Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Серія "Великі українці" - Богдан Хмельницький

Полководець

Вже перші битви з польським військом засвідчили, що Варшаві доведеться мати справу з козацьким гетьманом, який мислить СИСТЕМНО. Хист полководця поєднувався в Богдана Хмельницького з низкою інших талантів, без яких годі було сподіватися на серйозні успіхи. Найголовніше, що гетьман умів робити висновки з попередніх козацьких помилок, мав здатність проникливо аналізувати всі обставини, які впливали на розвиток повстання, завжди прагнув створи і и для своїх військових дій сприятливе політичне, диплома нічне, моральне тло. У більшості випадків він вивірено обирав тактику бою.

Саме таких якостей бракувало керівництву попередніх козацьких виступів. Відтак усі ці повстання проходили за ввічним сценарієм: козаки вибиралися з Січі, просувалися на Південну Київщину, залучаючи до свого війська усіх, хто гою бажав, громили невеличкі шляхетські загони, поширювали повстання на якомога більшу територію. Коли наближалося основне каральне військо, козаки ставали табором в оборону. А далі відбувалася боротьба на виснаження, й зірка повстання остаточно згасала.

Б. Хмельницький пішов іншим шляхом. Він рішуче відмовився від пасивної оборонної тактики, яка заздалегідь прирікала на поразку. Перемогу шукав в атаці. Вже на старті повстання він зумів об’єднати козацтво в одну силу. Надалі він будь-яку військову кампанію проти Варшави перетворював на справу всього козацтва. У нього ніколи не було такого, щоб основне військо йшло на війну з противником, а в цей час окремі козацькі загони вибиралися в море чи на розбійницькі промисли в Поле, як це траплялося під час попередніх повстань.

Шабля Богдана Хмельницького. Історичний музей Національного історико-культурного заповідника “Переяслав”

Шабля Богдана Хмельницькою. Національний музей у Кракові

Бердиш Б. Хмельницького. Національний музей у Кракові

Гетьман відзначався рідкісним умінням тонко відчувати дух битви. Він швидко орієнтувався в оперативній обстановці, при потребі миттєво змінював план дій, коригував розташування військових з’єднань, мав дар наснажувати козаків у моменти невдач тощо. Неодноразово Б. Хмельницький демонстрував подиву гідну холоднокровність й тверезість розрахунку. Навіть у найкритичніші моменти, коли над його життям написала небезпека, не втрачав волі, чим рятував ситуацію.

Оточувала гетьмана ціла плеяда козацьких полководців, майстерність яких добре відчули на собі противники. Іван Богун, Данило Нечай, Максим Кривоніс, Антон Жданович, Іван Золотаренко, Дем’ян Лісовець, Филон Джеджалій та інші були квітом козацької військової думки.

Вже в перші місяці Національно-визвольної війни Б. Хмельницький проявив себе як вмілий організатор війська. Навести дисципліну там, де до армії постійно вливаються вчорашні селями й міщани, перетворити її на боєздатну було ой як непросто. Але гетьман домігся чіткого виконання розпоряджень щодо мобілізації війська, постачання йому харчів, озброєння та фуражу. За потреби не зупинявся перед тим, щоб стратити непокірних або силою змобілізувати неохочих на війну. Усі зусилля відновленої Української держави були спрямовані на утримання армії.

Зрештою, Б. Хмельницький завжди прагнув залучити на свій бік якомога більше зовнішніх союзників. Утікши наприкінці 1647 р. за дніпровські пороги, обравшись там на початку 1648 р. гетьманом і розпочавши підготовку повстання, Б. Хмельницький чудово розумів, що насамперед слід перетягнути на свій бік кримських і ногайських татар. Тоді повстанці будуть убезпечені від смертельного удару в спину. Крім того, татари здатні були суттєво посилити козацьке військо. Козаки вважалися найкращою піхотою Європи, але їхня кіннота явно поступалася польським гусарам. Богдан чітко давав собі звіт у тому, що без татарських вершників проблематично розраховувати на значні успіхи. У своїх оперативно-тактичних розрахунках він завжди відводив татарам дуже важливу роль.

Щоправда, існував і зворотний бік медалі. Реальною була загроза, шо татари не задовольняться здобиччю з ворожого табору, а й принагідно грабуватимуть українське населення та забиратимуть його в ясир. Проте Б. Хмельницький мусив ризикувати. У цьому він, насправді, не був оригінальним: козаки й раніше прагнули втягнути у свої війни з Варшавою татар. Але тільки Богдан зумів довести справу до логічного завершення.

Ще одним вірогідним союзником було донське козацтво, з яким українських козаків пов’язувало давнє військове співробітництво. На інших сусідів тоді, на зорі повстання, розраховувати ще не доводилося. Ситуація зміниться тільки після 1654 p., коли всі вони визнають Українську козацьку державу. У різні часи союзниками Б. Хмельницького будуть Московія, Трансільванія, Швеція.