Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВА СIЧ (1734-1775 роки)

НЕЗАДОВОЛЕННЯ ЗАПОРОЖЦIВ КАЛНИШЕВСЬКИМ

Захоплення гайдамакiв росiйським вiйськом та видача їх полякам на нелюдську розправу страшенно розгнiвила запорожцiв на полякiв i на росiйський уряд, i коди 26 грудня 1768 року кошовий Петро Калнишевський став перед радою i прочитав указ царицi про вiйну з Туреччиною, запорожцi почали його взивати зрадником за те, що лишив Україну пiд час повстання без помочi. Далi натовпи козакiв, розiгнавши старшину з майдану, порозбивали старшинськi будинки, одiмкнули пушкарню й випустили на волю усiх товаришiв, засуджених за гайдамацтво.

Переляканий тим погромом Калнишевський, переодягнений у ченця, втiк iз деякою старшиною байдаком у Кодак, i тiльки сiчовий пан-отець вгамував розпалених запорожцiв i умовив їх знову прийняти Калнишевського на уряд.

Трудне й складне було становище Калнишевського: з одного боку, державний уряд i Київський губернатор докоряли йому за участь запорожцiв у гайдамацтвi, з другого, - запорожцi не дозволяли карати за гайдамацтво своїх товаришiв i дорiкали тим, що вiн не допомагав повстанцям на Українi.

Калнишевський не змiг вивернутися з того становища й почав робити великi помилки, пiдточуючи пiдвалини давнього сiчового устрою.

Треба зазначити, що невдовзi пiсля турецької вiйни 1738 - 1740 рокiв традицiї Вiйська Запорозького щодо волi, рiвностi й братерства почали занепадати. Старшина вiйськова стала на облюбованих кутках Запорожжя будувати собi зимiвники, пускала туди одружених козакiв i пiд їх доглядом вирощувала собi коней, худобу та овець i хутко забагатiла. Рiвнiсть станiв на Сiчi таким чином порушилась, i мiж запорожцями з'явилися свої "дуки-срiбляники", як на Гетьманщинi; старшина ж вiйськова, обтяжена своїми гуртами худоби, табунами коней та отарами овець, почувала себе залежною вiд росiйського уряду, що мiг усi тi їхнi багатства вiдiбрати, а не вiд товариства, про яке мала б дбати. За кошевства Калнишевського подiл запорожцiв на дукiв (старшину) та голоту, або "чернь", ще дужче змiцнився i поставив бiльшiсть запорожцiв у залежнiсть од меншостi.

За Калнишевського ж занепав i вiковiчний звичай вiйськовий - обрання щороку вiльними голосами кошового отамана. Росiйський уряд давно лихим оком дивився на те, що Запорозьке Вiйсько на своїх радах старшинує над старшиною i вибирає собi нову старшину, скидаючи часом тих, хто був до вподоби росiйському урядовi, й аж двiчi вже надходили накази Вiйську, щоб не смiло змiнювати старшину без дозволу. Калнишевський був вiдомий самiй царицi, й це дало рацiю сiчовiй старшинi пустити поголоску, що Вiйсько Запорозьке тiльки й тримається на Калнишевському й коли б Вiйсько скинуло його з кошевства, то зараз було б скасоване й Запорожжя. Через те, боячись за долю всього Вiйська, запорожцi, починаючи з 1765 року, не скидали Калнишевського з уряду, хоч на нього й на iншу старшину було незадоволення "чернi", i вiн порушував одвiчнi вiйськовi звичаї, за такi вчинки на Старiй Сiчi кошового вкинули б у рiчку.



Кащенко Адріан