Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ШУКАННЯ СТРАЧЕНОЇ ВОЛI (1776-1828 роки)

ЗАКОЛОТ НА КУБАНI

У травнi року 1797-го перська вiйна скiнчилась, i чорноморцi з полковником Чернишовим пiшли на Кубань. Втративши у походi половину товариства i натерпiвшись всякого лиха, чорноморцi повернулись у Катеринодар у кiлькостi всього 504 козакiв, друга ж частина загинула пiд час вiйни. Козаки мали себе покривдженими своєю старшиною й хотiли поскаржитись Котляревському, але той був на Таманi. Тодi козаки пiсля зустрiчi та молебна, коли їм наказано було розходитися по куренях, заявили старшому пiсля Котляревського полковниковi Кордовському, що не пiдуть у куренi, доки не задовольнять їх за кривди, вчиненi їм пiд час походу. Вони стали кошем на майданi й сказали, що дожидатимуть, доки повернеться отаман.

У давнi часи на Запорожжi козаки зараз витягли б довбиша, вдарили б у котли, скликали б раду, поскаржилися б на старшину товариству, погомонiли б - от би й одлягло од серця. Тепер же, хоч цариця Катерина й подарувала Вiйську Чорноморському котли, навiть срiбнi, та старшина далеко заховала їх, щоб козаки вже не почули й дзвону. Та й товариства в Катеринодарi було обмаль - всi сидiли по станицях, або чатували кордони - аж куренi бур'яном поросли.

Думали-гадали покривдженi та й подали у вiйськову канцелярiю скаргу на iм'я "Чорноморського вiйськового общества", себто звернулися до всiєї козацької громади.

Вони скаржились на те, якої шкоди завдавала козакам вiйськова старшина, а саме:

1). Як iшли козаки походом в Астрахань, то Головатий наймав чумакiв, щоб везти козацьке збiжжя, та не заплатив за хури з вiйськової казни, а вивернув iз козацького жалування по 50 копiйок з кожного;

2). В Астраханi ганяли козакiв на роботи, а грошi за працю, як чули козаки, старшина забрала собi.

3). У Баку козакiв примушували складати в бунти лантухи з припасом, дозволяючи вiдпочивати тiльки по двi години в день. За ту роботу виплачували по 5 копiйок за чверть, але козаки не дiстали й шага.

4). Пiд час вiйни ще багато довелося працювати козакам, та за те їм нiчого не дiсталося, а чули вони, що старшина приховала 16 000 карбованцiв, виданих за те вiд казни.

5). У Баку козацька старшина продала 64 чвертi вiйськового борошна за 660 карбованцiв, але грошi приховала.

6). На переселення козакiв iз Днiстра казна видала 30 000 карбованцiв, козаки ж нiчого з того не отримали.

7). Горiлку, яку вiдпускали з казни для хворих козакiв, старшина продавала на свою користь.

Пiзнiше до тих пунктiв обвинувачення козаки додали ще чимало оповiдань про попереднi неправдивi вчинки старшини, скоєнi ще пiд час турецької вiйни та пiсля неї, й кiнчали собi скарги тим, що козацька старшина забрала собi у власнiсть найкращi на Чорномор'ї землi, рибнi лимани та плеса.

Нема чого й казати, що таких злочинiв старшини не могло б бути, коли б у Чорноморському Вiйську, як колись на Запорожжi, щороку збиралися ради, на яких кожен старшина мав би звiтуватися перед товариством.

Дiставши звiстку про незадоволення козакiв, Котляревський, пригадавши, мабуть, що на Сiчi не насмiлився б i очей показати, легкодухо втiк у Усть-Лабу просити росiйського вiйська, щоб вгамувати, як вiн казав, бунт.

Тим часом чутка про те, що чорноморцi почали шукати правди, розiйшлася й по станицях, i незадоволенi козаки почали i звiдтiля сходитися до Катеринодара. Найбiльший вплив мав на присутнiх ще не старий козак завзятої вдачi Дикун. З наказу Котляревського його було заарештовано, але товаришi одбили й визволили Дикуна, й, зiбравшись на раду, вирiшили скинути всю старшину, яка од них ховається, та обрати нову.

Прибулий випадково на Кубань генерал Пузиревський, на прохання Котляревського, вислухав козакiв i, довiдавшись, що вони хочуть обрати старшину, сказав, що цього не можна робити, бо Котляревський призначений вiйськовим отаманом од царя. Тодi козаки: Дикун, Шмалько, Собакар, Половий та iншi вiдповiли, що згоджуються коритися Котляревському, але всю останню старшину зараз же поскидають. I так й учинили - обрали, а мiж усiма Дикуна - вiйськовим осавулом, Шмалька - пушкарем, а Собакаря - полковником на соляний двiр.

Тодi Пузиревський вдався до хитрощiв: порадив козакам написати скаргу царевi й послати її з депутацiєю у столицю, а доки депутацiя повернеться з Петербурга, лишити на урядi стару старшину. Щирi серцем козаки пристали й на це i, не сподiваючись провокацiї, обрали депутатами всiх тих, хто найбiльше обстоював їхнi права: Дикуна, Шмалька, Собакаря, Полового та ще до десяти душ. Усiх їх, як тiльки вони прибули до Петербурга, було заарештовано; в Катеринодарi ж тим часом почали саджати iнших непокiрливих. Позаяк острогiв у той час не було, то арештованих пускали в глибокi ями, з яких неможливо було вилiзти. З одної ями, що була близько од берега Кубанi, козаки пiдкопались до рiчки, i 30 чоловiк втекло на Дунай, передати товаришам звiстку, що загинула вже на Кубанi запорозька воля. З iнших заарештованих, яких налiчувалось бiля двох сотень, 50 душ померло до закiнчення суду через неможливi умови життя в неволi. Багатьох же, кого хотiли посадити, не вдалося розшукати; - треба гадати, що, хоч i далеко був Дунай, а чорноморцi знаходили туди стежку: просто брали човники, й, покладаючись на козацького заступника святого Миколу, перепливали Чорним морем.

Довго мучились у тюрмах Дикун, Шмалько, Собакар та Половий, доки нарештi привезли їх назад, у Катеринодар, де мало вiдбутись катування. Тiльки Дикун та Шмалько не дожили до тортур - Дикун помер по дорозi до Катеринодара, а Шмалько - у в'язницi, як уже його привезли до Катеринодара; Собакаря ж та Полового було покарано батогами перед вiйськом, а далi їх затаврували, обiрвали їм нiздрi й заслали на каторжнi роботи до Сибiру.

Так було поховано на Кубанi запорозьку волю, виборче право й вiйськову раду.



Кащенко Адріан