Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Серія "Великі українці" - Богдан Хмельницький

Зборівська та Збаразька битви

Влітку наступного 1649 р. В. Хмельницькому довелося знову підтверджувати свій хист полководця. Перед цим він як проникливий стратег намагався задіяти на свою користь всі чинники, які тільки було можна. Важко знайти питання, яке б випало з поля його зору.

Передусім гетьман знову заручився підтримкою кримського хана, а також пробував набути нових союзників - Московію та донських козаків, вів переговори з князем Трансільванії Дьєрдем ІІ Ракоці. Татари виконали обіцянку. А от всі зусилля на московському напрямку завершилися нічим. Цар Олексій Михайлович відмовився під пропозицій і волів вичікувати, поки суперники ослаблять один одного.

Б. Хмельницький також добре поставив розвідувальну службу. Його розвідники шпигували скрізь, повідомляючи про наміри ворога. Він, як тоді писали, “скрізь має своїх шпигунів і знає, що тут робиться”. Розпочала ефективно працювати контррозвідка. Їй вдалося викрити змову проти гетьмана, до якої були причетні декотрі зі старшин. З наближенням часу військових дій гетьман розсилав скрізь агітаторів, які закликали до повстання. Споряджувалися спеціальні групи для диверсій в тилу противника. На початку червня 1649 р. біля Львова було схоплено розвідника з листами Б. Хмельницького. У липні, коли вже повним ходом палахкотіла Збаразька битва, у Збаражі схоплено кількох козаків, які мали завдання підпалити місто.

Битва під Зборовом. Схема І. Стороженко

Вирушаючи проти польського війська, яке 21 травня увійшло до південно-східної Волині, Б. Хмельницький завбачливо видів 15 тис. козаків на чолі зі своїм кумом, київським полковником С. Криченським, для прикриття України з півночі.

Туди могло увійти литовське військо Януша Радзивила й завдати удару з тилу. Гетьман як у воду дивився, бо Радзивил справді, розбивши по черзі козацькі полки Іллі Голоти та Головацького, взяли курс на Київ. Під поліським містечком Лосвим відбулася запекла битва, у якій повстанці втратили до 7 тис. козаків, між ними і самого С. Кричевського. Утім ненабагато відстали й переможці. Лави їхнього війська поріділи на 6 тис. душ, а Я. Радзивил вже не наважився продовжувати наступ.

Тим часом основні події розгорталися біля містечка Збаража на Тернопільщині. Польське військо під командуванням Адама Фірлея налічувало 15 тис. вояків. Б. Хмельницький мав у своему розпорядженні 60-70 тис. українського війська, а також до 60 тис. татар. При цьому в українському війську переважали вчорашні селяни, слабко озброєні й недосвідчені.

Цього разу, навчені гірким досвідом попереднього року, польські жовніри не легковажили. Навпаки, як писав один шляхтич, “поки була страва з мужиками, справлялися непогано; зараз же, як прийшло до самих козаків і татар, зовсім розгубилися, один до одного тільки їздили”.

Облога Збаража. Схема І. Стороженко

Вже у перший день битви (29 червня) Б. Хмельницький неабияк здивував противника, який чекав від нього звичної козацької атаки - наступу піхоти під прикриттям рухомого табору з возів. Натомість, урахувавши вади польської оборони, гетьман скомандував наступати тільки кінної. Та оточила польський обоз й розпочала нищити все на своєму шляху. Лише ціною перегрупування сил ворог зумів навести лад. Козаки взяли табір в облогу так, щоб ніхто з нього не міг “а ні пташкою перелетіти”. З наступного дня розпочався планомірний обстріл ворога. З липня Б. Хмельницький віддав наказ на штурм, але попри всі старання й локальні успіхи, добити противника не вдалося. 7 липня було зроблено ще одну спробу, а 10 липня польське військо не витримало й перейшло до меншого табору.

Розвиваючи успіх, Б. Хмельницький наказав насипати вали по всьому периметру нового ворожого табору. З них кожні 4 дні невпинно “частували” ворога гарматними ядрами, одночасно окопуючись все ближче й ближче до нього. Під кінець липня козаки випхали противника до самого збаразького замку. 27 липня розпочався генеральний штурм. Шляхта до останніх сил чинила опір. У її таборі лютував голод, навіть забивали собак і котів, “шапки свої їли”. Все йшло до того, що Б. Хмельницький дотисне суперника.

Відчуваючи подих неминучої поразки, керівництво польського війська взяло курс на сепаратні переговори з татарами. Але ті поки-шо не бажали торгуватися. Натомість король Ян Казимир зібрав нове 20-тисячне військо, з яким вирушив до Збаража. А серпня він підійшов до містечка Зборова.

Український гетьман тим часом зробив блискучий хід. Він залишив біля Збаража певну кількість козаків, які тримали облогу, а сам потайки з більшою частиною війська й татарами здійснив швидкий нічний перехід і 4 серпня опинився під Збороним. Зроблено все це було настільки майстерно, що обложені під Збаражем не помітили в козацькому таборі ніяких змін. Та й королівські розвідники не зуміли зауважити появу козацько-татарських сил під Зборовом.

Нічого не підозрюючи, король 5 серпня почав переправлятися через річку Стрипу. Коли піхота, артилерія й майже вся кіннота вже були на лівому березі, козаки й татари налетіли “як вихор” на тих, хто ще не встиг переправитися. Атака виявилася для цієї частини королівського війська повного несподіванкою. Поляки “ніби у матню попали”. Почалася паніка. Козаки й татарська кіннота нападали на розрізнені загони й до ноги винищували їх.

Невдовзі Б. Хмельницький наказав розпочати бій з передовими частинами. Спершу козаки й татари навалилися на лівий фланг, потім на правий. Нашвидкуруч організована оборона не витримала. Частина жовнірів почала тікати. Атакувальники вдерлися до табору. “Ворог немов без очей летів на стрільбу і вогонь”, - писав пізніше один з поляків-очевидців. Лише залізні воля й витримка короля Яна Казимира запобігли повній катастрофі. Небезпека втратити абсолютно все потроїла йому сили. Король згромадив навколо себе частину піхоти й 200 рейтарів (важка кіннота), які розпочали впорядковану стрільбу й стримали запал козаків і татар.

Наслідки бою 5 серпня були для королівського війська фатальними. Ніхто цього не приховував: “Не битва була, а скоріше різня. Перший цвіт польської шляхти був стертий рукою ворога”. Загальні втрати склали до 7 тис. чол.

Наступного дня наступ відновився. Приречена шляхта з відчаю відстрілювалася, як Могла. Та козаки все-таки замкнули кільце навколо королівського табору, а Миргородський полк на чолі з полковником Матвієм Гладким оволодів Зборовом. Повний розгром порога був не за горами. Гинуло остсіннєзібране військо, віщуючи крах усій Речі Посполитій, на руїнах якої підносилася молода Українська козацька держава.

Однак король Ян Казимир і канцлер Єжи Оссолінський знайшли вихід. Не на полі бою. Дипломатичний. Їхній задум полягав у тому, щоб відірвати татар від козаків. Ще в ніч з 5 на 6 серпня розпочалося листування між королем і ханом Іслам-Гіреєм, а 6 серпня по полудню хай наказав татарам припинити наступ. Б. Хмельницькому нікуди було діватися. З важким серцем він погодився на переговори, які увінчались Зборівським договором. Можливість добити ворога й виставити Варшаві куди сприятливіші умови для Української козацької держави була втрачена. Хоча король таки визнав владу Б. Хмельницького над величезною територією, а отже - фактично й утворення нової держави.