Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Серія "Великі українці" - Богдан Хмельницький

“Задум Хмельницького - панувати абсолютно і незалежно”

Чи прагнув Б. Хмельницький незалежності? Чи була Українська козацька держава незалежною? Якщо так, то з якого часу?

Щоб відповісти на ці питання, слід подивитися на проблему не з висоти сьогодення, а очима людини чого часу, середини XVII ст. Бо ж тодішні уявлення про незалежність суттєво відрізнялися від сучасних. Це як еталон жіночої краси - для кожної епохи свій. Усі оці сьогоднішні “міс Всесвіт” чи “міс Україна” в середньовіччі опинилися б на задвірках добірного товариства.

Держави в часи Б. Хмельницького поділялися на декілька категорій. Вершину піраміди утворювали так звані “великі держави”, тобто абсолютно суверенні, як-от Річ Посполита, Османська імперія, Московія, Швеція. Далі йшли держави - васали, які перебували під зверхністю “великих держав”, але зберігали свою самодостатність. Серед сусідів Гетьманщини такий статус мали Кримський ханат, Молдова, Трансільванія. Вони підлягали турецькому султанові, але все одно були суб’єктами міжнародних відносин і сприймалися усіма як незалежні держави. Найнижчі щаблі посідали удільні князівства, герцогства тощо у складі держав першого та другого рівнів. Деякі державні утворення з тактичних міркувань час від часу змінювали свого зверхника (сюзерена).

Що ж ми маємо в Україні? Вже в перші місяці Національно-визвольної війни пішли звістки, які наштовхують на думку, що Б. Хмельницький та однодумці прагнуть досягти в перспективі незалежності України. Не хто інший, а польські шляхтичі, відчуваючи, до чого хилить гетьман, повідомляли, що козаки жадають “окремого козацького князівства”, “все хочуть забрати, щоб було руське князівство”, “тільки хочуть, щоб їхня країна могла називатися вільним козацьким князівством”. Інші писали, що козаки змагаються до створення “нової козацької Речі Посполитої”, тобто такої самої незалежної держави, якою була Річ Посполита. А маршалок сейму Латинський зазначав, що Б. Хмельницький “у своєму задумі хотів заснувати руську монархію”.

Отже, стає цілком ясно, що у п’янкому повітрі перших блискучих перемог козацької зброї висіла ідея відновлення Української держави аж до створення “великої держави”. Інша справа, що Б. Хмельницький мусив враховувати, що ні козацтво, ні шляхта, яка підтримала повстання, ще не дозріли до негайної реалізації цієї ідеї. Більшість навіть не до кінця вірила в успіх військового протистояння з Варшавою й не уявляла свого існування поза межами цієї держави. Гетьман мусив постійно підносити бойовий дух та навіювати переможні настрої. Потрібен був час, аби думка про власну незалежну державу глибоко вкорінилася в головах бодай критичної маси старшини.

Після того, як козаки дійшли аж до Замостя й реально втрутилися у процес виборів нового короля Речі Посполитої, моральний клімат у козацькому середовищі значно поліпшився, як і позиції України на міжнародній арені. Л Б. Хмельницький на початку 1649 р. оприлюднив спершу перед королівськими, а потім і перед московськими посланцями програму незалежності України, в тогочасному розумінні цього поняття, звісно.

Польським комісарам було заявлено, що він прагне поширити свою владу на всю етнічну українську територію. Більше того, гетьман прямо й однозначно наголосив, що прагне мати “удільну, відрізану державу”. Тобто його мета полягала в тому, щоб створити незалежну державу під зверхністю котрогось із сусідніх володарів, у першу чергу польського короля. Але влада короля уявлялася гетьманові суто позірною, ще меншою, ніж влада султана над Молдовою чи Кримом. Своїми повноваженнями Богдан ні з ким ділитися не хотів.

Недарма ж він, пропонуючи московському послові Г. Унковському, щоб королем Речі Посполитої став московський цар, кинув дуже промовисту фразу, що “великий государ за божою допомогою буде над обома, над польською і над литовською землею, государем”. Тобто Україна виведена за межі цього королівства. А отже, вона бачиться не органічною частиною Речі Посполитої, а окремою державою. Про це однозначно свідчить ще один вислів, який пролунав з вуст Б. Хмельницького на переговорах з московським послом, щоб король і шляхта “мир з нами вчинили на тім, що їм, ляхам і литві, до нас, Запорізького Війська і до Білої Русі, діла немає”.

Що саме такою була мета Б. Хмельницького, у середовищі польської шляхти не сумнівалися навіть після Берестецької катастрофи 1651 p., коли козацьке військо зазнало значних трат, а гетьман мусив погодитися на Білоцерківський мир. Автор “Дискурсу про теперішню війну з козаками” жахався, що “козаки повністю виб'ються з підданства Речі Посполитої, а собі створять нову Річ Посполиту - козацьку, або руське князівство”.

Поза високою міжнародною політикою, у реальному житті, гетьман вів себе як незалежний володар. Мав для цього сильне військо й усі атрибути держави. Через його голову ніхто з іноземних володарів не смів втручатися в українські справи. З граничною прямотою це його становище охарактеризував знаменитий польський історик Людвик Кубаля: “Урядник Речі Посполитої, який має 40 тис. війська, необмежену владу і в якого без війни з сусідніми державами не сила відібрати булави, не може називатися підданим”.

У такому ж дусі тримав себе Б. Хмельницький аж до кінця своїх днів. Мабуть, найвлучніше про прагнення гетьмана до незалежності Козацької держави сказав у 1652 р. польський агент Щитницький: “Задум Хмельницького - панувати абсолютно і незалежно, не підлягаючи ніякому монархові, і володіти всією землею, яка починається від Дністра і йде до Дніпра і далі до московського кордону”.

З такої перспективи Богдан підходив до проблеми соборності українських земель під гетьманською булавою, до створення династії Хмельницьких, до розвитку стосунків з усіма державами. І Московія тут винятком не була.