський король.

З певнiстю невiдомо, з яких саме часiв у запорожцiв iснувала канцелярiя, а тiльки знати, що пiд час перебування у Базавлуцькiй Сiчi посланця нiмецького цiсаря Рудольфа II Ерiха Лясоти, року 1594-го на Кошi вже мали писаря й канцелярiю.

Навколо сiчових будiвель копали окопи, а поверх земляних валiв робили ще засiки з дубiв; у пiзнiшi ж часи - стiни, виплетенi з лози й набитi глиною або викладенi з лозяних кошелiв, наповнених глиною.

В окопах лишали двоє ворiт: головнi - з боку степу та боковi - з базару. Бiля ворiт робили здебiльшого плетенi з лози та закиданi глиною башти, на яких ставили гармати. Базар завжди мiстився за сiчовими окопами, там на майданi (запорожцi називали базар - "Гасан Баша", або скорочено Шамбаш) стояли крамницi й шинки, i в мирнi часи там торгували не тiльки люди з України, а й татари, росiяни, греки, турки, вiрмени й жиди.

Униз од базару на рiчцi Пiдпiльнiй був сiчовий Кiвш (глибока затока), де приставали до берега пiд час миру грецькi, турецькi й iталiйськi кораблi з усяким крамом. З того краму певна частка лишалася в крамницях Гасан Башi; бiльшiсть же розкуповували прямо з кораблiв польськi та московськi торговi люди, що часто приїздили на Сiч по рибу, шкури, мед i вощину.

Вiйсько Запорозьке не подiлялось, як тепер, на пiхоту, кiнноту та флот. Всякий запорожець, коли мав коня, був вершником, а, позбувшись його, ставав пiшим; коли ж iз Сiчi викликали охочих козакiв iти на Чорне море, то й тi, що з кiньми, й тi, що без коней, ставали матросами й сiдали на чайки. Так само ж кожен сiчовик мiг поратися й бiля гармат, а вже в пiзнiшi часи їх обслуговували окремi козаки, що вмiли влучно вцiляти, i їх звали гармашами.

Зброю запорожцi мали дуже розмаїту: в XV та XVI столiттi перевагу надавали сагайдакам зi стрiлами, списам, келепам i гакiвницям; пiзнiше в запорожцiв були рушницi або мушкети, шаблi, списи й пiстолi. Окрiм того, доброю зброєю були чингали, здобутi у туркiв ятагани й ножi.

Мушкети й рушницi не вiдзначалися однаковiстю: хто що дiставав. У одного пострiли сягали крокiв на сто, а в iншого навiть на триста. Шаблi також були найрiзноманiтнiшi. Хто не ходив у походи - мав просту, в дерев'яних пiхвах; а хто воював та вiдбив собi в татарського мурзи чи в польського пана, то носив шаблю iз срiбним держалом у срiбних пiхвах або в шкуратяних, оздоблених самоцвiтами; кому ж пощастило захопити зброю в турецького пашi, той таки мав коштовну шаблю.

Зброя мала свої додатки - ладунки й кисети для куль, порохiвницi, сiдла, стремена, вуздечки тощо. Кожен носив ту зброю, яку спромiгся купити або здобути в бою.

Гармат запорожцi самi не виробляли, а воювали тими, якi вiдбивали у ворога. Траплялося, що пiсля морського походу запорожцi привозили на Сiч кiлька десяткiв гармат, захоплених на турецьких галерах; а бувало, що за лихої години вони позбувалися i своїх.

Вiйськовий флот Вiйська Запорозького складали виключно чайки, що звалися ще байдаками. Правда, були випадки, коли за часiв Самiйла Кiшки та Сагайдачного, запорожцi користувалися в боях i кораблями, та їх вони самi не будували, а вiдбивали в туркiв. Чайки ж виробляли на Сiчi. Днище видовбувалося з липи. До нього примацовували дерев'янi ребра, а на тi ребра набивали боки з товстих дубових дощок. Виготовлена чайка мала сажнiв до десяти в довжину. Пiсля того її конопатили, приробляли на обох кiнцях чердаки, на яких пiд час походiв переховували харчi та зброю. Пiд боками чайок пiдв'язували товстi в'язанки з очерету, щоб вони не тонули, бодай би й зовсiм їх залило водою.

З обох бокiв чайки мали по 15 - 20 весел, посерединi крiпили щоглу з вiтрилом. На одному з чердакiв тримали кухву iз питною водою, а на другому стояло прироблене стерно. В тих випадках, коли чайками пливли Днiпром через пороги, то ставилося ще й друге стерно на передньому чердацi.

Вiйсько Запорозьке не мало сталого флоту. Пiд час занепаду Сiчi або пiсля заборони з боку польських правителiв запорожцi зменшували кiлькiсть чайок до десятка або двох; коли ж виявлялася спромога йти на море й наступати на турецькi мiста, то козаки вмiли за два тижнi змайструвати кiлька десяткiв нових суден. Iнодi Вiйсько тримало до трьох сотень чайок, але в похiд так багато нiколи не вирушало. За часiв Сагайдачного в море випливало десь 150 човнiв, а позаяк кожна чайка мiстила вiд чотирьох до шести десяткiв козакiв, то в походах брало участь майже 7500 запорожцiв.



Кащенко Адріан