Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВА СIЧ (1734-1775 роки)

ОБОРОНА ЗАПОРОЖЦЯМИ СВОЇХ ЗЕМЕЛЬ

Пiсля того, року 1763-го, коли отаманом знову був Грицько Лантух (Федорiв), почалося "описанiє" земель Вiйська Запорозького, й новi загарбання iз боку Ново-Сербських та Ново-Слобiдських поселенцiв. Вигнанi iз зимiвникiв запорозькi дiди приходили на Сiч, скликали товариство на ради й вимагали, щоб Кiш заступився за покривджених. Козаки хвилювались i, нарештi, на радi 2 квiтня 1763 року ухвалили обороняти свої одвiчнi права на землi Вiйська Запорозького збройною рукою i всiх поселенцiв, що перейшли за межi дарованих указами царицi Єлизавети земель, зiгнати їх iз вiйськових грунтiв.

Дiставши про це вiд Коша наказ, полковник Бугогардiвської паланки Деркач, узявши iз собою кiльканадцять козакiв, почав зганяти всiх поселенцiв iз Лисої гори, що бiля Чорного Ташлика, й палити їхнi оселi. Генерал Ново-Слобiдських полкiв зараз же поскаржився на Деркача в Петербург, i там, визнавши вчинок останнього за справжнiй бунт, довели про нього до вiдома царицi, а та звелiла полковника Деркача заарештувати й послати на суд до гетьмана у Глухiв.

Кошовий Грицько Лантух на цей раз не пiддався, i хоч викликав Деркача на Сiч, але у Глухiв до гетьмана не послав, доповiвши гетьмановi, що вiйськова рада обмiркувала вчинок Деркача й визнала його гiдним полковником паланки. Щоб виконати царський наказ, Розумовському довелося для слiдства в цiй справi послати на Сiч окремого полковника. Тодi Лантух, маючи за неможливе керувати вiйськом натодi, коли одвiчнi вiйськовi права, як вiн казав, "топчуть у багно", напередоднi року 1764-го зрiкся кошевства.

На радi 1 сiчня козаки довго вагалися, кого обрати, i врештi наставили старого курiнного отамана Канiвського куреня Пилипа Федорова. То був видатний сiчовий дiд. Як однодумець i прихильник небiжчика Костя Гордiєнка, вiн брав участь в оборонi року 1709-го Старої Сiчi з Якимом Богушем од росiйського вiйська i врятувався тодi од смертi тiльки тим, що мав силу перепливти рiчку Скарбну й заховатись у плавнi.

Першим дiлом старого кошового було налагодити вiдносини Вiйська Запорозького з Кримом, i це йому вдалося; далi звелiв полковниковi Андрiю Порохнi об'їхати всю межу Запорожжя, починаючи од Днiпра, по Орелi й до Дiнця й далi до устя Кальмiуса, i всiх, хто осiв там слободами й хуторами без дозволу Коша, зiгнати геть за межi Запорожжя. Наслiдком такого наказу було те, що деякi оселi були зруйнованi; бiльшiсть же сiл охоче перейшла в пiдданство Запорозького Вiйська й лишилась на своїх грунтах.

Такi розпорядження Пилипа Федорова у столицi визнали свавiллям i змусили його i сiчня 1765 року зректися кошевства. Старий запорозький лицар, подякувавши товариству за хлiб та сiль, пiшов у Самарську пущу оплакувати колишнє вiльне козацьке життя; на його ж мiсце, отаманом, рада обрала Петра Калнишевського.



Кащенко Адріан