Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Серія "Великі українці" - Богдан Хмельницький

На гребені гніву

Конфлікт з Д. Чаплинським за Суботів та за Мотронине ліжко був останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння Богдана Хмельницького, і він на чолі загону з 300-500 реєстрових козаків подався на Запорожжя: в Україні й без діянь Д. Чаплинського вже давно заносилося на повстання.

За десятиліття, яке минуло після придушення козацьких тіпунів 1637-1638 pp., стало остаточно зрозуміло, що добитися жаданих прав і привілеїв козацтву не світить. Ні король, ні шляхта не бажали визнавати за козаками статусу “людей війни”. Як і раніше, ставку робили на репресії, за допомогою яких сподівалися утримувати козаків у покорі. І на це не було ради.

Загострилося й національно-релігійне питання. Набирало ходи спольщення старої української еліти - шляхти, котра за уявленнями того часу тільки й могла представляти український світ. Попереду маячила жахлива перспектива розчинення її в польському морі. Відтак українці залишилися б без своєї еліти й перестали б існувати в очах сучасників як окремий етнос.

Однак, на щастя, на сторожі національно-релігійних інтересів стало козацтво. З 1620-х pp. козаки у своїх претензіях до Варшави почали вписувати на перше місце вимогу забезпечити права і свободи “старожитної релігії грецької і про поправу вольностей і свобод народу руського (українського. - Авт.)”. Суто козацькі станові вимоги йшли далі. Їхній зміст ясно вказує на те, що козацтво прагнуло урівняти себе зі шляхтою. По мірі спольщення багатьох князівських і шляхетських родій воно поступово перетворювалося на нову українську еліту, що виявиться рятівним кругом для українською світу, ознакою того, що корінь українства залишається здоровим, а замість сухого гілля відростає нове. Інтуїтивно це нове призначення козацтва розуміла частина тієї шляхти, яка продовжувала триматися власного національного гнізда. Вона підтримає повстання, підняте Б. Хмельницьким та його соратниками, й увіллється до нової української еліти.

Готові були піднятися й селяни та більша частина міщан. Завдяки підтримці частими шляхти та масовому покозаченню селян і міщан повстання швидко перетворилося на Національно-визвольну війну.

Ще напередодні повстання коронний гетьман Микола Потоцький так описував становище в козацьких краях: “Шкідливий вогонь так спалахнув, що не було такого села, в якому б не закликали до сваволі і не зазіхали на життя і на майно своїх панів і державців, самовільно вимагаючи своїх заробітків і часто подаючи скарги про свої кривди і шкоди. Це було передвістя бунту”. Після перших перемог козаків над королівським військом селяни й більшість міщан підтримали повстання. Міста переважно здавалися без бою. Опір чинили лише ті, у котрих перебували чисельні польські залоги. Козакам міщани “скрізь здають міста й містечка, відкривають перед ними брами”, - нарікали польські шляхтичі. “У яке місто не прийдуть, і тут у них військо дуже прибував з усяких станів людьми”, - повідомляли московському цареві прикордонні воєводи.