Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВА СIЧ (1734-1775 роки)

ЗНИЩЕННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СIЧI

Пiд руку Текелiя було надано велике вiйсько, й вiн, зiбравши його до фортецi Єлизавети, подiлив на п'ять вiддiлiв: у першому, що Телекiй мав вести прямо на Сiч, було чотири полки кiнноти, шiсть полкiв пiхоти та п'ять полкiв козакiв донських та iнших, всього бiля 40 000 чоловiк iз пiвсотнею гармат; у другому - пiд проводом генерала Чорби, що мав наступати степами з пiвночi, простягшись лавою вiд самого Днiпра до Бугу, було 26 ескадронiв регулярної кiнноти та полк донцiв, усього 4000 вершникiв, третiй, що пiд проводом генерала Лопухiна мав наступати з пiвдня, вiд Александр-Шанця (Херсона), захоплюючи всi степи вiд устя Iнгульця у Днiпро, до Бугу, складали полк гусарiв, три полки донцiв та три полки пiхоти, всього на 12 000 душ; четвертий пiд проводом генерала Бальмена, рушив понад Днiпром на Новий та Старий Кодаки i мав один полк драгунiв, один - пiхоти та два полки донцiв, усього - бiля 6000 душ; нарештi, п'ятий, пiд проводом полковника Звєрєва, мав захопити запорозький Гард i одiбрати зброю у всiх запорожцiв, що рибалили на Бузi та його притоках, був iз двох полк-iв донцiв, полку драгунiв та 13 ескадронiв но-вослобiдських, всього - на 4000 душ.

Таким чином, Вiйсько Запорозьке, пiсля затяжної турецької вiйни налiчувало ледве 10000 козакiв, а Текелiй виставив проти нього бiля 66 000 вiйська та, крiм того, ще князь Прозоровський послав бiля 20 000 у лiвобережнi запорозькi паланки: Орiльську, Самарську, Протовчанську та Кальмiуську. Таку велику силу державного вiйська було кинуто на Запорiжжя, певно, з тiєю метою, щоб запорожцi вiдмовилися вiд самої думки про змагання.

25 травня року 1775-го всi п'ять вiддiлiв росiйського вiйська несподiвано для запорожцiв рушили на запорозькi землi, а серед ночi на 4 червня генерал Текелiй наблизився до Сiчi, обложив її своїм вiйськом, повиставляв у кiлькох мiсцях гармати i через Шамбаш пiдiйшов мало не до самих сiчових окопiв. У Сiчi тiєї ночi всi спокiйно спали, бо нiхто не чекав нi з якого боку лиха, й тiльки свiтом, побачивши бiлi намети росiйського вiйська та наведенi на Сiч чорнi пащi гармат, запорожцi заметушилися, мов мурашки в мурашнику. Хто був простiший, той думав, що знову починається вiйна з турками, й запорожцi мусять iти разом iз державним вiйськом, але старi сiчовики сумно покивали сивими чубами: "Не на туркiв дивляться московськi гармати", - казали вони.

Пiсля снiданку Текелiй прислав на Сiч одного iз полковникiв, закликаючи вiйськову старшину прибути до його табору. Коли посланець, передавши, що йому було звелено, залишив Сiч, кошовий Калнишевський вийшов iз усiєю старшиною з паланки на майдан, де стояли натовпи козакiв, i, як згадували старi дiди, спитав:

"А що, панове, товариство, будемо тепер робити? От кличе нас москаль у гостi: чи йти, чи не йти? Це так, що як пiдеш, то, може, назад i не вернешся! Чи оддамо Сiч москалевi, чи не оддамо?"

Мiж запорожцями виникло замiшання: бiльшiсть не хотiла коритись, а прагнула зброєю обстоювати свою волю, свою матiр-Сiч; старшина ж запорозька i всi, хто мав зимiвники, хутори та худобу, сiчовi дуки-срiбляники - були за те, щоб скоритись, аби зберегти своє майно. Мiж двома партiями зчинилася колотнеча. Калнишевський умовляв сiчову сiрому не змагатись, кажучи, цю хоч би навiть запорожцi й побили Текелiя, то все одно цариця прислала б ще бiльше вiйська, i все-таки взяла б Сiч. Але промови Калнишевського не мали впливу: запорозьке лицарство вважало скасування Сiчi за нечувану кривду й хотiло битися навiть без надiї на перемогу, а лише з тим, щоб, як казали запорожцi, не затоптати в болото козацької слави.



Кащенко Адріан