Серія "Великі українці" - Богдан Хмельницький

Вояцьке щастя

Битви на Жовтих Водах, під Корсунем та Пилявцями

Першим бойовим хрещенням стала для Б. Хмельницького битва на Жовтих Водах. Повстанці вийшли з о. Томаківки 15-16 квітня й рухалися в бік верхів’я р. Саксагані. Козаків Богдан мав при собі близько 3-4 тис. Ще сподівався він перетягнути на свій бік 6 тис. реєстровців, яких коронний гетьман Миколай Потоцький відправив на Січ човнами, щоб ті придушили повстання в зародку. Напередодні виходу козацького війська з Січі до нього приєдналися 3-4 тис. ногайських татар на чолі з Тугай-Бесм.

30 квітня реєстровці, які на той час підпливли до Кам’яного Затону (нині с. Кам’янка-Дніпровська Дніпропетровської області), підняли повстання проти своїх старшин і перейшли на бік Б. Хмельницького. Старшин Івана Барабаша та Ілляша Караїмовича вони втопили в Дніпрі.

На відміну від Б. Хмельницького М. Потоцький злегковажив. Своє військо коронний гетьман розділив на дві групи. Першу, чисельністю 3-3,5 тис. вояків, він під командуванням свого сипа Стефана Потоцького та Яцека Шемберка відправив назустріч Б. Хмельницькому. З іншою - 12-13 тис. чол. - залишився стояти між Корсунем і Чигирином. Таке розпорошення сил лило воду на млин повстанців. Б. Хмельницький по черзі розправився з обома групами.

С. Потоцький та Я. Шемберк зазнали нищівної поразки підчас битви на Жовтих Водах. Перші два штурми козаками польського табору завершилися нічим. Але після приєднання до Б. Хмельницького реєстровців становище докорінно змінилося. До гетьмана перебігли з польського табору ще й козаки Переяславського та Білоцерківського полків, а також частина драгунів. С. Потоцькпй вимушено пішов на переговори. Але татари жадали здобичі.

Битва на Жовтих Водах. Схема І. Стороженко.

5 травня битва відновилася. Козаки прорвали оборону. Рятуючись від поразки, С. Потоцький спробував вночі вирватися з оточення. Татари не дали. А надісланий гетьманом загін козаків довершив справу. Поляки зазнали цілковитої поразки. Ледве хто з них уцілів. С. Потоцький номер від ран. Я. Шемберк потрапив до татарського полону. Взагалі татари добряче поживилися добром противника.

Після першої перемоги гетьман вирішив чим скоріш дати бій вже Миколаю Потецькому, поки до того не наспіло підкріплення. Битва відбулася 15 травня під Корсунем і стала гарною ілюстрацією непересічного хисту Б. Хмельмицького-полководця.

Спершу військо М. Потоцького заклало свій табір під Корсунем і готувалося дати бій, хоча місце для оборони було не таке вже й зручне. Однак карти сплутали звістки про те, що кримський хан Іслам-Гірей, зачувши про перемогу козаків і татар на Жовтих Водах, й собі вирушив з кримцями на підмогу Б. Хмельницькому. Підлили оливи у вогонь полонені і татари й козак Бут, які на допитах у рази перебільшували чисельність козацько-татарського війська. М. Потоцький та його оточення засумнівалися й у кінцевому рахунку ухвалили рішення рухатися через Богуслав вглиб України й уже там, діставши підкріплення, дати бій. Цього Б. Хмельницькому було тільки й треба, адже шлях до Богуслава пролягав через Горіхову Діброву - широку й глибоку балку, порослу лісом і чагарниками. 

Кримський хан Іслам-Гірей III

Гетьман наказав загонові Максима Кривоноса вночі перекопати балку з боку Богуслава, завалити її де потрібно деревами й вигідно розмістити гармати. А сам дав ворожому війську наблизитися до Горіхової Діброви. У полудень 15 травня козаки натиснули на противника, маючи на меті запхати його в балку. М. Потоцький таки увійшов і відразу ж опинився під перехресним вогнем з усіх боків. З тилу насідали козаки й татари Тугай-бея. “Сила побитих, поранених і майже всі схоплені”,- лаконічно підбив підсумки битви польний гетьман Мартин Калиновський, який сам дістав поранення в лікоть та голову й потрапив до татарського полону, як і М. Потоцький. Втекти зуміло не більше сотні жовнірів. Та й тих попереловлювали в околицях козаки та селяни.

Корсунська битва. Схема І. Стороженка

Блискучу перемогу під Корсунем народ уславив в історичній пісні “Перемога Корсунська”, у якій, зокрема, є такі рядки: 

Тоді козаки ляхів доганяли,

Пана Потоцького піймали,

Як барана, зв’язали

Та перед Хмельницького-гетьмана примчали. 

Наступною славною перемогою козаків стала битва під Пилявцями, то за 25 км на південний схід від Старокостянтинова. Відбулася вона 11-13 вересня. До того часу невдачею завершилися переговори козацького посольства у Варшаві та Б. Хмельницького з польськими посланцями. Польська й вороже налаштована до повстанців українська шляхта зібрала до 40 тис. вояків, при яких перебувало ще 40-50 тис. слуг. Однак нищівні поразки на Жовтих Водах і під Корсунем нічому шляхту не навчили. У її таборі панували “розкіш, амбіція, чвари, заздрість”. У кожного свербіли руки провчити вискочку Б. Хмельницького. На війну їхали ніби на весілля чи на якусь іншу гулянку: брали з собою дорогі речі та коштовності.

Керували військом три не дуже досвідчені у військовій справі реґіментарі, як їх прозвали “перина, латина й дитина”. “Перина” це князь Домінік Заславський, який полюбляв довго спати. “Латина” Микола Осторог мав добру вченість, але не хист полководця. “Дитина” ж Олександр Конецпольський був ще занадто молодий.

Б. Хмельницькому, який тоді не мав під рукою татар, поталанило все ж таки нав’язати суперникові свою гру. Було обрано зручну для козаків болотисту територію, порізану ярами. Поруч протікала річка Іква. Гетьман “в доброму місці став і табір свій уфортифікував як окопом, а також возами, стаборувавши їх у шість рядів”. Обрана місцевість нівелювала ймовірну перевагу польської кінноти. Тактика Б. Хмельницького передбачала виснаження ворога, а потім перехід у контратаку, коли підійдуть татари.

Перший день битви не віщував шляхетському війську нічого злого. Воно навіть змогло захопити греблю, яка відділяла основні сили Б. Хмельницького від полку Максима Кривоноса. Наступного дня тривали тактичні бої, а надвечір підійшли татари. Аби дезінформувати противника щодо чисельності татарського війська, Б. Хмельницький наказав козакам вчинити з цього приводу радісний галас. Успіху було досягнуто. У польському обозі поширилися чутки про появу 30 тис. татар.

Рейд Богдана Хмельницького під Замостя, 1648 рік

Наступного дня козаки перейшли до наступу по всьому фронту. Піхота рухалася по центру, кіннота з флангів. Вдалося відвоювати переправу, а потім і потіснити ворога в центрі Моральний дух противника впав. Як писав один із учасників битви, “у війську настало така байдужість, що деякі ніяк не хотіли битися: одні під приводом відсутності наказів від їхніх полковників, інші - під приводом малочисельності війська під корогвами, треті - не бажаючи битися без своїх ротмістрів”.

Під кінець дня “перина”, “латина” і “дитина” ухвалили рішення відступати до Старокостянтинова й там окопатися. А в князь Ярема Вишневецький, якому було доручено організувати відступ, не справився із завданням. Уночі ж стало відомо, що козаки й татари зайшли в тил шляхетського війська. Нерви у реґіментарів не витримали, й вони покинули своє військо напризволяще. На ранок, коли про це стало відомо, у таборі запанувала справжня паніка. Жовніри кинулися безладно тікати. “У чім хто міг, і з чим хто міг, і де хто міг, гармати й зброю і добра всі зоставивши, утекли”, - писав автор Львівського літопису.

Поразка шляхетського війська була повною. Вона протверезила і польську, й українську шляхту. Таланти Б. Хмельницького як полководця вже ніхто не піддавав сумніву. Гетьман рушив на Львів. Місто від нього відкупилося, козаки пішли далі й стали під Замостим. Тутешні міщани теж вирішили не спокутувати долю й виклали дзвінку. У середині листопада після досягнутого перемир’я козаки й татари рушили назад. 23 грудня Б. Хмельницький тріумфально в’їхав до Киева, урочисто зустрінутий киянами. Та війна тільки почалася. Хоча козаки й досягли небачених досі успіхів, але всім було ясно, що до остаточної крапки було ще ой як далеко.