НОВА СIЧ (1734-1775 роки)

МЕЖУВАННЯ ЗАПОРОЗЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Року 1757-го до фортецi, святої Єлизавети почали збиратись уповноваженi для опису земель i меж Запорожжя: вiд гетьмана Розумовського, вiд Коша i вiд Ново-Сербських та Слобiдських полкiв; та тiльки межування не вiдбулося, бо росiйський уряд не прислав iнженерiв та землемiрiв, а тим часом поселенцi, мов сарана, щодня наскакували на запорозькi землi з України й Молдови й, дiстаючи листи на володiння землями по рiчках та байраках Запорожжя, виганяли старих запорожцiв з їхнiх зимiвникiв, одбирали пасiки та худобу й осiдали, хто де хотiв, мiж Бугом та Днiпром, цiлими слободами.

Таке становище змусило запорожцiв у 1758 роцi знову послати в Петербург депутатiв iз проханням, щоб одмежувати запорозькi землi вiд Ново-Сербiї, не дожидаючись того "описанiя", а за картою, складеною року 1740-го iнженер-полковником Дебоскетом. З цього видно, що Вiйсько Запорозьке вже зрiкалося тих великих земель, що вiд нього вiдкраяли, а хотiло хоч забезпечити себе вiд подальших загарбань. Щоб легше досягти якихось добрих наслiдкiв, Калниш, обраний знову депутатом, повiз од Коша на подарунки петербурзьким вельможам найкращих коней, верблюдiв, рибу, кофiй i грошi.

Проте, незважаючи на задобрювання вельмож дарунками, справа запорожцiв не посувалась. Як писав Калнишевський Кошевi, в столицi йому дорiкали вiйськовими звичаями, що запорожцi "щороку наново обирають кошового отамана й старшину, хоч i попередня старшина була справна". Такi дорiкання виявляють, що петербурзькому панському урядовi зовсiм незрозумiлий був демократичний та республiканський запорозький устрiй. Тiльки наприкiнцi року 1759-го депутати повернулися на Сiч, повiдомивши товариство, що деякi прохання Вiйська Запорозького задоволене; що ж до земель, то нiякої обiцянки про те, щоб не вiддавати її пiд новi селитьби, не мають.

Невдовзi пiсля повороту Калнишевського з Петербурга на Сiчi спалахнула велика пожежа. Згорiло аж 14 куренiв, i вогонь мало не знищив церкву. Хто пiдпалив, козаки не знали, i зажурене тим випадком сiчове товариство почало гомонiти, що та пожежа вiщує щось лихе.

Закряче ворон, степом летючи,

Заплаче зозуля, лугом скачучи,

Закрукають кречети сизi,

Загадаються орли хижi,

Та все, та все по своїх братах,

По буйних товаришах-козаках.

Тим часом року 1759-го почалося-таки "описанiє земель Вiйська Запорозького". Представники Вiйська Косап та Самбок уперто обстоювали права Вiйська Запорозького на землi до рiчки Синюхи, Висi та Тясмину, так уперто, що в суперечках iз депутатами Ново-Сербiї та Ново-Слобiдського полку писар запорозький Андрiй Товстик погрожував, що як слобiдськi поселенцi й надалi будуть захоплювати запорозькi землi, то Вiйсько Запорозьке змушене буде обороняти свої права збройною рукою.

Але Товстик забув, що за Нової Сiчi не тi були часи, що за кошового Iвана Сiрка, i за тi слова, що вiн сказав, генерал Муравйов звелiв Товстика заарештувати та ще й примусив Кiш покарати його.

Перепис запорозьких земель тривав кiлька рокiв, а тим часом Ново-Слобiдськi поселенцi захопили вже землi на пiвдень од Самотканi по Днiпру, мало не до Романкова.

Незадоволена Лантухом за жорстоку розправу з гайдамаками сiчова сiрома року 1759-го скинула його з уряду та обрала Олексу Бiлецького, але через рiк на Сiчi взяла гору вiйськова старшина, i обрала Лантуха, так що вiн знову почав викорiнювати гайдамацтво. Восени року 1761-го гетьман Розумовський прислав на Кiш подяку за розгром гайдамакiв i потвердив наказ про те, що кошового, суддю, писаря й iншу старшину Вiйську Запорозькому не дозволяється змiнювати за своєю волею без дозволу росiйського уряду.

На той час, 25 грудня 1761 року, цариця Єлизавета Петрiвна померла, i на престол ступив цар Петро III. Невдовзi пiсля того, а саме року 1762-го, на росiйський престол стала цариця Катерина II. З реєстрiв козакiв Вiйська Запорозького, що складало їй присягу, видно, що вiйсько ще було досить численне. Не лiчачи тих запорожцiв, що сидiли зимiвниками, присягнуло їх: на Сiчi - 13 427, у Кальмiуськiй паланцi - 674, Бугогардiвськiй - 427, Iнгульськiй - 282, Самарськiй та Орельськiй - 2323, Кодацькiй - 820, всього - 17 969, та ще жонатих козакiв у Самарськiй паланцi нараховувалося 1021 та в Кодацькiй - 1291.

На той рiк кошовим на Запорожжi став уперше обраний Петро Калнишевський, i 12 вересня року 1762-го вiн, з усiєю вiйськовою старшиною, був викликаний до Москви, щоб дивитись на коронацiю царицi. Катерина II прихильно зустрiла запорожцiв, подарувала Калнишевському велику медаль iз своїм портретом i передала через нього Вiйську Запорозькому новi клейноди.



Кащенко Адріан